83].
Пропагування рідної мови Олена Пчілка вважала надзвичайно важливим своїм завданням. Одним із доказів піклування письменниці про повноцінне функціонування та розвиток української мови може бути її перебування у складі делегації до прем'єр-міністра Вітте у справі скасування заборон на українську мову. У 80-х роках XIX ст. Олена Пчілка разом з М.Старицьким, М.Комаровим та іншими діячами культури працювала над укладанням українсько-російського та російсько-українського словників. В одній із наукових статей Ольги Петрівни читаємо такі рядки: "Багато перешкод, що маємо яко наслідок нашого давнього рабства під тягарем обскурантизму або й хоч культури, та деспотичної, що вгашала нашого національного духа, не давала нам розвивати як слід нашу багату, могутню мову" [8, с. 51]. На превеликий жаль, цей вислів актуальний і сьогодні.
Аналізуючи творчість Олени Пчілки, не можна не загострити увагу на тих суспільно-політичних умовах, у яких довелося жити і працювати письменниці, а також на її власних поглядах на події, що відбувалися. На кінець ХЕХ — поч. XX ст. припадає розквіт українського відродження, коли стало легше після всяких цензурних утисків пробитися українському слову. Саме в цей час національна ідея стала панівною в Європі. Ісайя Берлін писав з цього приводу: "той рух має своїх прихильників і ворогів ... надихались ним люди чину та митці, інтелектуальні еліти ч юрба... І все ж не буде
перебільшенням стверджувати, що в сучасному світі це один з найвпливовіших, а подекуди на земній кулі — наймогутніший із земних рухів, і що частина з тих, хто не спромігся передбачити його еволюцію, поплатилися за це волею, ба життям. Мова про націоналізм" [8, с. 51]^
Олена Пчілка ширше трактувала національну ідею, ніж І.Нечуй-Левицький, Марко Вовчок, БГрінченко, С.Васильченкоі Вона бачила не тільки класове розшарування суспільства, в якому пани визискують народ. Вона вказувала на те, що ці пани заперечують також будь-які прояви народності, тобто українства, що для того, щоб бути інтелігентом, вважається необхідним відірватися не тільки від народних низів, але й зректися своєї нації.
Для української передової інтелігенції того часу ідеалами були ідеали російської ліберальної чи соціалістичної інтелігенції. Вони щиро вірили, що звільнена Росія дасть свободу й Україні. На відміну від них Олена Пчілка добре розуміла, що ця течія загальноросійської демократії приведе Україну до загибелі. Ці погляди письменниці не зустріли розуміння з боку тих, хто її оточував, її вважали вузькою націоналісткою. Але сьогодні, з огляду на історичні події минулого століття, сміливість та одержимість великою ідеєю цієї сміливої жінки стає для нас зрозумілою і викликає захоплення й повагу.
Погляди Олени Пчілки знайшли відображення у й' творчості, зокрема у прозі. Найчастіше письменниця звертається до жанру оповідання; також написала дві повісті "Світло добра і любові" (1886 — 1888; не закінчена) і "Товаришки" (1887), але визначила їх як оповідання. Малі літературні форми більше відповідали типу художнього мислення.Олени Пчілки завдяки своїм локальним сюжетам, чіткій композиції, значним можливостям для реалізації ліричного бачення світу.
Перші прозові твори письменниці біли надруковані на початку 80-х років XIX ст. у львівському журналі "Зоря". Це були оповідання "Шгмаліон" (1884), "Забавний вечір" (1885), "Чад" (1886).
В оповіданнях "Пігмаліон" і "Чад" письменниця порушує тему фальшивого народолюбства. Як дрібний чиновник Сергій з першого оповідання, так і ліберальні паничі з другого, є служителями української культури лише на словах, та в ході подій твору виявляються зовсім байдужими до національної справи і ставляться до неї лише як до модної забави.
Тема української інтелігенції є домінуючою у прозових творах Олени Пчілки. Це було достатньо новим явищем в українській літературі, на чому акцентує увагу й Іван Франко у листі до письменниці від 4 січня 1886 року: "Ви перші і досі одинокі виводите в українській мові правдиву живу конверзацію освічених людей. Досі ми її ніде не бачили: ні у Нечуя, ні у Мирного, ні у Кониського. Всі вони дуже гарно вміють підхопити розмову селянську, але розмови освіченого товариства — годі... Ви першії, як кажу, поки що одні тільки можете нам дати широкий роман на тлі соціально-політичних змагань і борб тої зароджуючоїся української інтелігенції, котрої такі живі зразки видно і в "Світлі", і в "Чаді" [8, с. 51].
Незакінчена повість "Світло добра і любові", на яку вказує І.Франко, охоплює широкий спектр світоглядно-етичних і суспільно-політичних питань — пріоритети особистості і суспільства, пошуки інтелігенцією своєї ролі в суспільному розвитку, взаємини інтелігенції і народу, розвиток національної культури, еволюційний і революційний шляхи соціальних перетворень.
У повісті "Товаришки" провідною є тема емансипації жінки, її додатково поглиблено осмисленням ролі інтелігенції в суспільному житті. У життєвому виборі двох паралельно зображуваних героїнь утверджується рівноправність жінки в освіті, науці й трудовій діяльності, розкриваються дві різні позиції у взаєминах інтелігенції та народу. Тему цієї повісті визначила сама Олена Пчілка в післямові до твору. В ньому зображена "пора першого пробудження нашого жіноцтва в 60-х роках, першого поривання його до раціональної освіти й життя" [29, с. 19].
Для художньої структури повістей Олени Пчілки характерна
суб'єктивована розповідь від третьої особи з авторськими коментарями,
оцінками, ретроспективні відступи в описі передісторії життя головних
персонажів. Важливу виражальну роль відіграють діалоги, дискусії, в яких
виявляється світогляд персонажів. Письменниця приділяє увагу
психологічній мотивації вчинків — через відтворення роздумів персонажа у
формі прямої мови. Охоче вдається до внутрішнього монологу.
Оповідання Олени Пчілки сконцентровані на світоглядно-етичних питаннях добра і Зла, милосердя, цінності людського життя (Соловйовий спів", "Забавний вечір", "Рятуйте!"), проблемах стосунків у сім'ї ("Пігмаліон", "Маскарад", "Біла кицька"), на проблемах школи і освіти ("Півтора оселедця", "Золота писанка"), інтелігенції та народу ("Чад", "За правдою"). Цим творам притаманне побутово-ситуативне розкриття типових суспільних явищ (,,Атришоки", "За двором", "Пожди, бабо, нових правів", "Збентежена зечеря"). Переважає суб'єктивований тип розповіді від третьої особи, насичений авторськими оцінками і коментарями. Часто використовується прийом звертання до читача.
Загалом оповідання Олени Пчілки тяжіють до нарисового типу з розлогим описом подій. Творам нерідко шкодить уповільнений розвиток сюжету, переобтяженість другорядними подіями ("Пігмаліон", "Маскарад", "За правдою", "Золота писанка"). Новелістичні оповідання "Соловйовий спів", "Біла кицька", які виявляють особливості прози рубежу століть — зображення події, опосередковане суб'єктивно-емоційним сприйняттям, майстерність психологічної деталі, • належать до художніх здобутків письменниці. У цих творах по-новому осмислено архаїчну форму оповіді від першої особи, помітною є поглиблена психологічність [15, с. 17].
Поетична спадщина є значною у творчому доробку письменниці. За
Г.Авраховим, "не будучи аж надто великим поетичним талантом, Олена
Пчілка під щасливу мить творчої наснаги сягала заповітних висот вічного
мистецького" [1, с. 142].
Поетичні твори Олени Пчілки публікуються з 1883 р.: у ж. "Зоря" надруковані вірші "Сердечні турботи" і "На любій розмові"; до альманаху "Рада" (т.1) включені вірші "Волинські спогади" і "Гульча", до другого тому (1884) — поема "Козачка Олена". 1886 року вийшла збірка поезій "Думки-мережанки". Пізніше поетичні твори Олени Пчілки друкувалися в альманахові "Перший вінок", журналах "Зоря" і ,,Рідний край". У другій половині 80-х років письменниця працює над поемою "Орлове ^гніздо". Значна частина поетичного доробку Олени Пчілки ще не опублікована і зберігається в архіві письменниці.
Лірика Олени Пчілки відзначається психологічно-особистісною орієнтацією з акцентом на морально-етичних аспектах. Домінують медитативні жанри, в яких органічно розкривається внутрішній світ особистості. Основні жанри лірики Олени Пчілки — вірші-роздуми, ліричні медитації, послання, елегії, пісенні поезії, вірші-оповідання.
Показовим для особистісно орієнтованої лірики Олени Пчілки є звернення до громадянсько-патріотичної проблематики у жанрі ліричної медитації, глибоке проникнення в душевний стан людини.
Для лірики Олени Пчілки характерне звертання до проблем мистецтва в громадянсько-патріотичній штерпретації: утвердження активної громадянської позиції творчої особистості (лірична медитація "Минула молодість!.. Мов пісня прошуміла!.."), культуротворчої ролі мистецтва (поминальний вірш "Миколі Лисенкові", вірш-роздум "Слово").
Ліричний талант поетеси найповніше розкривається у настроєвій
виразності ритмічно-композиційній і образній майстерності елегій
("Прощання", "Осіннє листя"), пісенних поезій ("Та вже не ти!",
^октюрно"). Елегійність, пісенні прийоми поширені у всій медитативній
ліриці Олени Пчілки. Наспівність лірики Олени Пчілки виявляється і в
ритмомелодиці — широке використання інтонаційно гнучких і мелодійних
хореїчних форм, звукове багатство рими, динамічна строфіка з комбінацією
різноскладових рядків.
Серед ліро-епічних жанрів поезії Олени Пчілки представлені байка, легенда, вірш-алегорія, поема.
Жанр байки розроблявся письменницею здебільшого в ранній період творчості. У легендах Олена Пчілка охоче використовує античні та біблійні сюжети, мотиви, образи ("Пророк", "Найперші діаманти").
У поемах ,Дозачка Олена" і "Орлове гніздо" постають події історичного минулого України. В поемі "Козачка Олена" першорядною є ідея соціальної активності жінки. Твір становить спробу художньої реалізації жіночого образу-характеру, основним ціннісним орієнтиром якого є обов'язок у найширшому його розумінні. У поемі "Орлове гніздо" широко розгорнуто події політичного життя України другої половини XVII ст. У центрі твору — державна діяльність гетьмана правобережної України Петра Дорошенка, його прагнення здобути політичну незалежність України.