Тут він 16 травня 1856 року, після виходу "Споглядань", купує будинок № 38 за 24000 франків і називає його Отвіль-Хауз, після деяких коливань чи не назвати його Ліберті — Хауз (Будинок Волі).
Гюго продовжував працювати над "Легендою століть" до кінця свого життя (друга серія вийшла у світло в 1877 році, третя — у 1883 році; при публікації третьої серії Гюго заново перегрупував весь склад збірника). Основний задум добутку— показати рух людства до світлого і щасливого майбутнього, починаючи від першої стадії — "Від Еви до Ісуса триста" і до "Двадцятого століття", а потім "Позамежного часу".
Випустивши у світло першу серію "Легенди століть", Гюго звертається до роботи над початою раніше поемою "Кінець Сатани".
Після публікації "Людини, що сміється" Гюго якийсь час живе в Бельгії, а потім у вересні 1869 року відправляється у Швейцарію, де в Лозанні збирається Конгрес світу, що обрав його своїм головою. Перед міжнародною аудиторією, у якій представлені різні ліві партії — від республіканців до марксистів, Гюго виголошує підняту промову, у якій звучить зрозуміла усіма по-різному фраза: "Я вітаю майбутню революцію!" Вимовляє її той самий Гюго, що ніколи був присутній на торжествах коронації Карла Х в Реймсі, де востаннє у французькій історії юрби золотушних сподівалися одержати зцілення від накладення рук "христианнейшего короля" Франції...
Після народження 28 вересня онученята Жанни, що разом з онуком Жоржем буде розрадою його старості, поет повертається в Брюссель, щоб подивитися на внучку, а 5 листопада знову на Гернси, де приймається за роботу, складаючи вірші, що ввійдуть у збірники "Уся ліра" і "Похмурі роки". Настає суворий для Франції 1870 рік. Наполеон III 19 липня повідомляє війну Пруссії, що підтримувала неугодну Франції кандидатуру одного з німецьких принців на іспанський престол. Гюго принциповий супротивник воєн. У своєму гернсейском саду він виростив "Дуб Сполучених Штатів Європи" (його можна бачити там і донині). Події, у які втягнена батьківщина, не можуть залишити його байдужим. 15 серпня він на материку, у Брюсселі. Свою позицію Гюго сформулював в одному з віршів: "він бажає Франції Аустерлица, а імперії — Ватерлоо". Як відомо, 2 вересня в результаті Седанской катастрофи капітулювала стотисячна французька армія, і "імператор французів" став бранцем Вільгельма I. Це було крахом імперії. З 3 вересня в Парижеві стали лунати наполегливі вимоги скасування монархії. У неділю, 4 вересня, народ заповнює Бурбонский палац, де засідає палата депутатів, і незабаром у міській ратуші депутат від Парижа Леон Гамбетта проголошує Республіку.