Про бажання залишитися поетом Гейне говорив і в публіцистичній праці "Генріх Гейне і Людвіґ Берне" ( 1840 ). Марксистська "Рейнська газета", хоча й опублікувала декілька розділів "Атта Троллю", в цілому відгукнулась на позицію Гейне образливо, звинувачуючи його у романтичному суб'єктивізмі. У 1843 р. Гейне після багаторічного розлучення з рідною землею навідується до Німеччини. В результаті з'являється поема "Німеччина. Зимова казка" ( 1844) "Зимова казка" Гейне є, безумовно, сатиричною пародією на прекраснодушні різдвяні твори, які у великій кількості з'являлись в канун свята. Різдвяна казка Гейне примушує читача не милуватися сусальною добротою під ялинкою, а із жахом дивитися на німецьку дійсність, яку поет порівнює із "дантовим адом". Гейне непримиримо й саркастично ставиться до всіх добродійних німецьких "казок" про нового Барбароссу, взагалі до милування тими сторонами свідомості німецького народу, які провокують сліпе підкорення владі. Гейне знущається, навіть, над ідеєю побудування Кельнського собору і над народними релігійними піснями, якими так милувалися романтики старшого покоління. Ліричного героя супроводжує ліктор із сокирою, який втілює критичну думку й революційне мислення ( ! ). Зустріч ліричного героя із маленькою дівчинкою-жебрачкою на самому в'їзді до Німеччини є символічною. Худенька жебрачка, яка втілює сучасну поету Німеччину співає пісню про загробне воздаяння. Поет пропонує "нову пісню, кращу пісню" про необхідність побудування тут, на землі, не соборів, а гідних для життя простих людей умов, побудування суспільства, в якому "старанні німецькі руки" не будуть працювати на "ледаче пузо". Але у революційний під'їм Німеччини Гейне не вірить і іронізіє над власною мрією. У 1844 р. Гейне познайомився з Марксом, але дружба продовжувалась недовго. У 1848 р., під час революційних заколотів в Німеччині, владні структури опублікували матеріали, надані французьким урядом, про таємні грошові зв'язки між Гейне і французьким прем'єр-мінистром Гізо. Поет не зміг заперечити силу документів, і діячі " Рейнської газети " розірвали стосунки із ним. Вільнолюбство Гейне не носило чіткого суспільного позначення, воно було, скоріше, антісоціальним. Поета дратував світ німецького бюргерства, який " проковтне " будь якого поета й революціонера. Про це Гейне говорить у поезії " Політичному поету " : " Раб про свободу заспіває під вечер у пиварні... ". На революційні події у Силєзії Гейне відгукнувся поезією " Силезькі ткалі ". Робітники у цьому творі представлені як нерозумна грозова маса. Повтор рефрену " ми ткем " нагадує прокляття і одночасно погрозу майбутньої помсти. Після придушення революційних виступів 1848 р. Гейне зло посміявся над німецьким Міхелєм, який у березні покричав, а потім прокинувся в оточенні 34 государів. Остання поетична збірка Гейне, " Романсеро " ( 1851 ) вражає різноманітністю творів. Вона поєднує в собі пародоксальний збіг " вільних пісень ", гострих сатиричних балад і абсолютно ліричних творів. Гейне пішов із життя таким, яким і жив — вільним художником, який не підкорився жодній з існуючих тенденцій.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Берковський Н.Я. Романтизм у Німеччині. — М., 1974. — С.463-537.
2. Історія німецької літератури / За ред. Меньшикова А.С. — М., 1988.
3. Из новой литературы о Гофмане. (Рош Р.) // Новый мир. 1929. N11. — С.221-226
4. Літературна енциклопедія. — К., 1989.
5. Літературна теорія німецького романтизму. — М., 1934.
6. Кокорин О. О художественном мастерстве Э.Т.А. Гофмана: Роман "Записки кота Мурра" // Из истории западноевропейской литературы XVII-XX вв. — М., 1957.
7. Тертерян И.А. Романтизм // Історія всесвітньої літератури. — Т.6. — М.: Наука, 1989. — С.15-27.
8. Тураєв С.В. Німецька література // Історія всесвітньої літератури в 9-ти тт. — Т.6. — М.: Наука, 1989. — С.51-55.
9. Художній світ Е.Т.А.Гофмана. — М.: Наука, 1982. — 292 с.
10. Українська та зарубіжна культура / За ред. Козири І.М. — К., 2000.
??