С.-261]
Переклад належить до сфери генетичних контактів, оскільки підтримує зв’язки вітчизняної літератури з іншими літературами. Проте, художній переклад має двоїсту природу: з одного боку він є продуктом міжлітературної комунікації, але в той же час він багато в чому обумовлює і визначає її. Переклад виконує дві основні функції: інформативну (посередницьку) і творчу. Традиційно вважалося, що основною функцією перекладу є посередницька функція, оскільки теорія художнього перекладу не виходила за рамки національно-літературного процесу, або розуміла національно-літературний процес надто прагматично, а значить однобоко. [1] До перекладу ставилися вимоги найадекватнішої передачі іншонаціональних цінностей, тотожності перекладу до оригінала, існувала дилема перекладу "вірного і некрасивого" та "вільного і красивого".
Як прояв міжлітературного контакту його можна вважати прикладом "впливу", або сприйняття. Свого часу І.А.Крилов переклав на російську мову байки Лафонтена, до того ж досить точно ,якщо говорити про їх особливості та художні прийоми: фабулу, ідейний зміст, композиційний розвиток теми…Але читач відразу їх сприйняв як оригінальні твори, оскільки вони не вірні байками Лафонтена, а відображають російський колорит, дух. Вони мають свою власну поетику, яка не має нічого спільного з поетикою Лафонтена. В даному випадку оригінальні твори Лафонтена відіграли роль стимулу для розвитку в російській літературі жанру байки. Порівнювати їх з оригіналами правомірно лише з позиції "теорії впливу". В даному випадку простежується внутрішньо-контактний зв’язок. [3.Ст.-163.] Інша визначна постать у російській літературі у сфері перекладу – Жуковський. Він говорив сам про себе: "У меня почти все или чужое, или по поводу чужого, и все, однако, мое".5 До творчості Жуковського необхідно застосовувати оціночні критерії на рівні більш високих історико-літературних одиниць, в першу чергу жанрів і стилів, а також за функціональністю в національній літературі.[3.Ст.166.] Жуковський як автор-перекладач вніс величезний вклад у розвиток російського романтизму як літературного стилю, жанрів російської романтичної балади, віршованої казки, поеми та ін.
Але бувають випадки, коли перекладений твір у контексті сприймаючої літератури виглядає неадекватним її розвитку, а інколи навіть здається анахронічним явищем. В такому випадку переклад належить до зовнішньо-контактної області зв’язків. Його можливості "впливу" мінімальні або й зовсім зводяться до нуля.
В певних літературних ситуаціях активізується творча функція перекладу. Це відбувається в умовах тісної літературної спільності, яку утворюють дві чи кілька літератур, і в рамках якої функціонує частковий чи повний білінгвізм чи полілінгвізм, підсилений певною мірою білітературності чи полілітературності. Це стосується російської, української та білоруської, чеської та словацької, сербської та хорватської літератур. В таких умовах відбувається активізація партнерського ставлення перекладача до оригіналу, обумовлена прагненням до актуалізації художніх цінностей оригіналу в історико-літературній системі приймаючої літератури. Інформаційна функція відступає на другий план, а перше місце займає двомірна, подвійна, тобто вища, збагачена рецепція оригіналу.[4] Оригінальний твір і його переклад сприймаються як два різні твори. Таке сприйняття виливається у двомовні видання, які дають читачам можливість якнайповніше порівняти оригінал і переклад, прослідкувати, а можливо й проаналізувати, роботу перекладача, оцінити цю роботу з позицій точності і вірності, прослідкувати художні прийоми і засоби, якими подібні чи відрізняються оригінал і переклад. Звичайно, такі видання розраховані на двомовного читача і пропонують останньому зайняти партнерську чи навіть певною мірою творчу позицію по відношенню до оригіналу та його автора.
Переклад також може мати двоїсту літературну приналежність, як це можна спостерігати в слов’янській міжлітературній спільності, зокрема в міжлітературній спільності східних слов’ян, серед літератур народів колишнього СРСР, а також в спільності літератур Британських островів, та деяких інших. У всіх цих випадках існують об’єктивні передумови для того, щоб переклад деяких творів функціонував у двох чи кількох національних літературних системах і набув, таким чином, статус двоїстої чи множинної літературної приналежності. Втім, двоїста приналежність перекладу – явище не дуже розповсюджене.[4]
Переклад як літературне явище має багатовікову історію, багато літературознавців та письменників висловлювали свої з приводу перекладу. Але сучасне перекладознавство як самостійна наукова дисципліна сформувалося в основному у другій половині ХХ століття. Післявоєнне розширення міжнародних контактів у всіх сферах людського спілкування викликало зростання потреб у перекладах та перекладачах, стало значним стимулом і для росту теоретичних досліджень на цю тему. Сучасний стан перекладознавства характеризується великим різноманіттям теоретичних концепцій і методів дослідження.[5]
ЛІТЕРАТУРА
1. Дюришин Д. Межлитературные формы художественного перевода.//Проблемы особых межлитературных общностей. М., 1993.
2. Дюришин Д. Посредническая функция художественного перевода. // Перевод – средство взаимного сближения народов. М., 1987.
3. Дюришин Д. Теория сравнительного изучения литературы. М., 1989.
4. Дюришин Д. Художественный перевод в межлитературном процессе. //Проблемы Особых межлитературных общностей. (Под общей редакцией Д.Дюришина) М., 1993.
5. Комиссаров В.Н. Общая теория перевода. М., 1999.
6. Коптилов В. И вширь и вглубь. // Мастерство перевода. М., 1973. В.9.
7. Коптілов В. Першотвір і переклад. К., 1972.
8. Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. Т.5.
9. Левик В.В. О точности и верности. // Перевод – средство взаимного сближения народов. М., 1987.
10. Радчук В. На жертовнику мистецтва. // "Хай слово мовлено інакше…". Проблеми художнього перекладу. К., 1982.
11. Рильський М. Зібрання творів: у 20-ти томах. Т.16. К., 1987.
12. Эткинд Е. Поэзия и перевод. М.-Л., 1963.
1 Краткая литературная энциклопедия. М., 1968. С.-655.
2 Горький М. Собрание сочинений.Т.30.М.,1955. С.-115.
3 Международные связи русской литературы. М.,1963. С.-59.
4 Русские писатели о переводе (18-20вв.). Л.,-1960. С.-87.
5 Отчет Публичной библиотеки за 1887 год. Приложения, с.57.
1
11