Ходити на заняття доводилося пішки, за десять кілометрів. Учився він добре – це видно вже з того, що після закінчення навчання його залишають в університеті асистентом кафедри історії української літератури. А до цього ще – вперта творча праця безсонними ночами, при світлі карбідної лампи. На папір лягають щирі, схвильовані рядки про все побачене, почуте, пережите.
Перший повоєнний твір – новела "МОДРИ КАМЕНЬ", надрукований 1946 року в журналі "Україна". В цей час побачила світ і перша частина трилогії "ПРАПОРОНОСЦІ" – роман "АЛЬПИ", схвалений до друку Юрієм Яновським і захоплено зустрінутий читачем та літературною критикою. Того самого року О.Гончар вступає в аспірантуру Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР і переїздить до Києва, де відтоді й мешкає.
Напружена праця продовжується: на початку 1947 року побачив світ "ГОЛУБИЙ ДУНАЙ", через рік – остання книга "ПРАПОРОНОСЦІВ" – "ЗЛАТА ПРАГА". Всі романи були відзначені Державною премією ("АЛЬПИ" та "ГОЛУБИЙ ДУНАЙ" – 1947р., "ЗЛАТА ПРАГА" – 1948 р.). Великий успіх трилогії викликав приплив творчих сил, послужив стимулом до дальшої самовідданої творчої праці, загострив почуття вимогливості до неї.
О. Гончар прагне поставити своє перо на службу рідному народові, писати про все, чим він живе. "Найважливіше, здається мені, для письменника протягом усьго його життя не втратити чуття єдності, — так вважає митець і сам керується в житті й творчості цим положенням.
Його твори відзначаються багатотемністю, глибиною розкриття народного життя. З'являється повість "ЗЕМЛЯ ГУДЕ" (1947) про полтавську підпільницю Лялю Убийвовк, яка перед війною навчалася в Харківському університеті, де тоді вчився й О. Гончар. Темою дилогії "ТАВРІЯ" (1952) та "ПЕРЕКОП" (1957) є гірка доля селянської бідноти, змушеної йти на заробітки в херсонські степи, й події революції та громадянської війни на Таврії.
О.Гончар продовжує звертатися до теми Вітчизняної війни. 1956 року виходить кіноповість "ПАРТИЗАНСЬКА ІСКРА" – про однойменну підпільну молодіжну організацію, що діяла в селі Кримці на Одещині. А 1960 року письменник видає роман "ЛЮДИНА І ЗБРОЯ", в якому розповідає про важкі й гіркі перші місяці боїв з фашистськими нападниками, про те, як виривався з друзями з оточення. Роман був відзначений Державною премією Української РСР ім. Т. Г. Шевченка за 1962 рік.
І в подальших творах Олесь Гончар звертається до найістотніших проблем народного життя. Його романи вражають масштабністю та неповторністю характерів дійових осіб, комуністичною ідейністю, щонайвищою художньою майстерністю. Один за другим, як наслідок невтомної праці письменника, з'являються його нові твори. Роман "ТРОНКА" (1963), в якому порушуються актуальні проблеми війни і миру, наступності поколінь, сутності людського існування, становлення молодої людини, був відзначений Ленінською премією за1964 рік. Потім – романи "СОБОР" (1968), "ЦИКЛОН" (1970), "БЕРЕГ ЛЮБОВІ" (1976), "ТВОЯ ЗОРЯ" (1980), повість "БРИГАНТИНА" (1973).
Кожен з творів О. Гончара стає подією – не тільки в літературі, а й в усьому народному житті. Вони відразу ж перекладаються російською мовою, що дає можливість познайомитися з ними читачами братніх республік, а також багатьма мовами зарубіжних країн.
О.Гончар відомий і як блискучий новеліст. Його перу належить кілька збірок новел та оповідань. Він творчо продовжує традиції класиків – майстрів малої форми – М. Коцюбинського, В. Стефаника, збагативши новелу поліфонічністю змісту, філософським осмисленням подій. Його новели глибоко психологічні, розкривають внутрішній світ героїв у важливі, переломні моменти їх життя.
Виступає О.Гончар і як пристрасний публіцист, вдумливий учений-літературознавець і критик, а також нарисовець. Слід згадати про його книги – враження від знайомства з зарубіжними країнами: Чехословаччиною, Японією, США, Данією, збірки літературознавчих статей "ПРО НАШЕ ПИСЬМЕНСТВО" (1972) та "ПИСЬМЕННИЦЬКІ РОЗДУМИ"(1980). Він також часто виступає в пресі із статтями на актуальні, гостропроблемні теми – про боротьбу за мир, про розвиток літератури і мистецтва, про окремі питання життя народу.
Олесь Терентійович веде величезну громадську роботу. Він – депутат Верховної Ради СРСР та Української РСР, з кандидатом у члени ЦК КПРС та членами ЦК Компартії України. Тривалий час (1959 – 1972рр.) очолював Спілку письменників України. Нині О. Гончар – голова Українського республіканського комітету захисту миру, член Всесвітньої Ради Миру.
За визначні досягнення у літературній та науковій діяльності О. Гончар обраний академіком Академії наук Української РСР, удостоєний високого звання Героя Соціалістичної Праці. Письменник нагороджений трьома орденами Леніна, орденами Жовтневої Революції, Червоної Зірки і Слави 3-го ступеня, медалями.
Чесним, самовідданим служінням народові, Комуністичній партії, невтомною творчою працею, чудовими книгами О. Гончар завоював гарячу любов радянських людей, широке читацьке визнання як на Батьківщині, так і в цілому світі.
9