Інколи вона співчуває героєві. Так, у "Казці про царя Салтана..." "хвиля вільна водяна бочку винесла легенько і відлинула тихенько". Кілька разів змінюється стан моря в "Казці про рибака та рибку", воно по-різному реагує на капризи і бажання ненажерливої баби, засуджує її поведінку. Спочатку, коли дід прийшов до моря, воно злегенька задрало, коли прийшов вдруге, скалаламутилось синє море, втретє — неспокійне сине море, а вчетверте приходить старий — почорніло синє море. Коли ж стара захотіла бути морською володаркою, щоб рибка золота була в неї на побігеньках, море сердито почало бушувати, піднімати розгнівані хвилі — ходять хвилі, і стогнуть, і виють.
Як і в усній народній творчості, герої казок звертаються до моря, вітру, сонця, благають їх допомогти. Так, князь Гвідон просить "гульливу та швидку" хвилю морську не губити його й матері, а викинути їх на суходолі. Королевич Єлисей, шукаючи свою наречену, розпитує у вітру, місяця, сонця, чи не знають вони, де царівна молода. І сили природи вступають у розмову з героєм: ясне сонечко дає йому пораду, білолиций, ясноокий місяць заспокоює, а вітер, "гордий володар", допомагає знайти наречену.
Надзвичайно проста, виразна і лаконічна мова казок Пушкіна, в них мало епітетів, метафор, порівнянь. У розповіді переважають іменники, дієслова. Наприклад, біс "під кобилу підліз, та натужився, та напружився, підняв кобилу, два кроки ступнув, на третім упав, ніжки простягнув" ("Казка про попа і наймита його Балду").
Кількома словами Пушкін вміє намалювати портрет і розкрити внутрішній світ свого героя. Так, наприклад, цариця з "Казки про мертву царівну...":
...Молодиця,
Що й казать, була цариця:
І висока, і струнка,
І розумна, і метка,
Тільки дуже вередлива,
Гордовита та злослива.
Деякі казки О.С. Пушкіна за своєю композицією нагадують народні, вони мають зачин: "Жив старий із своєю старою біля самого синього моря" ("Казка про рибака та рибку") або "Десь-то, в тридев'ятім царстві, в тридесятім володарстві жив-був славний цар Дадон" ("Казка про золотого півника").
У казках Пушкіна зустрічаємо і приказки та прислів'я. Так, царівна Лебедиця каже Гвідону, який збирається одружуватися, що жона не рукавиця, з "ручки жінку не змахнеш та за пояс не заткнеш".
Часто трапляються в казках простонародні і книжні вислови:
Воєводи не дрімали,
Та ніяк не потрапляли:
Ждуть із півночі, аж на —
Лізе з півдня рать буйна...
Мова героїв Пушкіна індивідуалізована, вона є одним із засобів їх характеристики. Так, мова вередливої злої баби ("Казка про рибака та рибку") пересипана вульгаризмами. "Ой дурило ти, недотепа",— кричить на діда зла баба ("Казка про рибака та рибку"). Не краща мова і розгніваної цариці ("Казка про мертву царівну і сімох богатирів"), яка викрикує перед дзеркальцем: "Ах ти ж, капоснеє скло! Брешеш ти мені на зло".
Нерідко О.С. Пушкін користується діалогом, що надає жвавості, динамічності сюжету, виразності мові персонажів, як, наприклад, розмова діда з золотою рибкою, з бабою, діалоги між Гвідоном і царівною Лебедицею, Гвідоном і купцями ("Казка про царя Салтана...") та ін.
Ігровий, веселий ритм властивий значній частині казок Пушкіна (більшість із них написано хореєм).
Казки О.С. Пушкіна мали і мають велике значення для розвитку дитячої літератури; він вперше створив казки гострого соціального змісту, в них немає нудного моралізування, яке було властиве тогочасним творам для дітей; вони виховували і виховують любов до працьовитих, винахідливих, сміливих і мужніх, простих і скромних людей, ненависть до жорстоких, злих, підступних, нероб.
Казки О.С. Пушкіна С.Я. Маршак називає скарбом для людини, яка зростає, бо вони сприяють всебічному вихованню дитини, сприяють вихованню людяності.
З творами Пушкіна читачі не розлучаються ніколи. "У кожного віку — свій Пушкін. Для маленьких читачів — це казки. Для десятирічних — "Руслан...". В дванадцять-три-надцять років нам відкривається пушкінська проза, "Полтава", "Мідний вершник". В юнацькі роки — "Онєгін" і лірика.
А потім і вірші, і проза, і лірика, і поеми, і драматичні твори, і епіграми, і статті, і щоденники, і листи... і це вже назавжди!".
Творча спадщина великого поета —безсмертна.
"Геніальний Пушкін — справжнє уособлення і символ російського національно-історичного буття. В його безприкладній творчій могутності, багатогранності обличчя, небувалій бурхливості розвитку виразилась блискуча обдарованість і могутня сила великого народу, що його породив".