Перед смертю Кнульп мучиться сумнівами: чи не було все його життя прожита марно, марно.
Пізніше, в одному з висловлювання 1935 року, Гессе прямо зв'яже трагедію Кнульпа з неправильним пристроєм суспільства. У його касталийцах, вільних від всяких зв'язків і "некорисних", в його легкому на підйом і завжди готовому в дорогу Йозефе Кнехте в якійсь мірі воскресне старий бродяга Кнульп.
Гессе покінчив нарешті з його осідлістю, що обтяжувала в 1911 році, коли здійснив свою подорож в Індію. Він ще в дитинстві бував зачарований, слухаючи розповіді про цю дивну країну, в якій його дід і дядько з боку матері колись були місіонерами. Ця обставина значною мірою визначила глибокий і всього інтерес, що зростав Гессе на Сходу, що знайшов відображення в ряді його творів, і передусім в романові "Гра в бісер". Протягом багатьох років він вивчав релігії і філософські системи, весь комплекс ідей, створених чудовими древніми цивілізаціями Індії і Китаю. Гессе був глибоким знавцем буддизму, письменника захоплювала в ньому мудра созерцательность, злиття з природою, любов до всього живого, але він ніколи повністю не приймав для себе його пасивності, його заклику до відмови від діяльності і миру. Особливо ясно це стало йому самому після зіткнення з живим, реальним Сходом: про це свідчать його записки "Про Індію" (1913) і більш пізня повість "Сиддхарта" (1922).
Після повернення з подорожі письменник поселився поблизу Берна, і відтоді він назавжди залишився в Швейцарії. З 1919 року він влаштувався в Монтаньоле, поблизу Лугано, побудував собі будинок у власному смаку і прожив там до самої смерті. У 1923 році Герман Гессе прийняв швейцарське підданство. На заході днів його часто називали "мудрецем з Монтаньоли".
Хоч Гессе неможливо уявити собі поза німецькою літературою і німецькою літературною традицією, поза передовий німецький інтелігенція, швейцарське оточення і ідеї багатьох тутешніх ідеологів про "особливий шлях" цієї країни наклали відбиток на світогляд і творчість Гессе. Життя в Швейцарії сприяло появі в ньому некой "отстраненности" при розгляді боротьби і протиріч в західноєвропейському суспільстві XX віку. У роки першої світової війни і пізніше, в роки фашизму, Швейцарія представлялася йому "притулком", "країною, що дає притулок". Вона стала для нього "батьківщиною по вибору" при цьому Гессе мало вникав в її внутрішні проблеми. Швейцарія, безсумнівно, допомогла також народженню самого образу Касталії, маленької мирної провінції всередині великої і неспокійної держави.
Вирішальною причиною переселення Гессе в Швейцарію стала перша світова війна, а потім зростаюче невдоволення письменника післявоєнною Німеччиною. 1914 рік приголомшив Гессе, війна показалася йому безумством, масовим психозом, поставив йод загрозу все його існування, всі, що він любив в життю, всі досягнення цивілізації. Він був одним з тих небагато буржуазних інтелігентів, яких не торкнувся чад шовінізму, що охопив в той час Німеччину і інші воюючі держави. І в перші ж дні війни він мужньо виступив в захист своїх переконань.
Його стаття в "Нойе цюрихер цантунг" називалася "Друзі, не треба цих звуків" (слова з Дев'ятої симфонії Бетховена, що передують знамениту шиллеровскую "Оду до радості"). Гессе закликав інтелігенцію всіх країн, що вступили у війну зберігати вірність принципам, гуманізму і спільно, загальними силами спасати культуру. Ця стаття викликала велику кількість відгуків: Письменник після свого виступу відразу виявився в ізоляції і надовго став для офіційної німецької преси "зрадником вітчизни". Зате він знайшов в ці важкі дні небагато вірних друзів, серед них був і Ромен Роллан, який відгукнувся на статтю Гессе дружнім листом.
За першою статтею пішли інші. Гессе стояв тоді на позиціях пацифізму, тільки пацифізму, але виступав в його захист гаряче, з темпераментом борця. Роки 1917-1919 були роками найбільшої політичної активності в його житті згодом він недаремно назвав цей період своїм "пробудженням".
Війна і пов'язані з нею переживання, напружена суспільна діяльність у військові роки, а також важкі особисті втрати втрата любимого сина, розлучення з дружиною —привели його зрештою до нервової перевтоми і тривалому на декілька років творчій кризі. Цей період став помітним рубежем в його житті. Характерно, що на початку 20-х років письменник терпіти не міг своїх ранніх творів —вони представлялися йому занадто безтурботними (лише пізніше він визнав, що і в них в якійсь мірі "все вже було").
Він не міг більш писати по-старому. Все створене їм раніше здавалося йому полегшеним, здавалося відходом від самих головних проблем, від самої глибокої правди, а отже, брехнею, слабістю, потуранням зовнішній формі і красі. І він болісно шукає для себе нову форму, виходить з положення, що "істина важливіше краса", вимагає від свого мистецтва болісної, граничної щирості і глибини.
Головною темою письменника все більше стає показ оголених, нерозв'язних конфліктів в навколишньому суспільстві і а душі людини, який втрачає в цьому суспільстві самого себе. Шлях письменника-гуманіста Гессе вів від неясних романтичних поривів до все більш глибокого пізнання дійсності і людей, до займіть людяність.
У пошуках виходу з цих нерозв'язних протиріч, в прагненні знайти "позитивну" істину Гессе віддав данину багатьом філософському шуканню свого часу, таким "володарям дум" західної інтелігенції 20-х років, як Шопенгауер, Шпенглер, Фрідріху Ніцше, "мифологи" і інш. Він звертається навперемінно і до "материнського права" Бахофена, і до "східної мудрості", і до знайомого йому з дитинства пиетистскому благочестю. Все це знаходить відображення в його творчості, звідусіль він запозичає якісь мотиви, іноді чисто зовнішні. По Гессе уміє "освоїти" і переварити всі ці теорії, не ставши сліпим адептом одного якого-небудь вчення, будучи для цього дуже гострозорим художником і своєрідним мислителем. Читач, безсумнівно, відчує це при читанні "Гри в бісер".
Особливо потрібно звернути увагу на захоплення Гессе психоаналізом. Через труди швейцарського філософа, що завоювали популярність К.-Г. Юнга (1875-1961), одного з послідовників Зігмунда Фрейд, Гессе зацікавлюється так званою "глибинною психологією", вченням про владу несвідомого в житті людей. Деякий час персонажі його книг шукають виходу з життєвих протиріч виключно в збагненні власної прихованої суті, глибин своєї душі. Гессе називає це "шляхом всередину". Надовго він не зміг цим обмежитися, "юнгианцем" в повному розумінні слова він не став. З зустрічі з юнгианством він виніс вимогу для художника безстрашно і чесно заглядати всередину себе, нічого не прикрашивая і не приховуючи, але він відмовився від "шляху всередину" як єдиного порятунку і від егоцентризму Юнга.
Гессе надзвичайно хвилює доля молоді, післявоєнного покоління. У 1919-1923 роках він навіть бере участь у виданні журналу, зверненого до молодих, "Vivos voco" "Я закликаю живих". Цій же аудиторії були адресовані насамперед твори письменника 20-х років. Початком цього нового етапу можна вважати романа "Деміан" (1919).
Твір цей був опублікований під псевдонімом Еміль Синклер, від імені якого ведеться оповідання, і захоплено зустріто критично настроєною молоддю. Роман був написаний на єдиному диханні і про "самому головне". У той же час тут більш усього був відчутний вплив на Гессе Юнга і Ніцше, зріла критика перепліталася зі зыбкостью ідеалів, що бентежила читача, субъективистскими тенденціями.
Цілому поколінню молодих інтелігентів були близькі духовна опустошенность молодого Синклера і його пошуки нового життєвого змісту. Герой з дитинства відчув провалля між лицемірною мораллю, яку йому проповідували церкву, сім'я і школа, і реальним буржуазним миром з його "вовчими" законами. Шлях до порятунку, до отримання рівноваги указав Синклеру його друг Деміан, його друге "я", видатна і таємнича особистість, що порвала з встановленнями товариства ради "нової істини". Тільки вибрані одинаки, неуважні серед людей і відмічені "друком Каїна", тобто отверженности, йдуть шляхом Деміана, який полягає передусім в пізнанні свого прихованого "я" і в безкомпромісному проходженні йому. Це і є засобом для створення нової людської спільності. Характерно, що саме в цьому творі Гессе звертається до містичних мотивів, що не мають нічого спільного з фантастикою його більш пізніх книг.
Безпосередньо про німецьку сучасність 20-х років Гессе написав в своєму наступному етапному романові "Степовий вовк" (1927), який був, зі слів самого письменника, "відчайдушним застереженням", протестом проти завтрашньої війни, проти позиції невтручання. У цьому творі значно заглиблюється засудження буржуазної лжекультуры і лжеморали, яке так гнівно прозвучить згодом зі сторінок "Гри в бісер". Герой "Степового вовках, письменник Гаррі Галлер (прототипом його є сам Герман Гессе), —интеллигент-одинак, противник мілітаризму і війни. Він не може змиритися з навколишньою його брехнею. Це Галлера автор називає "степовим вовком", самотнім звіром, що не приймає стадних законів, по яких живуть обивателі.
Герой валяється вовком ще і в іншому значенні: Галлеру доводиться боротися не тільки з суспільством, але і з самим собою, з "людиною-звіром", який таїться в душі кожного і поступово здає свої позиції "людині дула".
І суспільство, і життя в ізоляції однаково можуть довести Галлера до безумства. Герой кидається, він шукає виходу з самотності. Таємничим образом він попадає в "магічний театр" ( "вхід тільки для божевільних"), уявний простір, в якому відбуваються самі дивні речі, внаслідок чого завершується виховання героя і залучення його до життя. Розгорнена алегорія з "магічним театром" допомагає Гессе з спритністю досвідченого психоаналітик розікласти на частині і знов зібрати все життя суспільства і душі Гаррі Галлера. У кінці твору фантастичний і реальний план зливаються, їх важко розділити: Гете, Моцарт і інші "безсмертні", що зійшли з висот людського духа, своєю піднесеною веселістю повертають до життя Галлера, що вбив коханих, спасають його від відчаю і посилають до людей.
Роман "Степовий вовк" багато в чому передбачає "Гру в бісер". Письменник Гессе виступає тут в ролі видавця записок Гаррі Галлера і вставному анонімної книжицы "Трактат про степового вовка".