Водночас цей образ символізує собою бунтарську й бентежну душу поета, що прагне звільнення, рветься на пошуки нових вражень та відкриттів, хоче жити за принципами нової свідомості.
Виникають також асоціації з мандрівним життям самого Артюра Рембо — невтомного блукача світом, що бажав пізнавати ніколи й ніким не пізнане. Цікаво, що на час написання "П'яного корабля" Рембо ще не бачив моря. Багатство та виразність образів, багатомірність символіки, правдивість і природність картин свідчать про те, що пророчі експерименти Рембо були небезпідставні.
Я бачив, як шумлять драговини та верші,
Де в комишах гниє морський Левіафан
Як падають у штиль гігантські хвилі перші
Як даль врізається в бездонний океан
Я сонце споглядав у пострахах містичних
Що зблисло згустками фіалкових промінь
Буруни злі немов актори драм античних
Віконничий свій дрож котили в далечінь
Проте у фіналі вірша "п'яний корабель" постає втомленим та знесиленим від бурхливого й жорстокого життя, самотнім, відкинутим і забутим усіма.
У бухтах спутаний весь травами морськими,
Я шквалом кинутий, де й птиці не знайти,
Звідкіль ні монітор, ні парусник не здійме.
Розбитий мій каркас, сп'янілий від води...
(Переклад М. Терещенко)
Він більше не може повернутися до своїх шалених мандрів і живе лише спогадами, однак ні про що не шкодує і знає, що ніколи б не міг повернутися до колишнього спокійного та узвичаєного існування.
Таким чином, в зачарованості Рембо, якого Поль Верлен назвав "подорожнім у черевиках, підбитих вітром", вільним життям волоцюги-мандрівника водночас містяться роздуми про виснажливу за такої волі безпритульність без керма та вітрил, що врешті-решт заводить у тупик Жага свободи, захоплення стихією моря і в той же час страх перед нею, усвідомлення своєї внутрішньої відчуженості від усього оточуючого, сталого, стабільного — все це втілилося в маленькій "одіссеї" Артюра Рембо.
Але навряд чи така доля виглядає жалюгідною, адже п'янка мить свободи іноді дорожча за цілу вічність у рабській покорі та в полоні загальноприйнятих звичаїв. І "корабель" Артюра Рембо має право пишатися своїм коротким тріумфом. Його незабутнім враженням повнокровного життя стійкості та гордій силі можна по-справжньому позаздрити.
Сонет "Голосівки" побудований як низка асоціацій ліричного героя. Голосні звуки дають імпульс його творчій уяві, викликаючи образи, народжені враженнями від зовнішнього світу і напруженого духовного життя. Так, звук "А" асоціюється у поета з чорним кольором смерті, тління, мухами на смітниках — символом усього віджилого, непотрібного. Звук "Е" пов'язується з білим кольором, прадавньою чистотою льодовиків "І" символізує пурпур, струм крові, бурхливі пристрасті "У" втілює мудрість зеленої природи і водночас людську мудрість "О" асоціюється з синім кольором неба, неземними таємницями і нерозгаданим божественним смислом.
Кольорово-звукові асоціації співвідносяться між собою за принципом контрасту чорний — білий (духовна смерть — вічне буття), червоний — зелений (пристрасть — мудрий спокій). Однак для поета все взаємопов'язано, одне краще віддзеркалює інше.
"Голосівки" вражають своєю динамікою, розмаїттям образів і почуттів, змінами інтонацій, що допомагає авторові відкрити багатогранний світ людських відчуттів, вражень, асоціацій. Експерименти А. Рембо продовжили наступні покоління символістів, шукаючи таємничий зміст у царині звуків і дивовижних образів.
Найважливіша праця символістського періоду творчості Рембо — книга віршів у прозі "Осяяння" (1872-1873). Верлен назвав "Осяяння" "феєричними пейзажами". У творах цієї збірки Рембо не розповідає, а лише натякає, добираючи метафори на основ складних зорових асоціацій, створюючи фантастичні образи, які вражають, приголомшують.
Використана література:
1. Зарубіжна література ХІХ-ХХ століття. Хрестоматія. — К., 2001.
2. Літературна енциклопедія. — М., 1996.
3. Французька література ХІХ століття. — М., 1990.
4. 100 відомих письменників світу. — М., 2002.
5. Яременко Ф.І. Література Франції в іменах. — К., 1998.