Ми навіть і тепер не в змозі наочно вказати з бажаною точністю складових частин цього явища. Тим більше, що це застосовується до первісної людини.
В мові залишився слід того, що людина позначила любов теплом, наприклад, теплом зігріваючого сонця, а нелюбов, ненависть – холодом. Такі уявлення залишили численні сліди в народній поезії та мові. Остуда (старинне слово) нелюбов, ненависть позначає майже те ж саме, що і простуда, тобто дія холоду, тільки префікс тут інший. Рід хвороби, що на малоросійській мові означає остуда, під час якої шкіра місцями має темний колір, можна подумати має таку назву тому, що походження цієї хвороби приписувалось недоброму, ворожому погляду чи почуттю. В основі великоруського слова обридливий лежить той самий погляд. Місцями прямо холодний (малоруською мовою), тобто студений, застосовується до людини, що не любить. У малоросійській пісні мати радить сину не одружуватися з удовою, а одружуватися з дівчиною тому, що серце удови ніби зимове сонце, хоча і світить яскраво, але холодний вітер віє…
Таким чином позначається любов матері і нелюбов мачухи. Рідна мати любить, ніби сонце літне гріє, а мачуха не любить – холодна, як зимове сонце, як зима.
Саме цей погляд ліг в основу назв тієї науки, про яку я розповідаю.
Її особливість полягає в тому, що верхня поверхня її листів блискуча і холодна, а нижня наземна і білувата – м’яка, тепла ніби вкрита білою павутиною. Таким чином, рослина є її "матір'ю" і "мачухою".
Отже, процес думки у назві цієї рослини слідуючий: наданий попередній запас думки, що складається у показуванні любові теплом і нелюбові – холодом. Рідна мати – тепло, тобто любляча; мачуха – холодна, тобто нелюбляча.
Між попереднім запасом думки і новим явищем, яке потребує пояснення, виникає порівняння. Для думки людини, назвала цю рослину "матір’ю-й-мачухою" існує дещо спільне відношенням матері й мачухи до дітей. Нове значення, тобто різні враження отримані від цієї рослини у різні часи відображені у цій назві "мати-й-мачуха", як холод і тепло. По-іншому ми можемо сказати, що "мати-й-мачуха" з боку любові (тепла) і нелюбові (холоду) це образ по відношенню до значення, тобто ботанічним ознакам цієї рослини.
Інша рослини – Viola tricolor. Її квітка складається із п’яти пелюстків: двох одного кольору, а саме лілового, і трьох жовтого кольору.
Таким чином, квітка являє собою відому подвійність. Тому малоросійською мовою рослина називається "полуцвіток", інша назва "Іван-да-Мар’я", тобто брат і сестра.
Образ, що був узятий для позначення значення у цьому слові, зберігся у різних народних творах і піснях. Деякі з цих пісень відносяться до розповіді про кровозмішування, частково загрожуючому, частково здійсненому. Про це так говорять деякі оповіді: "Проїжджий знаходить у корчмі дівчину, яка виявляється його сестрою; не знаючи про це він одружується з нею, а потім впізнавши один одного вони розходяться, ідуть у монастир"; а в одних оповідях зазначається, що вони перетворилися у рослину, саме у цю квітку. (с. 107-109)
V "Дія слова на того, хто говорить". Світ являється нам лише як хід перемін, що відбувається з нами. Задача, яку ми виконуємо, полягає у безперервному розмежуванні того, що ми звемо своїм "я" і всього іншого не "я" світу в більш тісному значенні. Пізнання свого "я" є інший бік пізнання світу, і навпаки. Але як можливе самопізнання, коли "я" це безперервна течія, коли пізнавання в мить, пізнання вже пройшло, вже невловимо?
Протиріччя, що включене в поняття пізнання усувається тим, що ми пізнаємо не своє теперішнє, невловиме, а своє минуле. Любе пізнання по суті історичне і для нас має значення лише по відношенню до майбутнього. Але як можливе самопізнання і в цьому смислі пізнання свого минулого?
Безпосереднє самопізнання неможливе. Першообразна мимовільна дія, запропонована самопізнанням, складається з того, що безпосередній утікаючий стан нашого "я" залишає більш помітний слід у членороздільному звуці. Відтворення звука полегшує, а втім завжди не чітке відтворення думки. Звук стає натяком, знаком минувшої думки, ставить її перед нами, слугує тим ділом, без якого неможливе самопізнання, як до набутої навички неможливо рахувати не вказуючи на речі, що лікуєш, або неможливо грати у шахи не пересовуючи шахи. Слово ділить безперервну течію сприймань на окремі акти і таким чином створює об’єкти думки підлеглих дії інших таких самих". (с. 137-138)