їх могло хіба що зворушити тільки те, що і перед смертю мати не думає про себе, її материнське серце розуміє сина-вбивцю і хоче полегшити його страждання: "Вона стоїть, звівши руки" і "зажурно дивиться" на нього, вона вкотре вже каже, що він, "(її мятежний син) зовсім замучив себе". Ця кульмінаційна сцена вражає непомітною, ненав'язливою силою гуманізму, людяності, справжніх буттєвих вартостей, силою, здатною побороти— зло в цьому світі.
Новела має специфічну присвяту: "Цвітові яблуні", яка може сприйматись і як своєрідний епітет, що несе в собі основну ідею твору. Пригадаймо, що "Цвіт яблуні" —*— новела М. Коцюбинського, в душі ліричного героя якої також тісно поєдналося боже, людське начало (тяжкі страждання батька над помираючою трьохлітньою Оленкою) і диявольське — підсвідомий інстинкт художника, який сприймає смерть дочки як матеріал для майбутнього твору.
Ситуація в новелі М. Хвильового трагічніша, бо його герой сам мусить вибрати добро чи зло, шлях людяності, гуманізму, всепрощення чи круту стежку служіння абстрактним ідеалам. Шлях його вибору дуже тяжкий. Власне, в центрі авторської уваги і є душа ліричного героя, її страждання, розгубленість, безпорадність, невміння вибрати єдино праведний шлях. Розповідь ведеться від імені головного героя ("Я"), який керує батальйоном, що складається з "юних фанатиків комуни", і має розчищати з тилу дорогу революціонерам. Трагедія загострюється, коли головний герой усвідомлює, що він має зробити вибір: "Я — чекіст, але я і людина". У новелі цей вибір звучить,-як вибір між добром і злом, світлом і темрявою. Кульмінаційним є момент, коли серед приведених до трибуналу "ворогів" герой бачить свою матір з символічним ім'ям Марія. З натовпу її слова: "Сину! Мій мятежний сину!" сприймаються як голос самої України. Це голос застороги щодо того "світлого майбутнього", яке може бути здобутим ціною вбивства власної матері. У непримиренній суперечності зіткнулися найсвятіші для героя почуття: синівська любов, синівський обов'язок перед матір'ю — і революційний обов'язок, служіння найдорожчій ідеї. Він намагається якось відстрочити фатальне рішення ("я чекіст, але я і людина"), та весь попередній шлях моральних компромісів робить розв'язку неминучою. Герой перестає бути особистістю, яка сама розпоряджається власним життям і власними рішеннями, він стає гвинтиком і заложником могутньої системи.
Такий непростий внутрішній світ письменника, роздвоєність його душі, яка виявлялась і усвідомлювалася ним поступово, накладали відбиток і на творчість, визначаючи її ідейно-стильові особливості. Прямим продовженням осмислення "непростих" для автора питань є повість "Сентиментальна історія" (1928р.). Його героїня Б'янка не хоче почуватися "зайвою" (якими є товаришка Уляна, художник Чаргар) у цьому новому суспільстві. Вона є сильною особистістю, з тих, які приваблювали Хвильового. Б'янка шукає доріг не лише для своєї "вишневоокої України", а й для себе. Поступово вона прозріває, бачить "світовий бардачок" довкола, розуміє, що те омріяне майбутнє (називає його "сентиментальною даллю") не прийде само собою, хоч би якими лозунгами проголошувалося, шляхи до майбутнього повинні пролягати через істинні морально-етичні цінності. Поки що героїня їх не бачить довкола себе; люди, які оточують дівчину, живуть під тягарем страху, тому й наглухо зачиняються кожен у своїй нірці, намагаються кожен по-своєму порятуватися цим фатальним відчуженням від незрозумілої дійсності. Б'янка мучиться "темною ніччю нашої дійсності",""придавлених" долею людей, але нічого змінити не може, її останній вчинок, яким завершується оповідання, має символічний підтекст: в розпуці дівчина віддає не себе, а найчистіше й найвартісніше, що має в душі, заради налагодження гармонії між мрією та дійсністю. Але чи можливо це? Твір може бути прочитаний як життєпис втраченого покоління, трагічна історія безнадійних пошуків втраченого часу.
Крах комуністичних ідеалів, відсутність творчої свободи, насильство "казарменого соціалізму" і наближення "розстрілу цілої генерації", безкінечні звинувачення в "буржуазному націоналізмі" штовхнули Хвильового до самогубства. Куля в скроню була останньою крапкою в творчості письменника. Дуже прикро, що впродовж багатьох десятиліть твори Миколи Хвильового були вилучені з читацького вжитку, не передруковувалися, не згадувалися в радянських історіях української літератури, а ім'я письменника було забороненим. І радісно, що сьогодні, хоч і постфактум, але ми маємо можливість почути застороги талановитого митця, щоб ніколи не повторювати трагічних помилок минулого.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Оповідання "Наречений", "Мати", "Я (Ром антика)", "Арабески", повісті "Сентиментальна історія", "Санаторійна зона", роман "Вальдшнепи".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Гречанюк С День повернення Миколи Хвильового //Українська мова і література в школі, 1987. — № 12.
2. Донцов Д. Микола Хвильовий //Українське слово: хрестоматія української літератури та літературної критики XX ст.: В 4 кн. — К., 1994. — Кн.1.
3. Харчук Р. Духовний ренесанс на Україні: Микита Шапо-вал і Микола Хвильовий // Слово і час. — 1991.— №6.
4. Микола Хвильовий //Історія української літератури XX століття: У 2кн: Кн.і/За ред. BE Донника. — К., 1993.
5. Шерех Ю. Хвильовий без політики // Березіль.— 1991.— № 9.