Читачеві запропоновано оригінал, підрядковий переклад і шість перекладів цього твору на російську мову, тобто "шість тлумачень, шість розумінь"(3, 507). Далі П.Мовчан розглядає кожен переклад і зупиняється на проблемах, що виникають у теорії та практиці перекладу взагалі: "Випадковість заперечує законам перекладного мистецтва. Для перекладу необхідне визрівання точно так, як і для оригінального твору"(3, 508). П.Мовчан висловлює таке, судження: "Скажу одразу: дійсно бездоганно відмінного, майстерного серед поданих шести перекладів сонету М.Рильського я не бачу. А деякі відчутно слабкі у світлі оригіналу. Доводиться визнати: у сонеті Рильського є щось таке, що передати неможливо. І щоб мені, автору статті, спробувати передати хоча б щось із цього "непереданого", упущеного у перекладах, доведеться говорити не просто про цей сонет, а ширше — про сонет взагалі й про його роль в українській ліриці"(3, 518).
Автор статті висловлює думку, що у перекладі важливою є "не трансплантація структури образів, а відтворення її на асоціативно-еврістичному грунті мови, на якій перекладається твір. Тому що кожне слово є багатосимволічним: значення буквальне, значення символічне, коли слово сприймається і як метафора, і в духовному значенні, і як філософське слово — філософема... Усі його значення необхідно враховувати, виявляти їх в оригіналі, щоб потім відтворити у перекладі. Перечитування повинно бути і уважним, і якоюсь мірою провидницьким, також перекладач має передати не тільки словесний зміст оригінала, але й відтворити заключення шлюбу слів у храмі сонета" (3, 522).
У контексті порушеної проблеми ця думка П.Мовчана є дуже важливою тому, що важко перекласти зорово відчутні кольорові комбінації, які спостерігаються у поетичному пейзажі, не порушуючи при цьому ритмічний устрій віршованого твору. І тут на допомогу приходить категорія дескрипторів. Але перекладачеві треба бути уважним і обережним з нею. Якщо знову звернемося до статті П.Мовчана, то знайдемо такий приклад: " Ось рядок із сонету: "...горизонт, вже поблідший від паморозі". Образ, здавалосья б, зовсім звичайний, проте це не зовсім так. Поет освіжив заїжджену частим вживанням образну одиницю. "Блідий горизонт" достатньо заштампований, але поет дає пояснення: "від паморозі". Отримується точно, виразно і свіжо, і головне — абсолютно достовірно. Згадайте, який насправді блідий буває горизонт, коли на землю лягає паморозь. І як легко крокувати до такого горизонту. Я привертаю увагу до цієї далеко не другорядної деталі тому, що жодному з перекладачів не вдалося відтворити цей нюанс"(3, 519). Впевнено можемо назвати наведене словосполучення ("поблідший від поморозі") дескриптор-фразою, і тепер переконаємося у всій складності її перекладу. П.Мовчан розглянув кожен варіант окремо. Але його цікавив інший аспект цих перекладів. Ми ж, звернувши свою увагу до статті поета, підтвержуємо свої припущення щодо складнощів поетичної трансплантації системи дескрипторів.
Якщо звернути увагу на той факт, що деякі митці використовують у своїй творчості не тількі рідну мову, то цікавим постає поетичний пейзаж російськомовних творів Дніпрової Чайки.
До сучасного читача дійшли 14 віршів цієї поетки, написаних російською мовою. Різні мотиви перегукуються в цих віршах. Це і незгасна любов до одного з видатних російських майстрів слова ("Портрету Лермонтова"), і алегоричний образ стійкості незламного людського духу, якому не завадять навіть "рокочущий гром", гроза та "яркий пожар" ("Ёлка"), а поряд з ним гіркі роздуми літньої людини ("Томительно сидеть перед столом накрытым...") та роль "сурового" і "умильного" слів ("Суровое слово — утёс неприветный..."). Розглянемо специфіку зображення кольору в російськомовних поетичних пейзажах Дніпрової Чайки, не торкаючись підтексту творів. Дескриптори використовуються для створення реалістичного відчуття картин природи в поетичних пейзажах з елементами казковості.
Вірш "Ёлка" вражає яскравістю зображеного у ньому пейзажу. Використання основних термінів кольорів і дескрипторів перегукується з думками і почуттями поетеси. У перший частині вірша при змалюванні ялинки та картини природи Дніпрова Чайка вдається до використання дескрипторів:
А стройная тёмная ёлка
Была, как и прежде мрачна.
На небе заря розовела,
Прощалося солнце с землёй.
(2, 249)
Краса природи й емоційна насолода пейзажем виражається саме в дескрипторах. Темні відтінки зеленого кольору, майже чорнота виражені з їхньою допомогою без використання основних термінів кольорів. Імовірно, у цьому й полягає специфіка поетичної мови: якомога активніше використовувати яскраві дескриптори для створення художнього образу. Як правило, основні терміни кольорів (як, наприклад, у даному випадку "чорний") слугують для вираження похмурих почуттів людини. У психології чорний колір символізує відмову, повне зречення чи несприйняття чого-небудь. У фіналі вірша подається такий пейзаж з використанням даного терміну:
Горелая чёрная ёлка
Стояла тиха и мертва.
Стоит величаво и мрачно,
Как чёрный лесной мавзолей,
Напрасно смеётся ей солнце,
Напрасно поёт соловей.
(2, 249)
Повне зречення від життя викликає образ дерева, що загинуло, і тому поетка вже не використовує яскравих дескрипторів для змалювання дерева.
Цікавим є образ скелі у поезії "Суровое слово — утёс неприветный...". Окрім філософського змісту вірша, виділяється також картина поетичного пейзажу:
Суровое слово — утёс неприветный:
Над тропкой неверной он мрачно повис
И грозно вещает безумцам отважным:
Напрасны попытки! Ни с места! Вернись!
(2, 252)
У даному випадку дескриптором виступає епітет "неприветный", тому що він передає зорові, перш за все кольорові відтінки. Фраза ж "мрачно повис" посилює це почуття. Далі читаємо:
Умильное слово — коварная бездна:
Затянута сизым туманом она,
Сквозь лёгкую дымку чарует и манит,
Скрывая каменья и ужасы дня.
(2, 252)
Дескриптори "сизый" і "легкая дымка" посилюють у поетичному пейзажі кольорові тони й відтінки.
Таким чином, зорові враження, що отримує перекладач з тексту оригіналу, переносяться ним до системи дескрипторів своєї рідної мови. Порівнюючи їх із лексичними формами, що існують у мові, він обирає ті, що є найкращими з його точки зору, і далі робота перекладача продовжується однаково як щодо змісту, так і щодо кольорових позначок. Проте зі зміною системи дескрипторів змінюється і кольорове враження від поетичного пейзажу. Внаслідок людина, що читає переклад, одержує іншу за кольоровими відтінками картину природи. Таким чином, перекладач — теж художник, від особистості якого залежить специфіка кольору в поетичному пейзажі. Внесок видатних українських митців слова до скарбниці поетичного пейзажу постає беззаперечним фактом. Цьому активно сприяє використання ними дескрипторів.
ЛІТЕРАТУРА:
1. Абызов Юрий. Окаменевшие атлеты. // Художественный перевод. Проблемы и суждения. — М.: Известия, 1986 — С.76 —135.
2. Днiпрова Чайка. Твори. В 2 т. —Харкiв: РУХ, 1931.
3. Мовчан Павло. Хвала канону! // Художественный перевод. Проблемы и суждения. — М.: Известия, 1986 — С.506 —531.
4. Українка Леся. Зiбрання творiв. У 12 т. —К.: Наукова думка, 1975. — Т.1: Поезії..
5. Украинка Леся. Собр. соч. В 4 т. Пер.с укр.[Под ред. Н.Брауна и др.].-М.: Гослитиздат, 1956. — Т.1: Стихотворения и поэмы.
6. Франко I. Я. Зiбрання творiв. У 50 т.--К.: Наукова думка, 1976. — Т.1:Поезія.
7. Франко И.Я. Сочинения. В 10 т. [Пер. с укр. Под общ. ред. А.И.Белецкого и др.] — М.: Гослитиздат, 1958. — Т.7: Стихотворения.[Ред. и примеч. Б.А.Туганова]
8. Nancy Parrot Hickerson. Linguistic Antrophology. — New York, Chicago, S.Francisko, Dallas, Montreal, Toronto, London, Sydney. Holt, Rinchart & Winston, 1980.