не довелось завершити. Судячи зі збереженого уривкам, велике місце в ній повинне було зайняти зображення картин народного життя і побуту, участі народних мас у національно-визвольній боротьбі. В головному герої поеми підкреслена його близькість до народу, готовність віддати життя боротьбі за звільнення народу від іноземного ярма.
Наливайко вимовляє слова, що стали крилатими: "Відомо мені: погибель чекає / Того, хто перший повстає / На защемлювачів народу,— / Доля мене вже прирекла, /Але де, скажи, коли була / Без жертв куплена воля?" (Повне зібрання творів— С. 233-234). Декабрист Н. А. Бестужев побачив у них вказівника на "майбутній жереб" поета, і Р. погодився з ним. "Вір мені,— сказав він,— що щодня переконує мене в необхідності моїх дій, а майбутньої погибелі, яку ми повинні купити нашу першу спробу для волі Росії" (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.— Т. П.— С. 62). Скорботні настрої, що пролунали в "Стансах" (1824) і деяких інших віршах Р., не були даниною романтичної традиції: за ними стоять роздуми і про власну долю, і про долю свого покоління.
Однієї із самих значних з своєрідних сторінок декабристської поезії були агітаційні пісні, що Р. писав у співавторстві з А. А. Бестужев. У них почата спроба перебороти пропасті, що відокремлювала дворянських революціонерів від мовчащої, що лише пробуджувалася для боротьби селянської Росії, спроба виразити народне відношення до кріпосницького режиму, думи і сподівання пригноблених мовою самого народу.
Звертання з революційною проповіддю до народу було давнім, виношеним виміром Р. По його власному твердженню, він і думи збирався "поширити між простим народом нашим" (Думи.— С. 141). Але думи передбачали, наявність у читачів того культурного рівня, якого простий народ ще не досяг. Для звертання до нього були потрібні інші образи і стилістичні засоби, і вони були знайдені в агітаційних піснях. Збереглися свідчення популярності цих добутків у середовищі "простолюдинів, що бачили в них вірне зображення свого дійсного положення і можливість поліпшення в майбутньому" (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.— Т. П.— С. 79). Не випадково вони викликали особливу злість влади і в офіційній "Розписі державним злочинцям" Р. особливо ставилося в провину те, що він "сам складав і поширював обурливі пісні і вірші" (Декабристи.-М.; Л., 1926. — С. 442).
Незадовго до повстання Р. написав свій знаменитий вірш "Чи я буду у фатальний час". Герцен і Огарьов опублікували його в "Полярній зірці" під назвою "Громадянин", і назва це за ним закріпилося. "Громадянин" — це політична прокламація, вірш із відкрито агітаційною установкою. У ньому Р. звернувся з гнівним докором до тих, хто, "у ганебному ледарстві тягнучи своє століття молодим",, "не готуються для майбутньої боротьби за пригноблену волю людини" (Повне зібрання творів— С. 97). Політична актуальність проблеми, поставленої з великою узагальнюючою силою, пристрасність і схвильованість ліричної інтонації, висока художня майстерність зробили "Громадянина" самим популярним добутком Р. Його вплив на російський визвольний рух давався взнаки протягом наступних десятиліть. Н. В. Шелгунов цитував його в революційно-демократичній прокламації "До молодого покоління". Стих "Ганьбити громадянина сан" був використаний В. І. Ленін у роботі "Що робити?".
Вступивши в 1823 р. у Північне суспільство, Р. незабаром висунувся в число його керівників. Від помірковано конституційно-монархічних позицій він еволюціонував до республіканського. У дні, що передували 14 грудня, квартира Р. і Бестужева стала штабом повстання, що готувалося. Р. переконував коливних, наполягав на необхідності рішучих дій. Арештований і ув'язнений у Петропавловський замок, Р. у листі до царя узяв усю провину на себе і намагався, як міг, врятувати своїх товаришів. "Признаюся щиросердно, що я сам себе визнаю найголовнішим винуватцем події 14 грудня, тому що... я міг зупинити це і не тільки того не подумав зробити, а навпроти, ще злочинністю своєю служив для інших, особливо для своєї галузі згубним прикладом". "Я винуватіший з усіх...— переконував він пануючи.— Прошу тебе, государ, прости їх... Страти мене одного..." (Повстання декабристів.— Т. 1.— С. 185).
Він був страчений 13 липня 1826 р.
"Я не знавав іншої людини, що володів би такою притягальною силою, як Рилеєв" (Письменники-декабристи в спогадах сучасників.— Т. 2.— С. 43). Ці слова А. В. Нікітенко передають думку, що проходить через більшість спогадів про поета-декабриста, поета-громадянина. На віршах Р. виховувалися наступні покоління борців за волю Росії. Ім'я Р. було для них, по вираженню Огарьова, "доблесним завітом і зіркою що веде" (Думи,— С. 124).