Але на відміну від героя Д.Дефо Крістело разом з дикуном скоро потрапляє на батьківщину в Іспанію, де у спілкуванні з багатьма досить різними людьми дикун розкривається як більш культурна і цивілізована людина. З'ясовується, що образ Андреніо необхідний автору для узагальнюючих філософських роздумів над сенсом життя та критики сучасності.
Барокова проза у Франції виразно поділялася на салонно-преціозну (салон графині Рамбуйє) та демократичну. Для першого напрямку характерним є роман про казкових гномів, ельфів і тролів Оноре д'Юрфе "Астрея" (1610) і твори однієї з перших жінок-прозаїків Мадлен Скюдері. Другий, "низовий" напрямок з характерним потягом до реалізму і сатири представляють романи Шарля Сореля, Поля Скаррона і Анрі Фюрестьєра.
Найвизначнішім німецьким прозаїком бароко став Ганс Якоб фон Гріммельсгаузен (1621-1676), автор шеститомного антивоєнного роману-епопеї "Сімпліціус Сімпліціссімус" (1668, з латини "Простак Найпростакуватіший"), написаного під впливом особистих вражень автора від Тридцятилітньої війни (1618-1648) у Німеччині. Епопея поєднує автобіографічні риси з гротесковими елементами крутійського роману і охоплює життя головного героя, "Простака", від 10-літнього віку, коли герой ділить людей на "диких" і "домашніх", до самої смерті на безлюдному острові, який став для нього єдиним безпечним прилистком. Цей твір є своєрідною енциклопедією тогочасного життя у Німеччині. У ньому автор висміяв паразитичне дворянство, засудив безглузді війни та їх антигуманний руйнівний зміст, утверджував загальнолюдські цінності. Роман і його герой стали прототипами для безсмертного твору Я.Гашека і його Швейка.
Іншим літературним шедевром бароко є поема визначного англійського культурного і громадського діяча Джона Мільтона (1608-1674) "Втрачений рай" (1667). Після поразки буржуазної революції в Англії Мільтон, який виконував обов'язки секретаря О.Кромвеля і був автором кількох дошкульних памфлетів і трактатів, ледь уник тюрми і страти й вів усамітнений спосіб життя. Його нещастя поглибила втрата зору. Але остаток життя став для Мільтона періодом напруженої поетичної творчості, коли було втілено давні задуми — створено "Втрачений рай" і "Повернутий рай" (1671). Використовуючи біблійний та богословський матеріал у концептивному дусі, Мільтон створив поеми, сповнені животрепетного, цілком актуального соціокультурного і особистісного змісту. Проблема права на вчинок, який порушує встановлені норми (гріхопадіння, яке розглядається крізь реалії повстання проти монархічних устоїв) всебічно розкривається Мільтоном у першому творі. При цьому критиці піддаються як закостенілі традиції, так і шал революції. Яскравий образ Люципера сповнений непідробного трагізму й високого пафосу боротьби, яка приречена бути безрезультатною. Суперечності, якими багатий "Втрачений рай", свідчать про складність духовного розвитку автора, який був типовою "людиною бароко". Іпостасі натхненного гуманіста і тверезого політики, законослухняного віруючого і бунтівного повстанця одночасно постають і взаємодіють перед читачами поеми, залишаючи потребу самотужки визначитися у своєму ставленні до окресленої проблеми. Закінчена через чотири роки поема "Повернутий рай" одноголосно визначається художньо значно слабшою, хоча у ній автор приходить до однозначної відповіді на поставлені у першій поемі питання. Сатана тепер цілком ототожнюється з англійською Реставрацією. За біблійними мотивами Мільтон написав також драму "Самсон-борець", у якій створено яскравий і глибоко народний образ героя Самсона.
Доба бароко залишила значний слід у розвитку як європейської літератури, так і у розвитку європейського суспільства.