вона, моя радість, моя гордість... була лицемірка, брехлива... гірше... — злочинниця. О, яка бездонна прірва бруду, потворності!" Торвальд переживає не за Нору, вона для нього вже наче перестала існувати, його непокоїть те, як зберегти імідж родини. Він навіть хоче відсторонити Нору від виховання дітей.
Крогстад, усвідомивши, що він зробив непорядно, іде в дім Хельмерів і забирає листа, кажучи, що вже ніхто і ніщо не загрожує їхній родині. Торвальд, зрадівши такому фіналу, стискає дружину в обіймах. Але Нора вже не та. Вона збагнула, що, прагнучи сімейного щастя, пожертвувала найдорожчим: правдою, своєю гідністю. "Лялечка" в руках Торвальда, вона не помітила, як втратила себе у собі самій.
Вона забула про те, що дім, який вибудовують на брехні, не є справжнім домом. І, мов "ляльковий" будинок, він упаде перед натиском долі. Ситуація, в якій опинилась молода жінка, трагічна, але справжньою трагедією є її життя. На питання заспокоєного Торвальда, чи повернеться вона до нього, Нора рішуче відповіла: "Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб співжиття насправді стало шлюбом".
Однак Хельмер намагається утримати дружину, нагадуючи їй про "обов'язок перед чоловіком і дітьми", але у відповідь чує, що вона не тільки дружина і мати, а "передусім людина, так само, як і ти,— або, принаймні, повинна стати людиною. Я повинна сама подумати про ці речі і спробувати розібратися в них".
Співчуваючи своїй героїні, Генрік Ібсен підкреслює, що люди повинні бути щирішими, добрішими, і тільки тоді буде віднайдено втрачений секрет сімейного щастя. Із п'єси видно, що цей секрет треба шукати не окремо кожному, а тільки разом.
Саме цю важливу соціально-психологічну проблему нашого віку — втрачений секрет сімейного щастя — ставить видатний норвезький драматург у своїй п'єсі "Ляльковий дім".
Генрік Ібсен — норвезький поет і драматург, фундатор соціально-психологічного напряму у світовій драматургії. Його творчість не тільки посіла чільне місце у літературі своєї епохи, але визначила напрямки розвитку літератури XX ст. Ще за життя драматурга його називали творцем аналітичної п'єси XIX століття, яка відроджувала традиції античної драматургії. В античній аналітичній драмі вся увага зосереджувалась на розкритті таємниці, з'ясуванні подій, що відбувались задовго до початку дії п'єси. Така будова створює сильну сюжетну напругу. Аналізуючи ситуацію, відтворену на сцені, глядач ставить собі не тільки типове для драматичних творів питання "що буде?", але й питання "що було?". Глядача цікавить те, як розвиватимуться події, але не менше й те, що їх спричинило. П'єсою, в якій найбільш послідовно виявились нові принципи драматурга, стала драма "Ляльковий дім". На перший погляд, головну увагу письменник зосередив на проблемі прав жінки, але будова драма, система образів переконливо доводять, що доля головної героїні відбиває глибинні протиріччя сучасного драматургу суспільства.