Франко звертається не до ізраїльського, а до українського народу. За характером вислову пролог поділяється на дві частини: у першій переважають риторичні запитання, які викликають сумніви в державотворчих задатках українського народу, у його гідності та честі. У другій частині сумнів долається, а замість нього з’являється віра Е спроможність народу віднайти себе:
Та прийде час, і mи огнистим видом
Засяєш у народів вольних колі,
Труснеш Кавказ, впервжишся Бескидом,
Покотиш Чорним морем гомін волі.
І глянеш, як хазяїн домовитий,
По своїй хаті і по своїм полі.
Таку ж структуру має і сама поема: ізраїльський народ сумнівається в можливості здобуття обіцяної землі, але зрештою знаходить її. Цікавою є й постать Мойсея, за ним певно добачаємо самого Франка, який, як і пророк, бере на себе відповідальність за долю народу, хоч у хвилини розпачу і піддається сумнівам:
Та нам, знесиленим журбою,
Роздертим сумнівами, битим стидом,—
Не нам тебе провадити до бою!
Отже, без прологу поема "Мойсей" сприймалась би зовсім по-іншому, пролог поглиблює зміст твору, надає йому ознак притчі-оповіді з подвійним сенсом, коли за наявним сюжетом приховується глибший, потаємний зміст.
Особливе місце в творчості Івана Франка посідає соціально-психологічна повість "Перехресні стежки". Назва твору символізує "перехрещені" життєві шляхи персонажів. Кожен із героїв цього твору є носієм сформованого світогляду, має власні плани, інтереси, правила й норми. Перед нами — герої різних статей, різних соціальних верств, професій, врешті — різних національностей. Житейські перехрестя залишають свій відбиток на їх внутрішньому світі. У цьому творі Франко порушує соціальні проблеми: українського селянства та інтелігенції, взаємостосунки між різними суспільними групами, проблеми влади та підлеглих, зневір'я і затурканості селян, проблеми тодішнього судочинства, проблеми подружніх стосунків безправ'я жінки в суспільстві. Прототипом Євгенія Рафаловича послужив Євген Олесницький — адвокат і громадський діяч, який був чудовим промовцем. Усі події в повісті відбуваються навколо головного героя.
Автор намагався показати знедоленим людям шляхи захисту своїх прав. Вкладаючи свої думки в уста адвоката Рафаловича, І. Франко ніби підштовхує народ до політичної боротьби за соціальні й національні права.
Сюжет "Перехресних стежок" має два плани — любоз і боротьба. Обидві лінії пов'язані з молодим адвокатом Євгенієм Ра-фаловичем, який приїжджає працювати в одне з міст Галичини. До жорстокої протидії з боку влади Євгеній готував себе заздалегідь, проте він не міг передбачити, що "перехресні стежки" життя зведуть його з Регіною — юнацькою любов'ю, тепер — заміжньою жінкою, приреченою на приниження й безстрокову домашню тюрму.
Така зав'язка сюжету Франкового твору. Розв'язок в ньому дві: любовна лінія закінчується трагічним фіналом (смерть Регіни); лінія ж боротьби має обнадійливу перспективу. Рафаловичу вдається певною мірою вплинути на обставини. Автор подає правдиву, глибоко психологічну характеристику "руського", тобто українського села, жителі якого — люди темні, затуркані, залякані, безправні. Неосвічені, наївні та довірливі селяни не вміють захистити себе, не знають, кому вірити. До свого пана вони так само звикли, як віл до ярма, і тепер не розуміють, як без пана, самі, вони могли б керувати майном, прибутками. Втім, письменник не вважає селян людьми нижчого сорту. Очима Рафаловича він бачить їхні розумні погляди, чує розсудливу й дотепну мову. Ці якості найяскравіше розкриваються підчас селянського віча. Для селян віче — школа політичного життя, самозахисту, можливість згуртувати сили. Виступ Рафаловича перед селянами — свідчення щирого вболівання за їхні інтереси. "Браття селяни! — говорив Євгеній. — Покажім, що ми не діти, що не дамо водити себе за ніс. Не даймо загарбати собі своєї кервавиці. Піднесемо грімкий голос проти всього панського замаху на наше добро..." Зрозуміло, що в подібних епізодах твору устами Євгена Рафаловича промовляв до читачів сам І. Франко.
Отже, Іван Франко по праву займає особливе місце в українській літературі. Він відомий за межами України не тільки як поет, письменник, драматург, але й літературознавець, фольклорист, історик, перекладач. Із щедрої Франкової криниці черпають творчу наснагу нові покоління письменників, живописців, композиторів. "Які прекрасні сходи дає в наші дні те насіння, що його разом з іншими сіяв і наш Франко",— писав Олесь Гончар.
ОСНОВНІ ТВОРИ:
Поетичні збірки "З вершин і низин", "Зів'яле листя", "Мій Ізмарагд", поеми "Мойсей", "Іван Вишенський", повісті "Перехресні стежки", "Захар Беркут", казка "Фарбований лис", драма "Украдене щастя".
ДОДАТКОВА ЛІТЕРАТУРА:
1. Басе І.І., Каспрук А.А. Іван Франко: життєвий і творчий шлях. — К., 1983.
2. Гаєвська Л.О. Іван Франко. Романтизм? Натуралізм? Реалізм? //Проблеми історії та теорії реалізму української літератури XIX — початку XX ст. —К., 1991.
3. Денисюк І.О. Розвиток української малої прози XIX — поч. XX ст. — Львів,— 1999.
4. Усе для школи. Українська література: програмні тексти, ілюстрації, пояснення, завдання, тести: 10 кл. — К., Львів, 2001.
5. Горак Л. Тричі мені являлася любов. Повість-есе.—К.,1987.