Не знаю навіть, скільки часу я обтесував та обстругував її з обох боків, коли її вага не поменшала на стільки, що її можна було зрушити з місця. Тоді я начисто обтесав один бік на всю довжину колоди; потім перевернув її цим боком униз і почав обтісувати таким чином і другий, аж поки вийшла рівна й гладенька дошка, приблизно три дюйми завдовжки. Читач зрозуміє, як тяжко працював я над цією дошкою. Але впертість і праця допомогли мені закінчити цю роботу, як і багато інших" (9, 103).
"Самая замечательная черта Робинзона — его врожденное и неутомительное трудолюбие. Труд составляет для него первейшую жизненную необходимость"(2,77).
Цікавою для нас є розповідь про те, як Робінзон зумів добути хліб. Також в романі розповідається і про те, як він здобував велику лодку, як він шив собі одяг, і навіть зробив собі зонтик.
"каменщик, землекоп, плотник, столяр, судостроитель, гончар, пахарь, мукалол, хлебопек, портной, виноградарь, животновод, охотник, рыболов — вот далеко не полный перечень профессий и ремесел, которым овладел Робинзон" (2, 80).
Розповіді про різні роботи, які виконував Робінзон — це "подлинный гимн человеческому труду и умению" (2,80).
Привертаючи увагу читача до внутрішнього світу свого героя, Дефо наділяє його й прикметами ранньопросвітницької свідомості. Справді, живучи на острові, Робінзон мобілізує все своє знання про природу, вивчає не лише ремесла, а й закономірності кліматичних змін, перебіг пір року тощо. Чи не понад усе цінує він результати діяльності людського розуму. "... Тут маю зауважити, — ділиться своїми роздумами Робінзон, — що розум є основа й джерело математики, а тому, визначаючи й виміряючи розумом речі і складаючи собі про них правильні уявлення, кожен з часом може навчитися першого — ліпшого ремесла..." (9, 67)
Долаючи труднощі, які виникають на кожному кроці, Робінзон поповнює свої знання про довколишній світ, глибоко усвідомлює значення праці в житті людини.
Хоч це може здатися й парадоксальним, але якраз самотнє життя вчить Робінзона цінувати людське спілкування, радощів якого він був позбавлений багато років. Страшна туга й жагуче бажання охопило його, коли він побачив корабель. З його уст безперестанно вихоплювалися слова: "Ах, коли б хоч двоє чи троє! Ні, хоч би один із них врятувався і приплив до мене! Тоді б у мене був товариш, була б жива людина, з якою можна було б поговорити". Ні разу за своє довгочасне відлюдне життя я не прагнув так пекуче людського товариства, і не разу я не почував себе так гірко без нього" (9, 159).
Правда, він не на жарт лякається, побачивши на шістнадцятому році самоти людський слід, а на двадцять третьому році — живих дикунів — людоїдів. Але водночас, як бачимо, він сумує за людиною співрозмовником, людиною — другом. Цей сум певною мірою знаходить вихід у його ставленні до П'ятниці: визволений дикун стає не тільки слугою, а й учнем та другом Робінзона.
Взагалі моральний аспект життєвої історії Робінзона Крузо не менш важливий і цікавий, ніж економічний; більш того — обидва ці аспекти тісно взаємопов'язані, невіддільні один від одного. Духовне життя Крузо на острові, звичайно ж, аж ніяк не зводиться до молитов та читання Біблії — єдиної книжки, яку є в нього. Ясна річ, герой Дефо змальований як людина свого часу і звертання в думках до всевишнього для нього цілком природне. Молитва для нього своєрідна діяльність — відпочинок від роботи. Сам Робінзон визнає, що довгий час його думка "не знала бога", що вперше він звернувся до нього під час бурі, а вдруге — опинившись на острові. Цій другій молитві він дає дуже реалістичне тлумачення, характеризуючи свій екстаз, як звичайну тваринну радість істоти, врятованої він смерті: "...Религиозность Робинзона и его автора таится очень здоровое, стихийно — материалистическое восприятие мира, а порой и насмешливое отношение к религии" (15, 33)
"Біблія для Робінзона — своєрідний додаток до його "гросбуха" з обліком щоденної праці" (7, 18). Робінзон не покладається пасивно на мудрість творця, а записує як кредитор і боржник, за його власним висловом, на одній половині сторінки свого щоденника все, що вважає за зло в своєму житті, а на другій — усе, що вважає за добро. Під "злом" він записує: "Мене закинуло на жахливий, безлюдний острів, і я не маю ніякої надії на порятунок... Мені не має з ким поговорити й розрадити себе" (9, 66).
А добро це — "... як живий, я не потонув, як усі мої товариші." Але я не вмер з голоду й не загинув у цьому пустельному місці, де людині не має з чого жити... Але я живу в жаркому кліматі, де я навряд чи носив би одяг, коли б і мав його...(9, 66).
Баланс доводить перевагу добра, і лише тоді, після цієї бухгалтерської ревізії своєї долі, Робінзон переконується в залежності від світового планування творця.
Проте ці елементи вільнодумства в світогляді Робінзона, як і елементи критичного сприйняття капіталістичної діяльності, що народжувалась, усвідомлення її разючих суперечностей, не порушують цільності загального пуритансько-буржуазного світогляду героя роману і свідчать лише про певну складність образу Робінзона.
Важливо відзначити, що в жорстокій боротьбі із стихіями Робінзон не втрачає поняття про совість, співчуття, людяність. Останнє виявилось і в ставленні до П'ятниці та його батька, до визволеного іспанцями, в активному неприйнятті дикунського насилля, в діях і навіть у роздумах героя. Так, готуючись до оборони від можливого нападу дикунів, він, добре розміркувавши, доходить висновку, що дикуни — теж люди і що вони "не більші вбивці, ніж ті християни, які вбивають полонених на війні або — як іще частіше буває — нищать мечем цілі армії, нічого не милуючи, навіть тих, хто склав зброю і здався." (9, 146)
Варто зауважити, що Дефо як автор роману "Робінзон Крузо" має зв'язок з просвітницьким "романом виховання". Образ Робінзона Крузо значно змінюється протягом його історії. Легковажний і примхливий хлопець, — яким він є на початку роману, — стає під впливом життєвих обставин мудрою і серйозною людиною.
Саме "роман виховання" цінив в "Робінзоні Крузо" Жан-Жак Руссо, який називав книгу Дефо вдалим трактатом про природне виховання.
Робінзон втілює просвітницькі уявлення про "природню людину" у його взаємодіях з природою. Однак Робінзон — це не тільки людина "взагалі", яка діє відповідно через свою "природу" і розум; "Родинзон — это вполне типичный буржуа, сложившийся под влиянием определенных общественных отношений" (1, 126). І якщо кращі риси характеру Робінзона — людини змогли виявити себе далеко від суспільства, в обставинах безлюдного острова, то все ж таки вони не змогли поглинути в ньому справжнього буржуа. В цьому ми бачимо його ділову винахідливість і здоровий смисл. Його релігійність і побожність переплітаються з практичністю комерсанта. Будь — яке діло він розпочинає з молитви, як справжній пуританець, він не розлучається з Біблією, але разом з тим він "мелочно расчетлив и во всем руководствуется прежде всего інтересами выгоды" (1, 126).
Характер Робінзона розкривається в його спілкуванні з П'ятницею. В молодому дикуні, якого він спас від смерті, Робінзон перш за все хоче бачити в ньому раба. Не випадково перше слово, якого він його вчить, — це "господар". Робінзону потрібен слухняний і смиренний слуга і його радує покірність і услужливість П'ятниці. Робінзон зрозумів, що П'ятниця має кмітливий розум і добре серце. Як справжній пуританець Крузо намагається привернути П'ятницю до релігії. Однак казусні питання, який задає слуга, частот приводять Робінзона в Тупий кут.
"На протяжение всей "Жизни Робинзона Крузо" можно проследить борьбу между традиционным пуританизмом, уповающим на благодать божественного промысла, и трезвым, реалистическим — разумным отношением к миру, характерным для века буржуазного Просвещения"(12, 343).
"...Весь роман Дефо проникнут просветительскими идеями — прославлением разуму, оптимизмом и проповедью труда; Дефо разделил многие просветительские шлюзки, предвосхитив в известной мере позднейшую идею "естественного человека", и осветил вместе с тем по-своэму, со своеобразным пуританським стащизисом, исторически прогресивне стороны созидания буржуазного общества." (8,18).
У кінці приховане живе й алегоричне начало. Історія Робінзоно Крузо з усіма її перипетіями може бути сприйнята як розгорнута, обросла багатьма подробицями притча про Людину, про її зіткнення з природою, про її боротьбу за життя, про фізичну, інтелектуальну й моральну стійкість.
Вибраний прозаїком метод сухої мемуарно — щоденникової розповіді виявився напрочуд вдалою формою для втілення сміливого художнього домислу. Як з'ясували пізніші коментатори, романіст міг допускати дрібні неточності в географії й зоографії, але в головному — в зображенні реального характеру людини, що потрапила у виняткові обставини, він досягнув максимальної художньої переконливості. Його настанову на життєву вірогідність витримано від початку до кінця твору з необмеженою послідовністю.
Значну роль в поетиці роману та в його естетичному впливі на читача відіграє гіперболізація. Хіба не гіперболічний строк перебування героя на острові? Тай сам перебіг часу на острові, кількість тижнів, місяців і навіть років, потрібних Робінзонові, що виконати ті чи інші роботи, — все це приголомшує своєю незвичайною масштабністю. Але письменник нібито й не намагається вразити нашу уяву. Навпаки все в романі розповідається спокійно й неквапно. Найнеможливіші події обставляються безліччю вірогідних подробиць. Життя, вигадане й неймовірне, зображується у формах самої реальності.
"Художественное своеобразие романа — в его исключительном правдоподобии, кажущейся документальности и в удивительной простоте и ясности языка. Дефо в своих работах не раз выдвигал это принципиальное требование простоты языка, его общедоступность" (15, 34).
Справді нечуваний успіх першого роману надихнув Дефо на продовження історії Крузо. В серпні того ж 1719 року вийшли в світ "Дальші пригоди Робінзона Крузо", а через рік — "Серйозні роздуми Робінзона Крузо протягом його життя та дивовижних пригод", своєрідний звіт напучень і повчальних максим. Обом продовженням, особливо останньому, не судилося довге життя.