Німецький романтизм в літературі 19 століття

Реферат

Сторінка 2 з 3

Гофман був особисто знайомим із Шубертом, приймав участь у сеансах гіпнозу в клініці знаменитого психіатра д-ра Маркуса ( Бамберг ). Якості людської свідомості Гофман осмислював з позицій ідеалізму. Героїня новели "Пісочна людина" ( 1816 ) Клара протистоїть вразливому Натаніелю, якого, починаючи з дитинства, переслідує таємничій Коппеліус. "Доти ти у нього віриш — він існує: його сила тримається у твоїй вірі", — стверджує Клара. Але вона не може врятувати Натаніеля від самогубства. Людство взагалі предстає в творчості Гофмана у песимістичному забарвлені. Наприклад у повісті "Майорат" боротьба за старшість і право успадкування породжує ворожнечу між членами родини, доводить до батьковбивства і братовбивства. Філософія і сатира, трагічне і забавне існують поряд у романі "Життєві переконання кота Мурра" ( 1819 — 1821 ), який вважають вершиною творчого шляху письменника. Чудернацька композиція книги уявляє собою біографію кота і історію придворного життя у карликовому німецькому князівстві, яких надано паралельно через цікавий прийом змішання дбайливо збережених мемуарів Мурра і макулатурних листів "якогось капельмейстера Крейслера", перемішаних і позабутих. Кіт використав закинуті на горище записки вже померлого музиканта і на зворотній стороні аркушів "створив" власний твір. Фраґментарність записок Іоганнеса Крейслера надає роману об'ємність, багатовимірність, тим паче, що у макулатурні листи вписується декілька сюжетних ліній. Образ Мурра у гротесковому плані відображає психологію німецького філістера і психологію матеріального світу взагалі. Крейслер — образ частково автобіографічний, він, також, як і автор є професійним музикантом і одночасно письменником, мандрує різними німецькими князівствами та ніде не знаходить притулку. Гофман, навіть передає деякі риси власного трагічного кохання ( через історію стосунків між Крейслером та Юлією ). Поряд із Іоганнесом автор поставив ще одну людину мистецтва. Це Абрагам Лісков, ілюзіоніст і піротехнік, органний майстер і професійний організатор придворних свят. І Крейслер, і Лісков мешкають поза кордонами людської моралі. Але аморальність їхня є різною. Крейслер — носій високого демонізму, його аморальність диктує конфлікт між обдарованою особистістю і філістерським оточенням. Лісков згоден на вбивство, але його аморальність є дрібною, корисливою, і тому — брудною. Наприкінці дії він деградує як художник. Велика книга "Серапіонові брати" ( 1819 — 1820 ) уявляє собою збірку дуже різних за жанром новел, які є обрамленими новелою про чотирьох друзів-письменників. Вони по черзі читають свої твори і представляють чотири різних естетичних позиції. Але всіх їх об'єднує шанований ними образ відлюдника Серапіона і вимога: фантазія є реальнішою за дійсність. Гофман включив до збірки твори різних років: тут є новели на історичну тему ( "Дож й догареса" ), новели про музикантів і художників ( "Фермата", "Артусова зала" ) і осяяна святом казка "Лузгунчик, або Мишачий король", яка навічно увійшла у коло дитячого читання, і яку вславив своєю музикою П.І. Чайковський. Особливої уваги заслуговує повість "Майстер Мартін-бочар та його учні" ( 1818 ) — романтична іділія, яка в естетизованому плані відображає життя середньовічних ремісників. У творах Гофмана, також, як і в творах багатьох інших романтиків, відображено зіткнення двох світів: матеріального і духовного. Два паралельних світи можуть перехрещуватися ( як в "Золотому горщику" ), можуть не помічати одне одного, але завжди існує трагічне, хоча й іронічно осмислене протиріччя між світом таланту і фантазії і світом бездуховності і обмеженості. Незрозумілий сучасниками, Гофман почав сприйматися на рівні пророку через декілька десятиріч після смерті. По, Бальзак, Достоєвський, Блок, Кафка та багато інших художників вважали Гофмана своїм вчителем.

Німецький романтизм є взагалі надзвичайно багатим і значущим явищем. Йозеф фон Ейхендорф, Людвіґ Уланд, Адельберт Шаміссо, Вільгельм Мюллер залишили глибокий слід у світовій літературі.

Цілою епоху у німецькій і світовій поезії уявляє собою творчість Генріха Гейне . До своєї "Книги пісень" ( 1827 ) поет включив поетичні цикли, які він публікував із 1821 р. — "Страждання юнака", "Ліричне інтермеццо", "Повернення на батьківщину", "Північне море" та ін. Ліричний герой "Книги пісень" є молодим чоловіком то іронічно насмішливим, то романтично захопленим, але які б почуття його не переймали, він завжди зберігає романтичне протиставлення між собою і "цивілізованим" суспільством вірнопідданих німецьких філістерів, яка складається з "гладких чоловіків" і "гладких дам" на "гладенькому паркеті", і до яких поет звертається у "Мандрах Гарцем" із такими словами: "Я хочу піднятися в гори, і там сміятися над вами". Якщо ранні німецькі романтики через романтичну теорію знаходили шлях до підняття над матеріальним світом, то Гейне, також, як і Гофман, віртуозно володіючи прийомом романтичної іронії, і не намагається врятуватися від реальності і її жорстоких законів. Гейне порівнював себе з Атлантом, який тримає на своїх плечах усі злигодні світу. Поза жартами і гумором його поезій відчувається жорстока туга за справжнім життям, жадання вирватися за кордони суспільства, яке душило його. Взагалі "Книгу пісень" присвячено невдалому коханню до кузини Амалії, дочки значного гамбургського банкіра, в домі якого вимушений був жити юний Гейне. Звідси й назва збірки, яку поет запозичив в Петрарки ( "Канцоньєре" в перекладі означає "Книга пісень" ) і тим самим приєднався до багатовікової традиції оспівування недосяжної Мадонни. Правда, Мадонна Гейне нагадує ренесансні взірці доволі віддалено. Поет не заперечує — він закохався у досить обмежену і звичайну дівчину, але інших не має. Існує наступна думка: Гейне опустив кохання з небес на натертий паркет гамбургської вітальні, і сам боляче вдарився об цей паркет. Звичайно, кузина Амалія не могла віддано покохати поета, який не мав хисту до комерційних справ. Та й не в дівчині справа. Як писав один із перших рецензентів збірки, відомий письменник Карл Іммерман, зміст ранніх поезій Гейне лише зовнішньо зводиться до любовного переживання: "Але тільки ми поглянемо на справу більш докладніше, ми з'ясуємо, що свідомість поета турбують набагато сильніші мотиви, ніж любовна невдача, і що бідна дівчина, якій він так сердито докоряє, терпить за гріхи інших". "Книга пісень" давно вже набула значення не тільки німецького, а й світового шедевру, вона підводить підсумок під розвитком німецького романтизму. Іншою визначною книгою молодого Гейне є збірка прози "Дорожні картини" ( 1826 — 1831 ). Гейне був природженим поетом, і коли звертався до прози, залишався поетом у прозі. Гнучкість і розкутість мовлення, ліризм, усі ці завоювання романтизму — від Вакенродера до Гофмана — органічно сприйняв Гейне. Найбільшою популярністю користувалися перша частина книги ( "Мандри Гарцем" ) і друга новела другої частини ( "Ідеї. Книга Лє Гран "). В "Мандрах Гарцем" ліричний герой піднімається ( як в буквальному, так і в переносному смислі ) над мандруючими поряд із ним бюрґерами, які вульгарно і в'юнко екстатують з приводу заходу і сходу сонця у горах, і при цьому ретельно дбають про всі умови туристичного контракту. Вони сприймають горну країну, яку оспівує поет, на рівні туристичного проспекту, і поет без жалю залишає їх далеко позаду. Центральною картиною фраґменту "Ідеї. Книга Лє Гран " є картина дитячих спогадів поета про перебування війська Наполеону у його рідному Дюссельдорфі у 1806 р. Образ "народного імператора" набуває романтичного ореолу. Хоча Бонапарт виступає скоріш фоном, ніж головним героєм твору. Його проїзд головною алеєю палацового парку показано у піднесено-романтичному ключі ( "дерева у тремтінні схилялися до нього... а зверху, у синьому небі, з'явилася золота зірка" ). Картина появи Наполеону у Дюссельдорфі нагадує євангельську картину народження Христа (благоговіння природи, небесна зірка ), і, безумовно висловлює демократичні настрої молодого поета. Але головним героєм фраґменту є все ж таки не Бонапарт, а простий барабанщик Лє Гран, з яким подружився малий поет, і який вчив хлопця французькій. Першими словами, яким навчив ліричного героя Лє Гран були — "свобода", "рівність", "братерство", і це залишилось в душі Гейне на усе подальше життя. Поета навіть не лякали криваві злочини революції, він виправдовував їх і з задовільненням вчився виконувати на барабані "Червоний марш гільотини". У 30-х рр. починається новий етап творчості Гейне. У травні 1831 р. він емігрує до Франції, і до кінця життя мешкає в Парижі, де стає духовним посередником між німецьким і французьким суспільством, публікує низку публіцистичних праць ( "До історії релігії і філософії в Німеччині", "Романтична школа" та ін. ). Гейне був людиною абсолютної свободи, і тому, навіть його вчителі, старші німецькі романтики, не викликали в нього тремтіння. Німецьку класичну філософію він вважав не тільки досягненням духу, а й могутньою руйнівною силою, докоряв Жермені де Сталь, яка у своєму трактаті "Про Німеччину" створила іділичну картину патріархальної і "святої" країни. Книга де Сталь обурювала Гейне усе життя, і пізніше, у "Визнаннях" ( 1854 ) він писав: "вона усюди бачить спіритуалізм, вона вихваляє нашу чесність, нашу добродійність, наш духовний розвиток, вона не бачить наших в'язниць, наших публічних домів, наших казарм...". Німецька романтична школа відштовхувала Гейне своєю ідеалізацією середньовіччя, пропагандою католицизму. Хоча оцінкам Гейне, безумовно не варто довіряти як абсолюту. Його ставлення до окремих представників німецького романтизму здається занадто полемічним, у захваті заперечення й революційного руйнування поет явно грішив перебільшенням. В Парижі Гейне створює чудову новелу "Флорентійські ночі" ( 1836 ). Романтичне сприйняття Італії ( Гейне взагалі тяжів до романського світу ) чарує витонченою іронією і ліризмом. Поема "Атта Тролль" ( 1843 ) з'явилась в момент демократичного під'єму у Німеччині, який почався у 1840 р. В поемі про життя дресированих тварин Гейне висміює рабство, але підкреслює — сам він не збирається, на відміну від багатьох інших німецьких поетів того часу, зближуватися ані з однією із партій, він віддає перевагу вільній пісні романтизму.

1 2 3