Звернімо увагу: вбити не ідеологічного противника, а ворога, який заважає порятувати маму. Вже вертаючись додому без лікаря, в немилосердній люті він так і зробить, і від того стане "п'яний якоюсь великою радістю перемоги". Андрій розуміє: з поразкою білополяків він зможе швидше вернутися до матері. А коли вже буде вдома і довідається про смерть матері, бажання помсти знову заполонить його. Він захоче вбити пораненого польського графа як уособлення тих темних сил, які призвели до родинної біди.
Отже, позаполітична позиція письменника, в чому його звинувачувала критика, тільки допомогла йому не відступити від життєвої правди. Поведінка всіх дійових осіб невимушена й закономірна: поляки, які прийшли визволяти цей народ від більшовизму, грабують його: забирають коней і підводи, зривають із грудей Андрія мамин хрестик; прості солдати хочуть додому; а українські селяни стомилися від війни... Читаємо про все це — і хочеться вірити слову Григорія Косинки, хоч ніде він не висловлює свого ставлення до зображуваного. Насамперед його цікавить людина, її внутрішній світ, її звичайні проблеми, а загальнолюдські вартості визначають його моральні оцінки, що випливають із самого тексту.
Тридцять років твори письменника не перевидавалися, а ім'я замовчувалося або згадувалося в негативному контексті. Реабілітація художніх і публіцистичних творів письменника відбувалася в кілька етапів. Учасихрущовської"відлиги" в 1962р. М. Стельмах і М. Рильський підготували збірку "Новели", куди входили чотирнадцять новел, які нібито своїм змістом не суперечили радянській кон'юнктурі і мали, як писав у передмові до збірника М. Рильський, "велике пізнавальне значення і безперечну ідейно-естетичну цінність". Пізніше, в 70-х роках, до них у різних виданнях несміливо долучалися "Троєкутний бій", "Анкета" і "хемна ніч", а вся художня і публіцистична спадщина письменника (без "Фавста" і "Зустрічі") опублікована лише в 1988 році. Вагоме місце в цьому виданні, що мало назву "Гармонія", займали твори (вісім новел), які радянська критика вважала найбільш "ворожими" — бандитськими, не просвітленими ідейно і т. ін. Насправді в них ішлося про драму тих заблуканих "лицарів темної ночі", які не могли "вхопити тропи", творили грунт для отаманщини, міжгрупових чвар тощо. Такими явищами, як відомо, завжди (а в Україні — особливо) супроводжувались значні суспільні злами та потрясіння, і письменник цілком закономірно відтворив їх з великою художньою силою і з великим людським болем.
Відтоді ми маємо змогу читати твори Григорія Косинки. Але ще багато нерозкритих сторінок його життєвої та творчої біографії чекають на дослідників. Доробок Косинки свідчить, яку величезну еволюцію духовного становлення він пережив од часу своєї журналістської практики до власне художньої творчості. Разом зі смертю письменника практично урвався в українській прозі художній напрям суто реалістичного, драматичного осмислення життя. Його відродження почалось через три десятиліття в творчості окремих прозаїків-шістдесятників (насамперед — Григора Тютюнника). Тоді ж був започаткований і процес поступового повернення в літературу гідного й чесного імені Григорія Косинки.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
"На буряки", "На золотих богів", "В житах", "Мати", "Змовини", "Серце", "Фавет", "Постріл", "Політика", "Місячний сміх".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Рильський М. Слово Косинки // Косинка Г. Серце: Новели. — К., 1967.
2. Мороз — Стрілець Т. Голос пам'яті: Спогади. — К., 1989.
3. Українське слово: Хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. Кн. 2. — К., 2003.
4. Історія української літератури XX століття: У 2 кн./ За ред. В.Г. Донченка. Кн. 1. — К., 1998.
5. Кавун Л. Психологізм як елемент поетики новел Григорія Косинки // Дивослово. — 1993. — № 2.