Особисті справи приводили його в розпач. У цей час йому запропонували скласти путівник по Риму. Стендаль з радістю погодився і за короткий термін написав книгу "Прогулянки по Риму" (1829) — у формі розповіді про подорож в Італію невеликої групи французьких туристів.
Враження від сучасного Рима лягли в основу повести Стендаля "Ванина Ванини, чи деякі подробиці щодо останньої венти карбонаріїв, розкритої в Папській області". Повість вийшла у світло в 1829 році.
У тому ж році Стендаль почав писати свій роман "Червоне і чорне", що зробив його ім'я безсмертним. Роман вийшов у світло в листопаду 1830 року з датою "1831". У цей час Стендаля вже не було у Франції.
У середовищі заможної буржуазії панує користь і бажання наслідувати вищих класів, — самобутні і політичні вдачі можна знайти тільки серед народу. Пристрасті можна помітити, тільки коли вони прориваються в якому або вчинку, караному законом. От чому в очах Стендаля "Судова газета" є важливим документом для вивчення сучасного суспільства. Цікавлячу його проблему він знайшов у цій газеті. Так виникло один із кращих творів Стендаля: "Червоне і чорне". У підзаголовку роману коштує "Хроніка XIX століття". Під цим "століттям" варто розуміти період Реставрації, тому що роман був початий і в основному написаний до Липневої революції. Термін "Хроніка" позначає тут правдиве оповідання про суспільство епохи Реставрації.
Чудово характеризував цей роман М. Горький: "Стендаль був першим літератором, що майже на інший день після перемоги буржуазії почав проникливо і яскраво зображувати ознаки неминучості внутрішнього соціального розкладання буржуазії і її тупувату короткозорість".
28 липня 1830 року, у день Липневої революції, Стендаль із захватом побачив на вулицях Парижа триколірний прапор. В історії Франції наступила нова ера: до влади прийшла велика фінансова буржуазія. Стендаль швидко розгадав у новому королі Луи — Пилипі ошуканця і душителя волі, а колишніх лібералів примкнувшим до Липневої монархії, вважав ренегатами. Проте, він став клопотати державній службі і незабаром став консулом Франції в Італії, спершу в Трієст, а потім у Чивита-Веккию, морський порт поблизу з Римом. У цій посаді Стендаль залишався аж до своєї смерті. Велику частину року він проводив у Римі і часто їхав у Париж.
У 1832 році він почав свої мемуари про перебування в Парижеві з 1821 по 1830 рік — "Спогад еготиста", у 1835 — 1836-м — велику автобіографію, доведену тільки до 1800 року — "Життя Анри Брюлара". У 1834 році Стендаль написав кілька глав роману "Люсьен Левен", що також залишився незакінченим. У цей же час він зацікавився випадково знайденими ним старими італійським хроніками, що вирішив обробити в невеликі повісті. Але і цей задум одержав здійснення тільки через кілька років: перша хроніка "Виттория Аккорамбони", з'явилася в 1837 році.
Під час тривалої відпустки в Парижеві Стендаль надрукував "Записки туриста" — книгу об свої подорожі по Франції, а ще через рік вийшов у світло роман "Пармский монастир", у якому відбилося його чудове знання Італії (1839). Це було останнє надруковане їм добуток. Роман, над яким він працював останні годи свого життя, "Ламьель", залишився незакінченим і був виданий через багато років після його смерті.
III Світогляд Стендаля.
Світогляд Стендаля в загальних своїх рисах склалося вже в 1802 —1805 роки, коли він з великим захопленням читав французьких філософів XVIII століття — Гельвеция, Гольбаха, Монтеск'є, а також їх більш-менш послідовних спадкоємців — філософа Дестюта де Траси, творця науки про походження понять, і Кабаниса, лікаря, що доводив, що психічні процеси залежать від процесів фізіологічних.
Стендаль не вірить в існування бога, у релігійні заборони й у загробне життя, відкидає аскетичну мораль і мораль покірності. Він прагне кожне поняття, що зустрічає в житті й у книгах, перевіряти даними досвіду, особистим аналізом. На основі сенсуалістичної філософії він будує і свою етику, вірніше, він запозичає її в Гальвенция. Якщо існує лише одне джерело пізнання — наші відчуття, то варто відкинути всяку мораль, не зв'язану з відчуттям, що не виросло з нього. Бажання слави, заслуженого схвалення інших, на думку Стендаля, — один з найдужчих стимулів поводження людини.
Згодом погляди Стендаля еволюціонували: деяку байдужність до суспільних питань, характерне для нього в епоху Імперії, перемінилося палким інтересом до них. Під впливом політичних подій і ліберальних теорій під час Реставрації Стендаль став думати, що конституційна монархія є неминучим етапом на шляху від деспотизму Імперії до Республіки і т.д. Але попри все те політичні погляди Стендаля залишалися незмінними.
Характерна риса сучасного французького суспільства, думав Стендаль, — лицемірство. У цьому провина уряду. Це воно примушує французів до лицемірства. Ніхто у Франції вже не вірить у догми католицизму, але всякий повинний приймати вид віруючого. Ніхто не співчуває реакційній політиці Бурбонов, але усі повинні її вітати. Зі шкільної лави привчається лицемірити і бачить у цьому єдиний засіб існування і єдину можливість спокійно займатися своєю справою.
Стендаль був жагучим ненависником релігії й особливо духівництва. Влада церкви над розумами йому здавалося найстрашнішою формою деспотизму. У своєму романі "Червоне і чорне" він зобразив духівництво як суспільну силу, що боре на стороні реакції. Він показав, як виховують майбутніх священиків у семінарії, прищеплюючи їм грубо утилітарні й егоїстичні ідеї і всіма способами залучаючи їх на сторону уряду.
Вплив творчості Стендаля на подальше развитие літератури було широке і багато образно. Причина цієї світової слави полягає в тім, що Стендаль з надзвичайним проникненням розкрив основні, ведучі риси сучасності, що роздирають його протиріччя, що борють у ній сили, психологію складного і неспокійного XIX сторіччя, усі ті особливості взаємин людини і суспільства, що були характерні не для однієї тільки Франції.
З глибокою правдивістю, що робить його одним з найбільших реалістів, він показав рух своєї епохи, що звільняється від уз феодалізму, від панування капіталістичної верхівки, що пробивається до ще неясних, але неминуче манливим демократичним ідеалам. З кожним романом зростав розмах його зображень, і суспільні протиріччя з'являлися у великій складності і непримиренності.
Улюблені герої Стендаля не можуть прийняти ті форми життя, що склалися в XIX столітті в результаті революції, приведшей до панування буржуазії. Вони не можуть примириться з тим суспільством, у якому феодальні традиції потворно розрахувалися з "чистоганом, що восторжествував,". Проповідь незалежності думки, енергії, що відкидає безглузді заборони і традиції, героїчного початку, що намагається пробитися до дії у відсталому і грубому середовищі, приховано є присутнім у цьому революційному по своїй природі, захвативающе правдивій творчості.
От чому і тепер, через стільки років після смерті Стендаля, його добутку читають у всіх країнах мільйони людей, яким він допомагає розуміти життя, цінувати правду і бороти за краще майбутнє. От чому і нашим читачем він визнаний як один з найбільших художників XIX століття, внесшим неоціненний внесок у світову літературу.
"Червоне і чорне"
Блискучим намічених творчих установок став роман Стендаля "Червоне і чорне" (1830). У своєму вимислі письменник йшов від самого життя — случаючи із судової хроніки, на який він один раз наштовхнувся, переглядаючи газету; замітка і послужила основою для події канви стендалевской "хроніки XIX століття", як повідомляв підзаголовок книги. Привівши юнака Жюльена Сореля, сина теслі — учорашнього селянина, у вороже зіткнення з хазяїнами життя монархічної Франції, один раз уже сметенной хвилею революції і знову ухитрившейся продовжити свої дні у виді режиму Реставрації, Стендаль створив оповідання, трагедійність якого — трагедійність самої тодішньої історії.
Будинок глави провінційного містечка, семінарія, особняк паризького вельможі — три сходинки кар'єри обдарованого честолюбного простолюдина в "Червоному і чорному" і разом з тим три шари влада імущих.
Мешканці закуткового Верьера, відкіля Сорель родом, поклоняються одному всемогутньому кумирові — грошовому мішку. Нажитися — найчастіше шляхами несправедливими — поспішають усі: від тюремника, що вимогают "на чай", до "батьків міста", що оббирають округу. Відкинувши станову пиху, місцеві дворяни, на зразок пана де Реналя, мера і власника гвоздильного заводу, витягають доходи з джерел, якими колись гидували. А на зміну цим "власникам замків", що суперничають у вульгарності зі справдешніми міщанами, уже йде ділок іншої закваски — спритний безрідний шахрай і продувна бестія Вально, що не гребує тим, щоб обкрадати бідняків з будинку піклування. Царство безсоромних хапуг, що плазують перед королівською владою доти, поки вона підгодовує їхніми подачками, — така наскрізь обуржуазнена провінція в Стендаля.
У семінарії, куди попадає потім Сорель, готуються духовні пастирі цієї череди рвачів. Тут шпигунство вважається доблестю, зречення від самостійної думки — мудрістю, рабська послужливість і бездумна слухняність — вищою доблестю. Обіцяючи своїм учням, порятунок на небесах до того ж ситість на землі, єзуїти готують сліпих у своїй запопадливості служителів церкви, покликаних уселяти повагу до "святості" трону й існуючого жизнеустройства.
Після виучки в семінарських келіях Сорель волею случаючи закинутий у вище паризьке світло. В аристократичних салонах не прийнято підраховувати в слух прибуток і просторікувати про щільний обід. Зате отут настільки ж незаперечне панує шанування здавна заведених, що уже утратили свій зміст звичаїв і думок. В очах завсідників особняка маркіза де Ла-Моль вільнодумство небезпечне, сила характеру небезпечна, спостереження світських пристойностей небезпечно; небезпечно усе, що виглядає зазіханням на скам'янілі традиції, привілеї, старий ієрархічний розпорядок. Серед літніх аристократів — у них за плічми нелегкі роки вигнання з Франції — ще зустрічаються люди недурні, заповзятливі, по-своєму значні, начебто самого маркіза де Ла-Моль. Однак коли історична доля хоче кого-небудь покарати, вона позбавляє його гідного потомства: лощена світська молодь увічлива, елегантна, часом гостра на мову, але при цьому зроблено, безмозка і безлика.
Правда, коли мова заходить про захист касти, серед вельможних посредственностей знаходяться такі, чия злість і підлість може виявитися погрозою для всієї країни.