в Харкові, де й похований.
Світогляд Квітки-Основ'яненка відзначався суперечливістю. Переважали в ньому дворянський лібералізм, просвітительський гуманізм, в останнє десятиріччя посилювалися елементи демократизму, що виявлялося в поглядах на народні маси як на активну суспільну силу (повість "1812 год в провинции"), в демократизації його естетичного ідеалу, в історичному оптимізмі щодо перспектив прогресивного напряму української літератури, в гарячій підтримці спрямування "Отечественньїх записок". Поряд з цим у його світоглядних позиціях мали місце монархічно-консервативні елементи. Щоправда, сервілістичні сен-, деннії Квітки-Основ'яненка частково зумовлювалися тактичними міркуваннями, а саме прагненням знайти в царя захист від нападок реакційних журналістів і губернських можновладців, зростання агресивності яких було одним з виявів загального наступу реакції. Надії Квітки на імператорське заступництво виявилися марними, і це ще більше поглибило його душевну драму під кінець життя.
Перейнявшись поглядами Г. Сковороди та російських просвітителів XVIII ст., ідеями безкорисливого служіння суспільству, вітчизні, проголошуваними в 10-х — першій половині 20-х років передовими колами Росії й України, зокрема й майбутніми декабристами, Квітка намагається впроваджувати в суспільну думку і в свою творчість дух громадянськості. У своїй діяльності він втручається буквально в усі ділянки суспільного життя провінції. Через його творчість проходить просвітительська думка, що основною причиною властивої панівним верствам громадянської апатії та інфантильності, відсутності ідеалів служіння на благо суспільства є неуцтво.
У пройнятій просвітительським дидактизмом і раціоналізмом драматизованій повісті Квітки "Предания о Гаркуше" (1841) так визначається програма головного героя, народного месника Гаркуші: "Ис-править людей й истребить злоупотребления", "у сильного отнять возможность угнетать слабого". Тут відбилися основні принципи програми самого Квітки, хоча він намагався її здійснювати зовсім іншим способом. Гаркушин метод месницької форми встановлення суспільної справедливості й порядку письменник засуджував.
Дійовими засобами вдосконалення суспільства, викорінення зловживань, суспільних несправедливостей, насамперед щодо трудового селянства, Квітка вважав літературу й театральне мистецтво, його просвітительські й реформістські прагнення вдосконалити суспільно-адміністративні порядки, намагання відобразити у творах народно-критичие ставлення до суспільних вад з метою їх усунення офіційними засобами влади й виховання — все це нерідко набирало характеру соціального критицизму. Хоч і проповідував Квітка (особливо в публіцистичних "Листах до любезних земляків") ідеї справедливості вищої царської влади та розумності самодержавно-кріпосницької системи, однак у його творах домінує критичний пафос щодо тогочасних
порядків, які врешті-решт були характерним породженням експлуататорського ладу.
Літературно-естетичні погляди Квітки-Основ'янеика в основних своїх виявах були для його часу прогресивними.
Сприймаючи ідеї реалістичної естетики Бєлінського, він поділяв погляди великого мислителя в багатьох питаннях теорії, в оцінці прогресивних періодичних видань, особливо в боротьбі проти реакційного табору Ф. Булгаріна, О. Сенковського, М. Полевого.
У листі до А. Краєвського від 3 квітня 1840 р. Квітка-Оспов'яненко пише про своє бажання "всеми способами... содействовать" тій справі, яку проводили в культурне й літературне життя "Отечественные записки" — "журнал полезнейший, благородний, умный, делающий честь времени".
У спеціальних літературно-публіцпстичних статтях і замітках ("Супліка до пана іздателя", "Званьїе гости", "Мемуари Евстратия Мякушіпша", "Лист до видавців "Русского вестннка"), а також в інших творах та листах письменник обстоював принципи реалістичної естетики, виступав проти "несамовитості" романтиків консервативного напряму, проти аваптюрно-фантастичних романів Ф. Булгаріна, О. Сеи-ковського, романтиків-епігонів. До романтичних прийомів він зрідка вдавався й сам (зокрема в "Ганнусе", "Перекотиполі"). В цілому ряді творів, у їх загальній просвітительсько-реалістнчній системі, письменник застосовує й принципи та засоби сентименталізму. Однак в останні доки він уже висміював застарілу сентиментальну манеру. Основним творчим принципом письменник вважав "писання з натури", орієнтованість на живу, навколишню, щоденну дійсність. "Пиши о людях, видимих тобою, а не вимишляй характеров небывалых, неестественных, странных, диких, ужасннх".
Певне усвідомлення Квіткою завдання художнього аналізу соціальних закономірностей (він, наприклад, ставив за мету показувати, "отчего у нас зло" розплоджується й шкодить, а добро переслідується), його розуміння типізації як узагальнення в індивідуалізованому образі, освоєння ним принципу психологічно-аналітичного зображення складної динаміки внутрішнього світу героя тощо — це були вже підходи української естетичної думки до осягнення деяких творчих засад методу критичної о реалізму. Превалюють же в естетиці Квітки-Основ'яненка декларація і втілення в художню практику основних принципів просвітительського реалізму, серед і яких, крім уже відзначених,— показ формування характерів соціальним середовищем і особливо вихованням, наголошення на ідеї можливості поліпшення життєвих умов шляхом розумного перевлаштування суспільства й удосконалення людини засобами морального чи естетичного виховання, виведення образу ідеальної людини як зразка для наслідування. Систематично й наполегливо декларує він дидактично-раціоналістичний принцип реаліста-просвітителя: "Была бы цель нравственная, назида-тельная, а без этого как красно ни пиши, все вздор".
Квітка-Основ'яненко вніс вагомий вклад у розвиток передової естетичної думки, і не лише на Україні. Одним з перших у тогочасній вітчизняній літературі він виступив з теоретичною й практичною пропагандою народної теми в літературі, з обстоюванням права селяни-на-трударя на звання позитивного героя літератури. Сміливо й рішуче в умовах кріпосницького ставлення до мужика як до чогось духовно неповноцінного, як до робочої худоби прозвучала в пресі заява Квітки про те, що прості селяни мають повне право на рівне становище серед позитивних героїв літератури, бо вони "именно люди, ка-кпх подай господи побольше... й в гостиннх или... в салонах" ("Отвст г. Тихорскому..."). Публічно і в листах висуває він думку про необхідність створення книг для простолюду ("Простой народ наш... склонен к ученню"; "Й внимание черни утешпло би нздателя нли сочи-нителя..."). І. І. Срезневський, добре знайомий з Квіткою, його поглядами і творчістю, писав уже після смерті письменника: "Захоплював він нас, думаючи не про нас, а про ті маси, для яких у нас ще так мало написано" '. Принципово важливою була його думка про те, що головним, справжнім пош'шовачем художніх творів є маси, громада ("громада більш зна" — "Ответ г. Тихорскому...").
Орієнтація Квітки на народне світобачення й естетичні уподобання, зафіксовані, зокрема, в фольклорі, настанова на простоту і демократичність форми, найширшу доступність творів були одними з дійових засобів досягнення народності професійного мистецтва.
Свої ранні фейлетони, статті, жартівливі вірші Квітка-Основ'яненко публікує переважно в харківській періодиці: твори російською мовою — в журналах "Украинский вестник" та "Харьковский Демокрит", цикл українських гумористичних віршів "Шпигачки" —в газеті "Харьковские известия". З його творів цього періоду найбільший інтерес у читача викликали "Письма Фалалея Повпнухина" — цикл сатиричних прозових фейлетонів, написаних у формі листів до видавців журналу від поміщика-невігласа і надрукованих в "Украинском вест-нике" (1816—1817) та в московському журналі "Вестник Европн" (І822). Тут у традиційній манері російської просвітительської сатири XVIII ст. висміюється обмеженість, неуцтво, галломпнія провінційного панства, порушується питання про тяжке становище селян-кріпаків.
Творчість Г. Квітки наступного етапу відбиває той стан провінційного суспільства, коли в зв'язку з загальним наступом реакції ставали дедалі агресивнішими губернські реакційні кола, в чиновницько-поміщицькому середовищі набрали ще масовішого характеру зловживання, факти сваволі, несправедливості й жорстокості щодо трудових низів. Квітка, розчарований, ображений місцевою знаттю, обурений суспільно-адміністратпвними неподобствами, залишив посаду предводителя дворянства. Свідомість просвітителя-громадянина спрямувала його на шлях одного з найголовніших виявів громадської думки — до
літературної творчості, яка, починаючи з 1827 р., стала основі. ;м життєвим заняттям Квітки-Основ'яненка. У кінці 20-х — на початку 30-х років він, спираючись на свою широку обізнаність із явищами суспільно-адміністративного життя провінції, з розбещеними звичаями привілейованих верств, надаючи театру важливого громадсько-виховного значення, пише шість російських сатиричних комедій, головним пафосом яких було сміливе, різке викриття зловживань чиновництва та поміщицтва.
Серед цих п'єс — комедія "Приезжий из столицы, или Суматоха в уездном городе" (написана 1827, опублікована 1840), яка за сюжетом і системою персонажів була попередницею гегелівського "Ревізора", "Шельменко — волостной писарь" (1829), "Ясновидящая" (1830, не була опублікована через цензурну заборону). В задушливій атмосфері миколаївської реакції став сенсацією вихід у Москві комедії "Дворянские вьіборьі" (1828), в якій на списаних з живої дійсності фактах зловживань сміливо розкривалися характерні вади провінційного дворянсько-чиновницького суспільства. Комедія набула широкого розголосу, понад тисячу примірників її розкупили в Москві за два місяці — успіх на той час винятковий. Появу "Дворянских виборов" реакція витрактувала як виступ загалом проти дворянства — основної опори російського царизму. Після прочитання комедії Миколою І вона була піддана суворій цензурній забороні, і навіть самому М. С. Щепкіну, якому 1836 р. друзі намагалися через О. С. Пушкіна виклопотати дозвіл на її постановку, не вдалося дати її у свій бенефіс.
Щодо жанрової структури всі ці комедії Квітки-Основ'яненка написані за застарілою вже, переважно класицистичною, хоча й оновленою традицією, чим пояснюються, наприклад, намагання автора дотримуватися єдності місця, часу й дії, обов'язкове протиставлення негативним персонажам позитивних, однозначність образів, вживання прізвищ-характеристик тощо.