Вищою формою смислового наповнення ключових слів є знабуття ними символічного характеру.
Ключове слово, як правило, майже завжди у процесі розгортання композиції і загальної структури художнього твору переростає у символ, але вже іншого порядку; символ "авторизований", "естетизований" його творцем і такий, що належить тільки Т.Шевченку, тільки В.Стефанику, тільки М.Коцюбинському чи М.Хвильовому; більше того, як ми практично переконаємося згодом, саме із ключового слова, слова-образу виростає ціла система символіки, система рухова, динамічна, що кожним своїм функціональним значенням націлена на головну концепцію твору.
У своїй переважній більшості ключове слово – знакове поняття, глибоко архетипне та за своєю, майже завжди узагальнюючою, сутністю – абстрактне: час, простір, вік, доля, фатум, земля, вітчизна, ідея, духовність, вірність, побратимство тощо. Ключове слово, як правило, надзвичайно "пам’ятливе", глибоке своєю етно-генетичною пам’яттю, що дає йому спроможність та потенцію вступати в безліч семантичних, стилістичних, асоціативних зв’язків, бо, знову ж таки, саме таке слово – багатонацілене, багатошарове, воно – "історичне", бо ж супроводжувало і обслуговувало свій народ тисячоліттями; або ж навпаки (в кожного правила є свої парадокси, виключення та аномалії), ключове слово буває, на перший погляд, зовсім випадкове, наприклад назви відомих творів (М.Коцюбинського "Хо", "Лелечка", М.Хвильового "Свиня", "Заулок"). Такі, здавалось би, зовсім рядові та буденні слова енергонасичуються, зводяться в ранг образу чи символу вже самим автором, тому вони – найбільш індивідуалізовані.
Наближений своєю функціональною роллю до ключового слова і такий елемент художньої структури, як рефрен, тобто повторення слова або групи слів, здебільшого в поезії; слів, найбільш значущих для твору, для автора; і в українській новелістиці (класичній і сучасній), яка дуже часто у видатних майстрів цього жанру межує із верлібром. Рефрен у ролі ключового слова часто вживаний, наприклад, у таких новелах, як "Інтермеццо" М.Коцюбинського, "Моє слово" В.Стефаника, "Дорога і ластівка", "Арабески", "Кіт у чоботях" та в інших новелах М.Хвильового.
Референтне слово дуже близьке за своєю роллю до ключового, і його завдання – також акцентувати увагу на найважливіших семантично-смислових, ситуативних і психологічних моментах у творі, ставити в його структурі своєрідні віхи та знаки; творити ритміку мистецької речі.
Отже, ключові слова в художньому творі — це, як правило, здебільшого слова знакові, слова наголошені чи акцентовані автором-творцем; це – слова-образи або словосполучення-символи, що найбільш ємкі семантично, естетично, вони – функціонально найактивніші, мають широкі "знакові поля" (здебільшого, іменникові), динамічно-дійове, тобто, дієслівне, часове поле, виражене, як правило, числівником або прислівником, або просторове поле. Ключові слова багатші за інші лінгвістичні структури на різноманітне розгалуження своїх "асоціативних променів". Ключові слова, або кореневі, або вузлові – від зачину до фіналу художнього твору пов’язані безпосередньо із головними концептуальними лініями чи загальною парадигмою твору; власне, вони і являють собою оті "знакові віхи", найбільш семантично та естетично навантажені, котрі орієнтують увагу, фантазію і розум читача (і літературознавця, і лінгвіста) на сам процес "розгортання" (крізь композицію) задуму твору і водночас, крізь дію слова, образу, символу аж до кінцевого результату, до тих певних висновків, які роблять для себе і теоретик, і читач, та відіграють головну у створенні категорії образу автора.
Література
1. Бахтин М. Вопросы литературы и эстетики. – М., 1975.
2. Бенвенист Э. Общая лингвистика. – М., 1974.
3. Виноградов В. Стилистика теория поэтической речи. Поэтика. – М., 1963.
4. Зноев Н.И. Семантические поля и семантическая многоплановость в "Братьях Карамазовых" // Вопросы языкознания и литературоведения.— Алма-Ата: Казах. ГУ, 1977.
5. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.
6. Караулов Ю.М. Лингвистические основы функционального подхода в литературоведении // Проблемы структурной лингвистики. — М., 1982.
7. Новиков Л.А. Художественный текст и его анализ. – М., 1988.
8. Якобсон Р. Работы по поэтике. – М., 1987.