"Художні ресурси кожного окремого слова можуть бути невичерпними, але кожен письменник наділяє своє слово різною мірою енергії. Чим більше — тим краще, тим довговічніший роман чи повість, тим вони потрібніші. Є ця начебто прихована від стороннього ока енергія в кожному слові Олеся Гончара, запаси її щедрі, ми постійно черпаємо цю енергію, а вона так і зостається невичерпною, бо її наділено секретом тривалості незнищенності, постійної зарядженості..."1 ,
Поліфонія "Собору" містить в собі і філософські, і моральні аспекти. 1 Автор поєднав спогади про минуле і турботу про день прийдешній, відпо— ,' відальність людини за навколишній світ і її значимість в цьому світі. Кожний з творів, а особливо роман "Собор", неначе застерігає людство від руйнівної спроби змінити світ. Наскрізне через усе художнє полотно "Собору" Гончар проводить ідею збереження споруди, повітря, людини. Дими над Зачіплянкою і клапті сажі над степовими Вовчугами — це своєрідне застереження від екологічних катаклізмів. Твір було написано в 60-ті роки, задовго від аварії на Чорнобильській АЕС! Ось в чому полягає сучасність твору, актуальність його тематики. Злободенність прози письменника направлена проти загальнолюдського злочину, злочину перед історичною пам'яткою, перед сучасниками і перед нащадками. Адже бюрократизм, кар'єризм, егоїзм, байдужість ведуть до бездуховності і бездушшя. Саме в цьому і полягають особливості художньої публіцистики Олеся Гончара. За визначенням Леоніда Новиченка, "ідеться про щось більше і загальніше (хоч хтось його може назвати й частковим порівняно з художніми зобов'язаннями визначеного таланту) — про справжню, а не лише декларовану відкритість письменника суспільним болям і тривогам, про його відвагу, коли хочете, сказати за всіх у гострих сьогоденних питаннях, які справді стосуються всіх, але про які далеко не всі зважуються вголос (а отже і з достатньою доказовістю) говорити.2
Суспільні події є результатом людської діяльності, отже і розглядати їх треба через людські долі і характери. А герої Олеся Гончара відзначаються чітким індивідуальним колоритом, їх діалоги сконденсовані і влучні, і вся мова чітка і дотепна. Кілька штрихів — і перед нами автор примітивного листа, солдат-нездара, що поставив у ряд з високим почуттям приземлену потребу та ще й спаплюженою мовою: "Січас служить какось непривично, трудно звикать, що тобою командують, та все привикнецця, пайка хватає, наїдаюся полностью". Безумовно, витончена душа Єльки не могла прийняти такого визнання, навряд, що комусь іншому буде воно до вподоби. Здавалось би, смішно, проте не до сміху, коли подібний молодик ганьбить і людські почуття, і рідну мову. А хіба не відчувається авторський праведний гнів, направлений на руйначів рідної природи!
Олесь Гончар належить до тих людей, які прагнули бачити не тільки людські почуття, а і все життя гармонійним.
КОРОТКИЙ ЛІТОПИС ЖИТТЯ І ТВОРЧОСТІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
З квітня Народився в робітничому селищі Ломівка на околиці 1918р. Дніпропетровська.
1921 р. Після смерті матері опинився на вихованні дідуся і бабусі у слободі Суха на Полтавщині.
1925 р. Вступив до школи.
1933 р. Закінчив Бреусівську семирічну школу на Полтавщині; почав працювати в редакції Козельщинської районної газети.
1934р. Навчання в Харківському технікумі журналістики, по закінченню — робота в газеті "Ленінська зміна".
1938 р. Вступ до Харківського університету (філологічний факультет), написання наукових студентських робіт та перших літературних творів.
1941 р. Добровільно пішов на фронт у лавах студентського батальйону, поранення на березі Росі, лікування в польовому госпіталі.
1942 р. Друге поранення, лікування у м. Красноярську, після одужання повернення на фронт.
грудень 1945 р. Демобілізувався з армії, оселився у старшої сестри в Дніпропетровську, почав літературну роботу.
1946р. Вийшла друком новела "Модри Камень". Продовжує навчання на філологічному факультеті Дніпропетровського університету.
1946р. Вийшла друком перша книга трилогії "Прапороносці" — "Альпи" — у журналі "Вітчизна".
літо 1946 р. Захист дипломної роботи на тему "Новели Василя Стефаника".
1946 р. Вступ до аспірантури при Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка Академії наук Української РСР, початок професійно-письменницького життя.
початок 1947р. Вийшов друком "Голубий Дунай".
осінь 1948 р. Світ побачила третя книга трилогії "Прапороносці" — "Злата Прага", яку відзначено двома Сталінськими преміями (1947, 1948 рр.).
1949—1960 рр. Вихід у світ творів воєнної тематики: "Земля гуде", "Партизанська іскра", "Людина і зброя". Робота над творами сучасної та історичної тематики (збірки "Південь", "Дорога за хмари", "Чари-комипгі", повісті "Микита Братусь", "Щоб світився вогник", романи "Таврія", "Перекоп", "Тронка" та ін.).
1968 р. Вийшов друком роман "Собор", вилучений реакційною критикою з літературного процесу.
1972 р. Робота над повістю "Бригантина".
1976 р. Завершення роботи над романом "Берег любові".
1330 р. Вийшов друком роман "Твоя зоря".
1986 р. Опубліковано повість "Далекі вогнища", новели "Корида", "Чорний яр", "Двоє вночі", повість "Спогад про океан".
1992-1993 рр. Міжнародний Біографічний центр у Кембріджі (Англія) визнав О. Гончара "Всесвітнім інтелектуалом 1992/93 років".
14 липня 1995 р. О. Т. Гончар помер.
ЛІТЕРАТУРА
1. Гончар О. Про наше письменство.— К.: Рад. письменник, 1972.— 252 с.
2. Гончар О. Твори: У 6 т.— К., 1978.
3. Гуцало Є. Влада таланту. Слово про О. Гончара.— К.: Рад. письменник, 1998.— С. 167—174.
4. Дончик В. В ім'я України // Укр. мова І літ. в шк.— К.: Освіта, 1993.— № 4.— С. 4—6.
5. Жулинський М. Олесь Гончар: творчість як доля // Укр. мова і літ. в шк.— К.: Освіта, 1991.— № 11 — С 55—61; № 12.— С. 53—59.
6. Лупій О. Собори душ людських: Слово про О. Гончара.— К.: Рад. письменник, 1988.— С 197—203.
7. Наєнко М. Життя в мистецтво перейшло // Укр. мова І літ. в шк.— №4.— 1993.— С. 13.
8. Новиченко Л. За законами гідності: Слово про О. Гончара.— К.: Рад. письменник, 1988.— С. 298—308.
9. Погрібний А. Олесь Гончар.— К.: Дніпро, 1987. — 248 с.
10. Семенчук І. Олесь Гончар: До 60-річчя з дня народж.— К.: Знання, 1978.— 64 с.
11. "Слово про похід Ігорів". Ритмічний переклад. Давня укр. літ. Хрестоматія.— К.: Рад. шк., 1991.— С. 230.
12. Фащенко В. Новелістичний епос. Слово про О. Гончара.— К., 1988.— С. 565—585.
НОВЕЛІСТИКА ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Протягом усього творчого життя Олесь Гончар звертався до малих літературних жанрів — новел та оповідань, ставлячи їх на один філософсько-естетичний щабель з великими прозовими полотнами. Новелістика Гончара — високохудожня частина його творчого доробку. Причому, тематика його новел дуже різноманітна. Все письменницьке життя Гончара сповнене спогадів про минулу війну і вболівань за сучасне та майбутнє людства, про що свідчать новели "Модри Камень" (1946), "Весна за Моравою" (1947), "За мить щастя" (1964), "З тих ночей" (1974), "Плацдарм" (1985) і багато-багато інших.
Ранні довоєнні твори Гончара свідчать про його тяжіння до малих прозових жанрів в яких сконцентровано великі проблеми і важливі теми. Письменник довів, що можна "у невеликому відкрити велике, у краплі води побачити сонце і почути гомін моря... Таке вміння властиве талантові народнопоетичному".
Новела "Модри Камень" продовжує воєнну тематику творів О. Гончара. Написана через два роки після війни, вона являє собою спогад солдата-розвідника про один воєнний епізод, який відбувся у словацькому містечку Модри Камень ("модри" — голубий).
Виконуючи завдання в тилу ворога, розвідник був поранений. Його рятувала словацька дівчина Тереза. Між молодими людьми зародилось чисте палке кохання, яке не мало продовження, бо Терезу було вбито поліцаями за переховування радянського воїна, коли в неї знайшли закривавлені бинти.
Коли розвідник повернувся після звільнення Модри Каменя — Терези вже не було.
Глибоко і проникливе змалював Олесь Гончар образ Терезиної матері, яка втратила у дій війні двох дітей (брат Терези загинув у боротьбі з фашистами)— Впізнавши солдата, згорьована жінка згадала свою дочку, яка могла б бути щасливою з цим юнаком.
Образи твору досконалі у зображенні, адже уособлюють чисті почуття, глибокі переконання.
Побудова твору незвичайна, адже безіменний боєць через багато років повертається у минуле, згадує воєнні літа, згадує Терезу і її матір. Якщо центральна частина твору — це спогади розвідника про знайомство з Терезою і розповідь її матері про загибель дівчини, то початок і кінець твору — своєрідне обрамлення, видіння розвідника. Це видіння — уявний образ Терези, з якою він розмовляє.
Новела "Модри Камень" написана в романтично-піднесеному стилі. Несміливе і нерозквітле кохання, яке зароджувалось між радянським бійцем і словацькою дівчиною, виступає як засудження війни. Це засудження значно глибше за інші фактори, бо немає нічого страшнішого за вбите прекрасне людське почуття.
В 1966 році Олесь Гончар створив ще один твір, в якому засудив жорстокість, але тепер вже жорстокість людини по відношенню до природи. Це новела "На косі".
Потрапивши на невеличкий краєчок землі — необжиту косу, яка сягає далеко в море, — людина відчуває надзвичайну гармонію буття, в якій перебуває, відчуває себе маленькою часточкою всесвіту, краплинкою вічності.
Героїня твору, в недавньому минулому студентка біофаку, а тепер співробітник заповідника, Ольга, відчуває себе щасливою. Вона окрилена своєю роботою, свіжим повітрям, незайманістю і чистотою природи. Більше за все дівчина боїться стати байдужою до краси, перестати нею милуватись. Адже найбільшим гріхом людини вона вважає практицизм, який призводить до байдужості.
Дівчина навіть не сподівалась, що байдужість, як і ницість — не така вже й поодинока риса. Яким було її розчарування, коли чоловік, якого вона вподобала, в якого навіть закохалась, виявився підлабузником і негідником. Саме негідником, бо порушив не тільки обов'язки єгеря, захисника природи, а і всі загальнолюдські норми. Принижуючись перед начальством, він не тільки дозволив, а навіть спонукав їх до полювання на птаха. Ні один із сторожів заповідника не погодився готувати лебедя на вечерю.