Героїні Лесі Українки часто присвячують себе Богові, коли їх зраджує світ (Долорес, Прісцілла). Але Одержима можливість присвятити себе Богові ніби позбавлена. Сам Христос не заходів прийняти її душу, зневажив її порив. Життям вона вже не може служити Месії. Але право жертви, право істинно християнської поведінки, вчинку в неї зостається. Вона не може себе змусити жити за Божою заповіддю: любити ворогів, покорятися неприйнятому законові, зректися індивідуальної любові, права морального вибору. Проте гине героїня Лесі Українки як християнська мучениця. Каменована натовпом за слова на захист Месії, помирає, віддаючи:
"...життя..і кров... і душу.. все даремне! Не за щастя.. не за небесне царство.. ні.. з любові" [8, 132]
Християнська ієрархія – це все ж ієрархія чоловіча. Жінці тут відведено найупослідженуму й цілковито пасивну роль. Міріам не потрібна Месії ні як кохана, ні як дружина, ні як учениця. (Жінку, продовжуючи патріархальну традицію, постаралися позбавити навіть якоїсь рівності в коханні, у виборі партнера. Дух запліднює пасивну Марію, що постає тут лише об’єктом, над яким чиниться певна дія).
Йоганна й Міріам демонструються різні шляхи до християнського ідеалу – через абсолютну покору та через жертовну загибель в ім.’я заповіданої всевишньої любові. Йоганна – ідеальна християнка, що не порушує жодної букви закону. Йоганна й Міріам безоглядно віддані Христу, демонструють. Дві позиції у ставленні до християнства: патріархальну і модерну. Перша сповідує пасивність і богобоязно. Міріам, як героїня модерна приймаючи сутність релігії, відкидає її рабських дух.
"ЛІСОВА ПІСНЯ"
"В історію Мавки може тільки жінка написати!, – полемічно наголосила Леся Українка в листі до матері [2, 196]
"З духу музики народилася трагедія Мавки", — писав критик В.Петров. Лукали, як Орфей, підкоряє рослинний світ. Природа – храм, вона велична й самодостатня у своїй гармонії й красі. Але ця самодостатність означає водночас і відсутність цілого спектра почуттів. Лише усвідомлення конечності, смерті надає світові особливої цінності, уможливлює любов як вибір і довічну цінність. Музика пробуджує у Мавки здатність осягнути драматизму життя. Покохавши, вони шкодує, що "не може вмерти", "як летюча зірка", в апофеозі щастя, яке в людському світі завжди минуще.
Лукаш через спілкування з Москвою вчиться досі невідомій йому мові. А в цьому фантастичному світі якраз володіння словом засвідчує мудрість і навіть могутність.
"Лісова пісня" – це трагедія Мавки. Лікарева історія – швидше реалістично-побутова драма, а не унікальний сюжет про засмоктування у життєйській твані непересічної особистості з її поривами й сподіваннями. Лукаш пасивний, не самодостатній, піддатливий чужим впливом. Він не може "дорівнюватися" до свого таланту через брак волі. Лукаш пасивно покоряється долі, Мавка некликаною з’являється, щоб потішити його , розрадити в тяжкій зневірі, полегшити страждання.
В українському фольклорі мавки – недобрі звабниці, які здебільшого шукають собі в жертву молодого хлопця чи чоловіка, щоб після веселих забав залоскотати його на смерть або ж завести в прірву чи твань.
(Мавка-Марічка та Іван у "Тінях забутих предків"). Мавка є сама зваблена Лукашем, голосом його чоловіка, а Лукаш зваблює, олюднює, пробуджує Мавку. Коли Мавка потрапляє в підземне царство Ліда (Марища, то Лукаш (як і Орфей) навіть не пробує її рятувати. Вона сама визволяється з царства мертвих, щоб допомогти своєму покараному за зраду невдатному співцю, олюднити коханого. [2, 204]
З погляду лісовички Мавки стосунки між людьми – дивні. Зокрема незрозумілою й неприйнятною видається вимога пасивності як неодмінної дівочої чесноти.
Чому любовний дискурс узурпований чоловіками, чому в нього так рідко вилітається жіночий голос? Чому дівчина не може висловити свої почуття? Мавка не приймає заповіді пасивності, того "комерційного" додатку, що супроводжує патріархальний шлюб. Руйнуючий патріархальний розподіл чоловічих (жіночих ролей, зневажаючи те одвічне годиться (не годиться, вона бере на себе, швидше, узвичаєно чоловічу роль у коханні. Не почувається підлеглою й не боїться сама виповісти власний вибір. Її серце "не скупе", Мавка не хоче ховати свої скарби:
Ну що се значить
"накинулась"? Що я тебе кохаю?
Що маю серце не скупе, що скарбів
воно своїх не криє, тільки гойно
коханого обдарувало ними,
не дожидаючи вперед застави?
[8, 150]
Лукаш так і застається пасивним учасником шлюбного торгу. Це Килина "напитує" через людей про нього, догоджає матері. Мати вибирає синові жінку, керуючись тим, що вона добра робітниця. Шлюб, трактуванні навіть і Лукаша, — це підлеглість і упослідженість молодої жінки. Одружуються насамперед – для того. Щоб розділити тягар щоденної праці. Фанатична зосередженість на здобутті шматка хліба призводить до злиднів, а врешті й до жит твоє катастрофи.
Лукашеві доля прочитується як доля блудного сина. Він прийшов у ліс, щоб знайти в ньому дім, кохання, знайти самого себе. Не раз поривається піти геть з лісу. Повернутись до села. Як невдячний син, зневажає лісові скарби. Треба було пережити кару, зазнати злигоднів у вовчій подобі, розсунути рамки власне людського досвіду, щоб після блукань повернутись до лісу, до Мавки. Втративши зв’язки з людським прагматичним світом, Лукаш згоден прийняти кару за те, що "стоптав первоцвіти", не оцінив щедрі дарунки долі. До впокореного Лукаша приходить Мавка, що втішити обіцянкою щастя. Для неї смерті немає. Вона втратила тіло, але здобула безсмертну душу. Тіло оновлюється і змінюється, а душа залишається, зберігаючи єдність особи і її духовного досвіду. Мавка певна, що буде "вічно жити". Сила її кохання виявилася такою, що "забуття не суджено".
ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА
1. Агєєва В. Жіночий простір. – К.: Факт,2003. – 324 с.
2. Агєєва В. Поетеса зламу століть. – К.: Либідь, 1999. 263 с.
3. Енциклопедія політичної думки. – К.: Дух і Літера. 2000. С.422.
4. Забужко О. Жінка – автор у колоніальній культурі.// Українська мова та література. – 2003. — № 10. С. 3-11.
5. Павличко С. Дискурс модернізму в українській літературі. – К., 1999, — 350 с.
6. Павличко С. Фемінізм. –К., 2002 322 с.
7. Рудницька М. Чи треба нам окремих жіночих організацій? // Рудницька М. Статті, листи, документи. – Львів, 1998. – С. 90.