До головних проблем, безперечно, автор відносить проблеми виховання, взаємини батьків і дітей. Він з сумом констатує, що колишні патріархальні традиції покори та глибокої поваги до батьків поступово втрачаються українцями. З подачі старої Кайдашихи Лаврін і Карпо зневажають Кайдаша, не цінують його праці. Це пізніше призводить до того, що Карпо піднімає руку спочатку на батька, а потім і на матір. Так само не має поваги до старших і Мотря: гримаючи на рідну матір, вона вважає себе вправі кричати і на свекруху, і на свекра. Причиною цих трагічних наслідків автор вважає багаторічне кріпацтво, яке виховало в Кайдашисі облесливість у розмовах, фальшиву манірність, прагнення почванитись перед біднішим, зневагу до оточуючих, дріб'язковість, а в Кайдаші прагнення "топити" всі негаразди, у тому числі сімейні, в чарці. Молодше покоління також більше думає не про духовні цінності, а про можливість якнайшвидше розбагатіти. Тут також не останню роль грає суспільний лад, який привчає до думки, що вартість людини вимірюється розмірами її хати, городу, саду. А значить, гарні будь-які засоби збагачення. Головне — досягти своєї мети.
Творчість І. Нечуя-Левицького становить важливий етап у розвитку українського реалізму. Вона характеризується інтенсивними ідейно-естетичними пошуками письменника, порушенням злободенних соціальних і морально-етичних проблем. До появи повістей Нечуя-Левицького український читач був знайомий хіба що з прозовими творами Григорія Квітки-Основ'яненка та Марка Вовчка. Підхопивши все краще з їхніх традицій, автор "Миколи Джері" і "Кайдашевої сім'ї" замість оповіді, яка велася від імені героя, утверджує об'єктивно-епічну розповідь, що створювала ширші можливості для всебічного моделювання дійсності. Впадає в око така своєрідність його реалізму, як показ впливу соціального середовища на формування особистості. Утверджуючи високі моральні ідеали, письменник беззастережно осуджував ті соціальні умови, які спотворювали, калічили сутність людини. У його повістях і оповіданнях завжди присутнє протистояння цільної особистості й здеморалізованих покручів, причому весь пафос творчості спрямований на утвердження духовно багатої людини. Різноманітна темами й жанрами проза Нечуя-Левицького є яскравим свідченням активного втручання українського письменства в суспільне життя, його ідейно художнього "вирівнювання" з літературами інших європейських народів.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Романи "Причепа", "Хмари", "Князь Єремія Вишневецький", "Гетьман Іван Виговський", повісті "Дві московки", "Микола Джеря", "Запорожці", "Кайдашева сім'я".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Погрібний А. Всевидяще око України — І. Нечуй-Левицький // Погрібний А. Класики. Не зовсім за підручником.— К., 2000.
2. Нечуй-Левицький І. Кайдашева сім'я: Посіб. для 10 кл./ Авт.-уклад. В.В. Паращйч— X., 2000.
3. Власенко В.О. Художня майстерність І.С. Нечуя-Левицького.— К., 1969. 4. Міщук Р. Співець душі народної.— К-, 1987.