Наводить різні припущення, щодо походження назви "гуцул" без свого ставлення до них. Від себе тільки подав пояснення гуцула-провідника туристів про те, що колись гуцулами називали коней, а відтак стали називати людей. Правда, В.Шухевич допустився неправильного твердження, що "гуцул" — поняття недавнього походження, бо. як відомо, це слово зустрічається ще в документах XVI століття.
Отже, другий том складається з матеріалів, що їх етнограф зібрав у 1900 — 1901 роках, а також тих, що надіслали йому О.Волянський, Л.Гарматій, Т.Киселевський, І.Попель, Я.Окуневський.
У ньому розповідається про різноманітні заняття гуцулів і їхні домашні промисли, подано ілюстрації знарядь праці.
Через малопридатну для ріллі землю гуцули мало займаються землеробством, однак у них чимало знарядь та вірувань, пов'язаних з обробітком грунту.
Окремий підрозділ присвячений сінокосам. І це цілком закономірно, бо від заготівлі сіна залежить добробут гуцула. Розповідаючи про сінокоси, косіння трави, сушіння її та складання в стоги, перенесення чи перевезення сіна, автор звертає увагу на так звані толоки.
У третьому томі праці В.Шухевича описано обряди і родинні звичаї, танці, музичні інструменти. Тут же вміщені тексти пісень. Матеріали про весілля допоміг записати М.Колцуняк.
Шлюб у гуцулів був не лише потребою створення сім'ї, але й засобом для одержання матеріальної вигоди. При виборі подружньої пари виняткове значення мав соціальний стан. Весілля за звичаєм мало тривати п'ять днів і потребувало значних коштів, але через вбогість воно нерідко відбувалося за один день.
Для четвертого тому "Гуцульщини", як і для попередніх, В.Шухевич частково одержував матеріали від своїх кореспондентів Ю.Амброзяка, О.Волянського, Л.Гарматія, П.Дудєка. Та вчений користувався не тільки надісланими йому етнографічними матеріалами, але час від часу сам виїздив їх записувати. Так, у 1902 році під час Різдвяних свят побував у Космачі, Брустурах, Шешорах та інших селах, де записав на фонограф звичаї і обряди, яких дотримуються гуцули під час зимових свят, та сфотографував колядників, водохреще тощо. Записи робив від найбільш обізнаних селян Ю.Соломійчука, М.Мегединюка, І.Грешшяка, П.Палійчука, М.Гутинюка.
У п'ятому томі, що вийшов за кошти Т.Дідушицького 1908 року, вміщені народні загадки, приказки, перекази, вірування про рослин і звірів, матеріали про народну медицину, словник незрозумілих термінів з поясненнями. На жаль, Ф.Вовк відмовився дати для цього тому свої антропологічні дослідження про гуцулів, чим хотів звершити свою монографію В.Шухевич.
Сучасники високо оцінили роботу В.Шухевича. Іван Франко у статті "Огляд праць над етнографією Галичини в XIX ст." писав, що "...виробляться збирачі нового типу, такі як Іван Колесса, Осип Роздольський, Володимир Гнатюк, Володимир Шухевич, що, обіймаючи широкі наукові горизонти, рівночасно стараються вичерпати запас етнографічних фактів у певній околиці... Володимир Шухевич звертає головну увагу на вистудіювання Гуцульщини з кожного погляду і являється головним впорядчиком етнографічного відділу на крайовій виставці 1894 р...".
У статті "Українсько-руська література і наука в 1899 році" великий Каменяр відзначав, що про вартість праці В.Шухевича найкраще свідчить те, що вона ще в рукописі була перекладена на польську мову.
Згодом (1902 р.) І.Франко пише німецькою мовою розгорнуту рецензію на три томи "Гуцульщини", що вийшли на той час із друку. Ця праця, на думку рецензента, має більше описовий, ніж науковий характер, бо в ній відсутній аналіз описуваних явищ, не вказано праці інших етнографів, нема аналогії, а отже, не зроблено правильних висновків, наприклад, що характерне для гуцулів, а що — для всього українського народу, в чому відмінність гуцулів від бойків. Не зважаючи на ці зауваження, І.Франко дав у цілому позитивну оцінку видання.
Позитивно оцінив монографію В.Шухевича й австрійський історик та етнограф Р.Кайндль (1866 — 1930), який теж займався вивченням Гуцульщини, але в основному, буковинської. Правда, він твердив, що В.Шухевич його наслідував, з чим автор "Гуцульщини" не погоджувався.
На появу монографії В.Шухевича схвально відгукнулися в пресі польські дослідники О.Мединський та Мокловський. В Англії теж зацікавилися працею про гуцулів. На засіданні етнографічного товариства в Лондоні (17 січня 1905) професор Гатнер зреферував "Гуцульщину", а педагог М-Гудзон ілюстрував його виклад фотографіями, які надіслав В.Шухевич.
Свідченням популярності праці "Гуцульщина" є звертання до її автора вчених, культурно-освітніх діячів України, Росії, Франції, Англії, Чехії, Словаччини з проханням надіслати їм книгу.
"Гуцульщина" Володимира Шухевича користувалася популярністю і серед простого народу. Культурно-громадська діячка, дружина священика з Космача К.Лисинецька в одному з листів повідомляла автора: "Жодна книжка так не курсувала по селу, як ті книжки о Гуцульщині. Формально рвуться над ними. Вже кілька неділь мандрує по селу, що один принесе, то вже три ждут. щоб їм дати".
Поділяючи в цілому думки рецензентів, хочемо ще раз підкреслити, що, незважаючи на окремі недоліки, на які вказували І.Франко, В.Гнатюк та інші дослідники, праця В.Шухевича має велике пізнавальне значення. Жоден з етнографів, що займався вивченням Гуцульщини. не зміг так детально і всебічно описати матеріальну і духовну культуру гуцулів, як це зробив В.Шухевич. Праця В.Шухевича й досі єдина і найповніша, в якій вперше детально і об'єктивно висвітлено матеріальну культуру гуцулів. До неї звертаються українські вчені, які продовжують вивчати і розвивати цю тему.
Використана література:
Проф. Володимир Шухевич "Гуцульщина". Львів, 1997 р.