У Тургенєва — Елліс, ідеальна істота, що показує оповідачу то одну, то іншу сторону життя, подорожуючи не тільки в просторі, але і в часі.
Основний прийом Тургенєва в "Примарах" — контрасти. Психологічні, емоційні, соціальні. Герой, що споглядає красу природи, раптово, майже без усякого переходу виявляється в центрі пристрастей і переживань людських, спостерігає за ходом Цезаря, бачить бунт Степана Разіна. Душу художника слухає стражданням і прикростям людським, усвідомлює несправедливість соціального пристрою, але не знаходить виходу.
Елліс наполегливо тягне свого обранця в минуле, показує йому сцени насильства і жорстокості, що він не хотів зауважувати. Сполоханим птахом віддаляється він від важких вражень, Елліс навіть дорікає його в малодушності. Адже художник не повинен відвертатися від болю і несправедливості.
Іншу модель світу пропонувала фольклорна фантастика, що спиралася на народні повір'я, звичаї, традиції. Вона також була дуже популярна, особливо в 20-30-і роки XIX століття. У такому "простонародному" дусі писали, наприклад, О. Сомів, М. Загоскін. Основою для їхніх розповідей ставала таємнича подія, зв'язане з утручанням нечистої сили. Сама неймовірність події начебто виключала можливість того, що воно відбулося в дійсності. У той же час народна свідомість сприймала їх як реально існуючі. У розповіді О. Сомова "Русалка" баба мати хоче повернути до життя, воскресити дочку, що з горя утопилася і перетворилася в русалку. До кого ж було звернутися бідної, як не до чаклуна? Так тільки нічого не допомогло — русалка не змогла і не стала жити в будинку як і раніше, як усі...
Більш традиційно, у дусі "фантастики пригод" і романтичної фантастики XIX століття, написана "Зірка Соломона" А. Купріна, "Граф Каліостро" А.Н.Толстого і "Агасфер" В. Іванова. Іван Цвет з повісті "Зірка Соломона" волею случаючи забирає владу над світом, кожне його бажання повинне виповнитися, тому що він знайшов магічне слово, якому підкоряються духи зла. І що ж? Це виявляється для нього важко й утомливо. Колір не побажав довідатися таємниць світобудови, але в той же час не захотів і підкорити собі увесь світ.
Ще німецький романтик Жан-Поль Ріхтер показав два помилкових способи створення фантастичного. Перший — у тому, щоб "викрити" чудо, матеріалізувати його. Другий, навпроти, нанизувати чудеса одне на інше, не зважаючи на правдоподібність. Щира фантастика, вважав Ріхтере, повинна не руйнувати чудесне, але змусити його стикнутися з нашим внутрішнім світом. Німецький романтик порівнював щиру фантастику з прекрасною "сутінковим метеликом".
Побачивши цієї "сутінкового метелика" пробуджуються таємні бажання людини, ясніше стають сховані рухи душі... Утім, "таємні" не означає тільки невідомі. Вища таємниця — у самій світобудові, у його організації. Вона стає доступної, коли виникає свого роду "гармонія" чи розуміння, зіткнення між душею людини і Всесвіт. Для такого зіткнення потрібно, зрозуміло, особливе відношення до чуда як до чого, що реально присутнє в нашому житті.
Гейне писав, що світ здається нам тієї привабливою юною красунею, то жахливою брокенською відьмою. Залежить це від того, через які окуляри дивитися — опуклі чи увігнуті. Фантастика дозволила людині побачити відразу обидві сторін дійсності, переконала, що світ схожий і красуню і на відьму. Таке спостереження багатьох спантеличує, позбавляє спокою.
Що робити — такий образ світу — і який радує і лякає. Розуміти його подвійність, приймати її сміливо й учить фантастика.
Список літератури
1. Російська і радянська фантастика. Повісті і розповіді. Москва, "Правда", 1989.
2. Нащадки Сонця. А. Платонов.
3. Гуревич Г.И. Беседы о научной фантастике.— М.: Просвещение, 1991.— 158с.
4. Грушко Е.А. Венки Обимура.— М.: Молодая гвардия, 1990.— 350 с.
5. Літературна енциклопедія. — К., 1990.