Лише на час герой знаходить бажану гармонію, але наступає "пробудження", і він знову готів рвати зв'язки, "переступати межі" і відправлятися в дорогу, бо:
Не може кінчитися робота життя...
Так в дорогу і все віддай за оновлення!
(З віршів Іозефа Кнехта)
Чим далі, тим важче дається Кнехту перехід з рівня на рівень, тим різкіше відчуває він приховані дисонанси касталийской дійсності. Зустріч Кнехта з "мирянином" Плініо Дезіньорі, його другом-ворогом, їх диспут-поєдинок, об яку Кнехт, за бажанням викладачів, виступає в ролі апологета Касталії, подальші зіткнення з справжнім, реальним миром, хвилюють і турбують Кнехта. Недаремно звучить в його юнацьких віршах:
Розум, розумна гра твоя —
Струенье нематеріального світла,
НайЛегших ельфів танець, і на це
Ми проміняли тягар буття.
Кнехт з радістю приймає все краще в Касталії, він справді наділений задарма учнівства і служіння, але він інтуїтивно старається уникати касталийской обмеженості. Всі його схильності спричиняють його до Гри, до того, щоб стати її найбільшим адептом, але герой обирає до неї обхідні, затяжні шляхи, нічого не приймаючи як дане, бажаючи самостійно і критично пройти весь той шлях, що вона пройшла. Для цього йому доводиться поглибитися у вивчення багатьох складних питань, і один з етапів цього шляху його перебування в будиночку Старшого Брата, в світі "старих китайців". Старший Брам особливо яскраво демонструє Кнехту одну з сторін світогляду Касталії добровільне самообмеження, відмова від універсальності і розвитку ради обмеженої досконалості минулих часів.
Але найважливіше значення для розвитку Кнехта має його місія в бенеднктинской помешканні Маріафельс. Гессе не релігійний, християнство, в кращому значенні цього слова, для нього категорія загальнолюдська і етична, він сприймає його як "історію і совість". Монастир Маріафельс показаний не як оплот релігії, а як одна з останніх оплотів духовність в "миру", як краще місце для касталийца за межами Провінції. Тут починається учнівство Кнехта у історика батька Іакова{2_6_06}. Прообразом цього героя послужив швейцарський історик культури Якоб Буркхардт{2_6_06} (1818-1898), ідеї якого вплинули на самого Гессе, але значення образу патера Іакова{2_6_06} багато більше, ніж просто відображення факту з біографії письменника. Під впливом Іакова{2_6_06} Кнехт уперше задумується про історизм, про співвідношення історії держави і історію культури, уперше осягає, що жива історія зовсім не підкоряється абстрактно-логічним законам розуму і не вичерпується історією ідей. "Нехай той, хто займається історією, наділений самої зворушливою дитячою вірою в систематизуючу силу нашого розуму і наших методів, але, крім цього і всупереч цьому, борг його поважати незбагненну правду, реальність, неповторність що відбувається", вчить Йозефа батько Іаков{2_6_06}. Гессе приходить тут до визнання необхідності історичного погляду на речі, хоч і не йде далі цього визнання.
Отже, за допомогою занять історією Кнехт побачив істинне місце Касталії, її тимчасовість і відносність, тому що відчуження її від миру трагічна помилка. "Гра гри" —всього лише гра, що має щонайбільше педагогічне значення. Країна інтелекту крихітна частка всесвіту, нехай навіть сама дорогоцінна і любима. Касталия була створена колись і повинна загинути, оскільки вона майже перестала виконувати навіть те небагато що, ради чого її створили, свою педагогічну місію. Письменник не приймає відриву духовної еліти від життя суспільства. Він критикує Касталію вустами "ідеального касталийца", і ця критика знову звернена до нашої сучасності.
Наука і мистецтво хиріють і чахнуть в ізоляції від живого життя, без осмислення і значення, якої б витонченості і віртуозності ні досягли їх представники. Більш того саме їх існування виявляється під загрозою. Поки касталийцы по-затворницькому трудяться в своїх бібліотеках і архівах, грають в свою прекрасну гру, суспільство, від якого вони йдуть все далі, може полічити свою Касталію некорисною розкішшю. "Гра в бісер" роман-застереження всієї західної цивілізації XX віку. Ще в юнацькому вірші вставало перед Кнехтом страшне бачення останній майстер Гри:
Але немає їх більше, немає ні таємниць, ні шкіл,
Ні книг, минулого Касталії... Старик
Покоїться, прилад тримаючи в руці,
І, як іграшка, кульки виблискують,
Що ніколи вміщали стільки значення...
Будинок вже горить, затверджує Кнехт в своєму посланні членам Колегії, і наш борг "не займатися аналізом музики або уточненням правил Гри, але поспішити туди, звідки валить дим". При цьому, говорить далі Кнехт, ні в якому разі не можна допустити зради по відношенню до кращого в Касталії по відношенню до духовності, інтелектуальної чесності, до пошуків значення. "Боягузом назвемо ми того, хто ухиляється від трудів, жертв і небезпек, що випали на частку його народу, говориться в тому ж посланні. Але боягузом і зрадником подвійно буде той, хто змінить принципам духовного життя ради матеріальних інтересів, хто, наприклад, погодиться надати владу заможним вирішувати, скільки буде двічі два".
Кнехт нагадує Колегії, що "Magister Ludi" означає не тільки "Магістр Гри", але і просто "шкільний вчитель". Сама важлива задача, вважає Кнехт, а разом з ним Гессе, це виховання молодого покоління, і не в Касталії, не серед еліти, а в "миру". Передача молодим людям благородних традицій, наділення їх справжньою духовністю ось шлях до порятунку країни інтелекту. Кнехт покидає Касталію, яку він так гаряче любить.
Йозеф Кнехт програмний герой, він і духовний і діяльний. У ньому одному втілилися всі "пари" героїв Гессе: Галлер і Пабло, Нарцис і Гольдмунд і інші. Кнехт дуже багатий і многосторонен, щоб задовольнитися примарним існуванням в Касталії. Я жадаю дійсність, говорить Кнехт, я не тільки касталиец, але і людина. Кнехт стає наставником сина Дезіньорі, бо, на його думку, виховання навіть одного теперішнього часу, здатного діяти людини важливіше прекрасної, але некорисної Гри в бісер.
Кінець Кнехта сама жива, повнокровна частина всього життєпису, тут цей герой більш усього переконливий і людяний. Однак характерно, що касталийский літописець не приймає такого кінця для нього це усього лише "легенда". Гессе не бачить для Кнехта іншого поля діяльності, крім виховання одинака. Він взагалі не показує нам Кнехта в реальному житті.
Як же розуміти Гессе, що спростовує самого себе? Письменник неначе б то закінчує романа знаком питання. Відкидає він або приймає Касталію? Безсумнівно, відповідь Гессе в достатній мірі суперечивши, він, як це звичайне для нього, ставить проблему і закликає читача роздумувати разом з ним. У суті, він сам усвідомлює, що виховання одинаків —недостатній засіб для радикальної зміни суспільства. "Я не є представницький готового, вже сформульованого вчення, я людина становлення і розвитку", говорив Гессе ще в 1930 році.
Дуже важливий для розуміння задуму письменника епіграф до "Гри в бісер". Гессе сам його склав, перевівши потім на середньовічну латинь і приписавши його авторство вымышленному Альбертусу Секундусу (цілком в дусі вигаданої ним Гри). У епіграфі говориться, що, всупереч думкам дилетантів, речі неіснуючі багато важче зображати, ніж існуючі, і необхідно, але і дуже важко описувати їх так, щоб вони як би існували і могли впливати на дійсність. "Країна Касталія" Гессе саме таке "неіснуюче поняття", покликане впливати на дійсність. "Духовність" не повинна зникнути, вона повинна облагородити і перетворити життя ось, мабуть, один з висновків Гессе.
Три варіації, три історії однієї і тієї ж людини "в різному історичному одягу" укладають книгу і також дають ключ до збагнення значення твору. Герой першого "життєпису", "Заклинач дощу", на ім'я Слуга, —благородний носій духовності первісного племені. Продовжуючи шлях свого попередника, він невтомно добуває і копить всі нові знання про навколишній світ і за допомогою цих знань прагне служити людям. Навколо нього стіна нерозуміння. Здається, навколишні дикість і мракобісся ось-ось загасять цей світильник розуму. Але справа Слуги не гине, він приносить себе в спокутну жертву ради того, щоб не потухла у пітьмі іскра духовності, щоб люди заспокоїлися, напоумилися, щоб його учень і син Туру зміг продовжити його справу.
У другому життєписі раннехристианский відлюдник, сповідник Іосиф Фамулус (по-латині "слуга") по-своєму служить людям, з рідкою добротою, лагідністю і участю вислухуючи їх визнання в гріхах і теп полегшуючи їх душу. Він розчаровується в цьому своєму служінні, бачачи обмеженість своїх сил і свого розуміння і нездатність піднестися над життєвою суєтністю. Іосиф біжить "зі свого поста" і зустрічає іншого, найстарішого сповідника, який здійснював своз служіння інакше, творячи суд і накладаючи кару, а тепер також у всьому розчарувався і прямує за підтримкою до Іосифа. Ця зустріч дає сили старшому з двох повернутися і продовжувати свою діяльність, зробивши молодшого учнем і наступником, бо кожний повинен залишити в світі учня, посадити дерево і дочекатися його плодів, вважає письменник.
"Індійський життєпис" третя варіація тієї ж долі, по-своєму близька серцю письменника. Тут підсумок бурхливого життя Ласи (що також означає "слуга") не принесення себе в жертву і не "продовження служби", а втеча в ліс, до старого йога, відхід в нірвану, визнання всього в житті ілюзією, "майей", тобто той же відхід в Касталію.
Який же з трьох шляхів обирає автор для свого програмного героя Йозефа Кнехта? Перший принесення себе в жертву ради майбутнього. Кнехт гине ради того, щоб могла існувати Касталія країна розуму і духовності. Своїм відчайдушним стрибком в крижані води озера він приголомшує і будить до нового життя свого неприборканого учня. "Так, смерть Кнехта допускає, природно, багато тлумачень, —пояснювала Гессе. Для мене головним був мотив жертви, яку він приносить сміливо і радісно.
І цим, як я це розумію, він не перервав, а виконав свою педагогічну місію".
Було б неправильно вважати кінець "Гри в бісер" песимістичним. Кнехт загинув, але залишився молодий Дезіньорі, розбуджений і назавжди підкорений прекрасною особистістю свого вихователя. У цьому прозвучала надія. Гессе був переконаний, що якимись, нехай невідомими йому шляхами людство все ж прийде до створення більш гармонічного суспільства, ніж Європа середини XX віку.
Твори Гессе перекладені зараз майже на всі мови світу.