Недарма сказав він, що "усього миліше пісня хмільна, де Ясне в Неясному протягає ледь". Адже цією формулою визначається стан нашої свідомості майже в кожен момент його діяльності. Є сербська казка, герой якої був наділений чудесним дарунком: кожний у ньому бачив собі подібного, — воїн воїна, рибалка рибалки, тигр тигра. Верлен дуже його нагадує... Верлена називали "декадентом", "упадочным поетом". Ні омани більш смішного. Ну, звичайно, він називав себе "породженим під знаком Сатурна", у юнацьких віршах вихваляв "мадам Смерть" (Ленский теж "пік побляклий життя колір без малого осьмнадцать років"), він любив говорити про "меланхолію" і порівнювати себе з Римом часів упадка. Але разюче, що ніхто не доглянув у цьому протесту проти буржуазного самовдоволення, мертвотного у своїй повсякденній діловитості, не зрозумів, що якщо поету огидно жити "у цьому світі брехливому, нечистому, злісному, некрасивому", те, кричачи про це, він уже боре за інший світлий світ! Нехай він малював похмурі пейзажі, — цим він викликав спрагу інших, світлих. Дуже добре сказав у "Театральному роз'їзді" Гоголь: "Хіба все це нагромадження низостей, відступів від законів і справедливості не дає вже ясно знати, чого жадає від нас закон, борг і справедливість?" І коли читаєш вірші Верлена з підкреслено соціальним звучанням — його чудовий "Вечеря", його приголомшливої сили поему про комунарів "Переможені", його "Кульгавої сонет" і "Калейдоскоп", де виражений передчуття неминучих соціальних катаклізмів, — хіба не стає ясним, що його прокльону Дійсності є мрія про Ідеал? Нехай він, замучений і роздавлений, метався зі сторони убік, ища притулку навіть у католицизмі, — він жагуче любив життя і красу і вмів знаходити те і те в найнікчемніших порию малостях. І от ця жадібність до життя, уміння лірично закохуватися в будь-яку дрібницю, і звідси — уміння пекти всіма словами, від самих піднесених до самих грубих, — дали могутній звільняючий поштовх усієї наступної поезії. Відбулося "тематичне розкріпачення". І коли Верхарн зображує чи скотарню молочний льох, чи лабораторію банкіра, що "вирішує долі царств"; коли парижанин Луи Арагон пише баладу про "27", страчених Колчаком у Надеждинске; коли Багрицкий малює вітрини МСПО, де "круглі торти коштують Москвою в кремлях льодяників і зливши", — цей тематичний розмах йде від Верлена. Коли Ришпен складає "Пісні жебраків" на жаргоні нічліжок і шинків, а Блок у "Дванадцятьох" відтворює ритми і словник фабричної частівки, — ця мовна веселка йде від Верлена. Верлен перший дав урбаністичні вірші. Верлен перший дав індустріальний пейзаж. Верлен перший здійснив соціальну патетику без образливої "жалості" до "приниженим і ображеної", як те було в Гюго. Гюго звертався до ситого: "Подивитеся на бідняків і пошкодуйте" (поема "Веселе життя" у "Відплаті"); Верлен звертається до голодного: "Повстаньте і помститеся!" ("Переможені"). І ці мотиви переможно пройшли по всій передовій поезії від Верхарна до Маяковського. Про художню досконалість віршів Верлена, про його новаторські образи, ритми, звукозаписі можна написати ціле дослідження, — і вся його поетика, у тім чи іншім переломленні, виявилася засвоєними його учнями, і в першу чергу великим Верхарном. Верлен переведений на всі європейські мови і багато азіатські, і це саме по собі свідчить, що кращі його книги назавжди ввійшли в алмазний фонд загальнолюдської культури.
Список використаної літератури
1. Літературна енциклопедія. — К., 1999.
2. Історія світової культури. Том 3. — М., 2000.
3. Українська та зарубіжна культура. Підручник. — Харків, 2001.