Найкращим своїм твором письменник називає "Кіберіаду" — цикл оповідань, своєрідним "вступом" до якого стали також "Казки роботів". Лем, у властивій для нього алегоричній формі, показує світ, з першого погляду, цілковито нелюдський — світ розумних машин, а людина з'являється тут тільки як негативний герой фантастичних оповідей. Але не випадково ці казки написані для дорослих "роботів": незважаючи на всю відразу роботів до людей, їхній машинний світ упорядковано в людський спосіб. Роботи так давно запанували над світом, що багато хто з молодшого покоління вже не вірить, що людина взагалі коли-небудь існувала — вона стала темою міфів, казок і легенд. Зрештою, і сам світ роботів описано автором з широким використанням цілком "людських" казок і міфів: тут легко розпізнати добрих і злих, мудрих і дурних володарів, жорстоких красунь і героїчних юнаків, добро тут перемагає зло, а підступи мають виправдання тільки в служінні добрим справам. У світі роботів залишились усі одвічні людські проблеми й антагонізми — тиранія, насилля, злочинність, глупота і безправ'я. Тож "Кіберіаду" можна прочитати як чергову Лемову сатиру на сучасну дійсність, людську мегаломанію і переконання в силі свого розуму.
Особливістю "Кіберіади" є також дотепність і гумор, які полягають, зокрема, в поєднанні гетерогенних елементів, що традиційно й логічно є непоєднуваними. Цей прийом, який відомий польський поет Станіслав Бараньчак назвав "анахронічною контамінацією", стосується як упізнаваних для читача жанрових особливостей, так і мови твору й способу побудови художнього світу. Комічний ефект виникає з зустрічі в одному творі жанрів казки і наукової фантастики, епосу, героїкокомічної поеми й філософської повісті. Оповідання виповнені влучними неологізмами, особливо з частками "кібер " та "електро-" (електлицар, кіберотика), на рівні стилістики та фразеології дотепним здається використання слів з машинного світу в типових для казок реченнєвих формулах. У цьому аспекті "Кіберіада" просто межує з поезією, через це навіть найгеніальніші переклади не втримують, на жаль, великої частини змісту оригіналу.
Поруч із роботами Трурлем і Кляпавцієм з "Кіберіади", є у Лема ще один улюблений герой — Ійон Тихий. У фіктивній передмові до його "Зоряних щоденників" автор вустами професора Тарантоґи ставить свого героя поруч із Мюнгавзеном та Ґуллівером, що, з одного боку, вказують на карнавальну, сміхову традицію, а з іншого — змушують також задуматись над складною природою людини та парадоксами людської екзистенції. І тут різноманітні варіанти життя в космосі є відбиттям земного стану речей, сатирою на владу, звичаї, релігію, філософію сучасної людини — але не тільки сатирою, а й розмислом про складність світу, багатозначність філософських істин, парадоксальність і непоєднуваність різних суспільно-політичних та моральних доктрин.
Одне з найкращих оповідань циклу "Із спогадів Ійона Тихого", "Конгрес футурологів" — це тонка алегорія на керування думками, уявленнями й переконаннями суспільства за допомогою засобів, що фальсифікують реальний образ дійсності. Цей твір є просто свідченням некомпетентності радянської системи, яка дозволила перекласти й видати його в Радянському Союзі. Взагалі, "Конгрес футурологів" попереджує соціальну течію в польській науковій фантастиці, яка займалась викриттям справжньої суті радянської системи і механізмів "поневолення розуму".
Хоча більшість творів Лема мають песимістичний характер, письменник твердо відкидає "звинувачення" й заявляє, що він оптиміст. Однак від чого він не зміг би відхрестистись, так це від свого скептицизму — щодо людських можливостей, вірувань, самої людини, яка може виявитись зовсім не найдосконалішим створінням у космосі: "В біологічному сенсі ми, безсумнівно, є досить потворними витворами еволюції". Лем не вірить у життя після смерті, не вірить в існування космітів, привидів, телепатії та парапсихічних явищ. Письменник є переконаним прихильником смертної кари, коли звільнення чи втеча злочинця призводять до подальших убивств. Про своїх співплемінників Станіслав Лем однозначної думки: "Люди загалом дурні". І це не звинувачення, не скарга, а реалістична констатація, твердження вченого і лікаря — в прямому й переносному значеннях. Усі людські нещастя, все світове зло походять від глупоти. А оскільки зло завжди було потужнішим, ніж добро, то й глупота людська стала однією з найголовніших філософських тем письменника.