Толстой перевернув гори історичних матеріалів, накинув декілька варіантів початку майбутнього роману, але несподівано його захопив інший задум— із сучасного життя.
Цей крутий поворот— ще одне свідчення творчих шукань письменника, що ні на хвилину не припинялися. Через 50 днів (до весни 1873 року) був завершений перший варіант нового твору. Але знадобилося ще чотири роки напруженої праці, заповненої одночасно і педагогічною роботою, і боротьбою з голодом в Самарській губернії, знадобилося безліч переробок, що інколи доводили
автора до відчаю, перш ніж рома "Анна Кареніна" став відомий читачам. Він був закінчений у 1877 році.
Читач відразу потрапляє в атмосферу сімейних суперечок і негараздів.
"Щоб твір був гарним, потрібно любити в ньому головну, основну думку,— говорив Толстой.-Так в "Анне Каренине" я люблю думку сімейну, в "Войне и мире"любив думку народну..."
Історія дворянських сімей— Облонських, Щербацьких, Кареніних, Левіних— відобразила один із переломних, трагічних періодів в історії Росії. Революційна ситуація 1859— 1861 років не завершилася революцією, але розхитала і частково зруйнувала економічні, політичні, моральні основи самодержавно-кріпосницького устрою. Період 1861— 1904 років був періодом ломки, коли старий, кріпосницький порядок руйнувався і тільки закладався новий, буржуазний порядок, коли старі форми фізичного і морального закріпаченя замінювалися новими, вдосконаленими.
Герої романа Толстого так чи інакше відчувать всю невлаштова-
ність, складність періода ломки.
Історія душі людини, складний і суперечливий світ її духовного життя— ось що перш за все цікавить Толстого. "Думка сімейна" потребувала саме такого підходу до матеріалу, вивчення прихованих глибин людської душі. Толстой пише не тільки про те, що говорить і робить його герой, але й про те, що він в цей час думає; і не тільки про те, що він думає, але й про ті інтимні, невиго-
ворені думки, які він приховує навіть від самого себе.
Головні герої роману живуть в суспільстві, де вище від усього ставиться пристойна форма. В цьому суспільстві світськими манерами можна приховати все, що завгодно: взаємний обман, роз-
пусту, підлість, зраду. Викривлене, штучне життя створює неправильне уявлення про людей, про мир, про добро і зло. "Прості речі, що мають зміст, які говорить княгиня Мягкая, здаються в світських колах чимось дивним, не зовсім пристойним і тільки тому дотепними. А живе, відверте людське почуття тут дике, недо-
речне, воно здається напрямленим проти самих основ цього суспільства і тому суворо засуджується.
Справжнє втілення моралі "вищих кругів і порядного суспільства"— Каренін, успішний царський чиновник, за якого Анну віддали ще зовсім дівчинкою. Його звичайний, нормальний стан— бездушність і брехня, поклоніння перед формою.
Анна Кареніна— один з найчарівніших жіночих образів російської літератури. Її тверезий розум, чисте серце, доброта і правдивість притягують до неї симпатії найкращих людей в романі— сестер Щербацьких, княгині Мягкої, Левіна.
Образ Анни неповторно індивідуальний. Але є в ній виразна внутрішня схожість з пушкінською Тетяною, тургеневською Оленою Інсаровою: їх об"єднує чистота помислів, природність, велика моральна сила. Загальною для них є і трагічність долі. Причина їхньої трагедії— протиріччя між кращими прагненнями людини і антилюдським ладом життя.
Проте Толстой не даєчитачеві можливості обманути себе втішною, але не правдивоюдумкою: "Джерело зла— злі люди". Герої Толстого не схожі на шахові фігури— білі чи чорні; вони не уособлюють тільки добро чи тільки зло. Живі люди, вони міняються, в душі їх, як виразився Пушкін, "благо змішане зі злом"
Видатний письменник гостро відчуває недоліки сучасного йому суспільного ладу. Восени 1881 року він переїжджає з см"єю в Москву і ось як передає в щоденнику свої перші враження: "Сморід, каміння, розкіш, злидні. Розпуста. Зібралися злодії, що пограбували народ, набрали солдат, суддей, щоб оберігати свою оргію і бенкетують".
Пристрасне викриття існуючого ладу поєднувалося у великого письменника з проповіддю всепрощення, непротивлення злу насильством. Зі злом, на його думку, потрібно боротися не революційним шляхом, не мірами насильства, а іншими засобами.
Головне з них— моральне самовдосконалення кожної людини. Завдання людини в житті— спасти свою душу, стверджує Толстой; щоб спасти свою душу, треба жити по-божому, треба відректися від усіх благ у житті, трудитися, скорятися, терпіти і бути милосердним.
Один з останніх значних романів Толстого-"Воскресение"— був написаний 1899 року. В складному, розгорнотому періоді висвітлені різні сторони життя, протиставлених одна одній.
Таке злиття різних елементів характерне для всього твору. Роман вміщує основні його мотиви: викриття несправедливо влаштованого людського суспільства і тему відродження, пробудження до нового, справжнього життя, пробудження не тільки весняної природи, але й людської душі, що воскресає.
Роман "Воскресение"— один з найвидатніших творів критичного реалізму.
Завдяки своїм романам, публіцистичним статтям, сміливим виступам проти всяких проявів несправедливості, Толстой став не тільки одним з найвидатніших письменників світу, але й, як тоді говорили, "совістю всього людства". Разом з художніми творами, що свідчать про зростаючу викривальну силу толстовського генія ("После бала", "Хаджи Мурат") з"являються десятки статей, що наносять удари по самодержавству, поліцейському свавіллю, викривають лицемірство і розпусту правлячих класів. Великий письменник клеймить позором палачів-карателів селянських повстань після революції 1905 року у статті "Не могу молчать" (1908). Толстой безстрашно викриває недоліки тогочасного суспільства в статті-нарисі "Неужели так надо?" (1901).
Але були причини, що викликали в душі Толстого душевний розлад, отруювали останні роки його життя: порваши з поглядами превілегійованих класів, він продовжував жити в відразливому йому середовищі барської хати, поміщицької садиби, сім"я його володіла землею. Сам Толстой відмовився від прав на маєток, відмовився від власності на свої твори. Останні роки він жив як і всі селяни: орав, косив, носив одяг і їв їжу таку ж як і селяни. Але усвідомлення навіть відносного благополуччя було нестерпним і заставляло його страждати. Це свідчило про безмежну вимогливість Толстого до себе, до межі загострене почуття любові до людей,відповідальності за їхні біди.
Письменник не раз ще в 80— ті роки поривався піти з дому, але жалів свою дружину і дітей, яких дуже любив. Та 28 жовтня 1910 року вісімдесятидвохлітній письменник все ж таки покинув Ясну Поляну з надією пожити в природній обстановці і продовжити боротьбу. Запалення легеньзаставило його зупинитися в дорозі.
7 листопада 1910 року Толстой помер.
Багатотисячний натовп проводжав труну письменника в Ясну Поляну.
Згідно з давно висловленим проханням Толстого, його було поховано там, де колись приховувала свою велику таємницю "зелена палочка".
ПЛАН
1. "Щоб жити чесно".
2. Дитинство Толстого, рання втрата батьків.
3. "Детство", "Отрочество", "Юность"— автобіографічна трилогія.
4. Самоаналіз, невтомний нагляд над собою— характерні риси письменника.
5. Повернення Толстого в Ясну Поляну після покинення навчання в Казанському університеті.
6. Повернення письменника до творчості в атмосфері суєти.
7. Участь Толстого у військових діях проти горців (Кавказ);
Інтенсивність духовного життя.
8. Журнал у журналі— "Солдатский листок" Толстого в "Соременнике".
9. Повернення письменника в Петербург; активна громадська діяльність.
10. Зближення Толстого з простим народом.
11. "Война и мир"— результат "божевільного авторського зусилля".
12. "Сімейна думка", викриття Толстим недоліків тогочасного суспільства в "Анне Карениной".
13. Прибуття письменника до Москви, негативна її оцінка.
14. Ідея всепрощення, що знайшла відображення в романі "Воскресение".
15. Лев Толстой — "совість всього людства".
Література:
1. Російська література. М., "Наука", 1985.
2. Бабаєв Е. Г. Нариси естетики і творчості Л. М. Толстого. Видання Московського університету, 1981.
3. Російська література. М., "Просвіта", 1989.