Яких жахливих мук коштувала і коштує мені тепер ця жадоба вірити, яка тим сильніша в моїй душі, чим більше в мені доказів протилежних"1.
Так, він був "дитям століття" і літописцем "бідних людей", життя і думи яких сам пізнав і розділив з дитинства. Батько, лікар московської бідноти, з надією вивести сина "в люди" проти його волі везе до Петербурга і влаштовує слухачем Головного інженерного училища. Згодом письменник скаже, що то "була помилка". Його вабила література. У злиднях він усамітнюється і весь віддається читанню.
Перший твір — "Бідні люди" (1845) — приносить молодому авторові (Достоєвському тоді не було й 25 років) нечувану славу.
У "Бідних людях" письменник ніби стверджував думку, що ті, кого вважають гіршими в суспільстві, є кращі за тих, хто їх зневажає. Він не тільки показав безправність "маленьких людей", а вперше в російській літературі розкрив їх велику духовну красу, благородство почуттів і відносин, стежив, як людина починає усвідомлювати себе і своє місце в житті. "Я не гірший за інших", "серцем і думками я людина", "усвідомлюю ... що я потрібний", — говорить герой твору.
Найзатурканіша, остання людина є також людина і зветься братом моїм", — ці слова з "Бідних людей" можна було б поставити епіграфом до всієї творчості Достоєвського.
Зобразивши трагізм життя бідних і скривджених, Достоєвський не розкрив складних соціальних суперечностей. Таку спробу він зробить у романі "Неточка Незванова". У зв'язку з арештом письменника твір цей залишиться незакінченим.
Минуло небагато часу після виходу "Бідних людей", і Бєлінський влаштовує в себе на квартирі читання нового твору Достоєвського "Двійник". Критикові багато чого не сподобалося в одному з найдискусійніших творів. Згодом сам Достоєвський сам визнав, що форма повісті йому "не вдалась абсолютно", хоча Бєлінський писав, що у ній більше творчого таланту", ніж у "Бідних людях".
Починаючи як учень Гоголя і Бєлінського, Достоєвський до кінця життя вважав, що можна і необхідно знайти вихід з темряви, з хаосу і злиднів. Він добре знав життя і побут міської бідноти, бачив разючі контрасти, багатство і бідність, свавілля вищого світу й безправ'я демократичних низів. Все це він змальовував у своїх творах.
Під враженням зустрічей і зближення письменника з представниками з народу, доведеними до такого приниження, яке "важко уявити" Достоєвський написав твір "Записки з Мертвого дому". Це був перший твір написаний після каторги. У ньому письменник заявив, що лише каторжани здатні до протесту (згадаймо бунт цих закутих у кайдани людей), що саме вони є кращою частиною трудового народу.
Можна сказати, що Достоєвський із 40-х років повернувся з Сибіру відразу в роки 60-і. В Росії за цей час відбулися великі соціальні й політичні зміни. Ширився революційно-демократичний рух, очолюваний Чернишевським, Добролюбовим, Некрасовим. На ці роки припадає повернення з заслання Шевченка, який разом з російськими друзями виступає проти царського деспотизму, кріпосництва.
Достоєвський відразу ж розпочав активну літературну та громадську діяльність. Він співробітничає в журналі "Время", на сторінках якого виступає проти революційно-демократичного руху, пропагує ідею християнства, "покори" російського народу (ідеї революції йому чужі). Згодом свої ідеї письменник відстоює і в журналі "Эпоха".
Достоєвський прагнув знайти засоби і шляхи, щоб полегшити життя бідняків. У нотатках письменника зберігся запис (хоча й наївний), який свідчить про неспокійні шукання письменника: треба полегшити долю народу. Але "де взяти грошей? Для цього необхідно, і то невідкладно, обкласти податком вищі, багаті класи і таким чином зняти тягар з бідного класу"2.
Згодом письменник пише роман "Злочин і кара". Це твір про петербурзьку бідноту.
Новою сторінкою у творчості Достоєвського став роман "Підліток".
Під враженням перебування за рубежем і не без впливу "Листів з Франції та Італії", "З того берега" Герцена Достоєвський пише "Зимові нотатки про літні враження" (1863), в яких викриває буржуазний спосіб життя, суспільство, що руйнує моральні підвалини й породжує людські пороки.
Письменник у романі "Брати Карамазови" (1879-1880) простежує, як моральний розклад родини Карамазових приводить до вбивства батька. Автор засуджує карамазовщину, породжену російською дійсністю, і приходить до заперечення церковної релігії.
"Брати Карамазови" за замислом письменника, повинні бути складати лише першу частину грандіозного роману, але смерть помішала завершити цей задум.
1. Як називався перший твір, який приніс молодому авторові нечувану славу? ("Бідні люди") (1845 р.).
2. Який твір письменника залишився незакінченим у зв'язку з арештом? ("Неточка Незванова").
3. В яких журналах автор виступає проти революційно-демократичного руху? ("Время", "Эпоха").
У вирішенні проблем Достоєвський користувався одним критерієм: моральністю мети. Свої перші літературні втори створює в 40-х роках ХІХ століття. Основний об'єкт спостереження письменника — пореформенна Росія. Увагу Достоєвський зосереджує на міській Росії, зображуючи життя різних прошарків міста. Основна увага — дослідження психології людини. Автор буде шукати ключ до розуміння духовного світу людей. Боротьба між почуттям справедливості, прагнення людини до влади, правди. Безжалісний в оцінці до цього, яка в результаті приводить людину до падіння.
Дивлячись на світ, характеризуючи капіталізм Достоєвський висловлює дві оцінки: а) об'єктивна (оцінка самого буржуазного порядку); б) суб'єктивна (він висуває, розвиває ідею некапіталістичного шляху соціалізму і висуває ідею християнського соціалізму). Зокрема, Достоєвський не відторгає ідею соціалізму, але обгрунтовує так званий "російський соціалізм" — це створення соціальної гармонії на основі духовної єдності всіх прошарків: народу з інтелігенцією, народу з царем, народу з церквою "На основі Божої правди, христової істини, без ненависті і зла". Єдиний шлях — в любові і вірі. За концепцією людини Достоєвського особистість є роздвоєною.
1. В яких роках Достоєвський пише свої перші літературні твори? (40-х р. ХІХ ст.)
2. На кому автор зосереджує увагу (на міській Росії)
3. Якою є особистість Достоєвського за концепцією людини? (роздвоєною).
Роман "Злочин і кара" був написаний не лише з великим болем за людські страждання, а й звучав яки присуд суспільству. Цьому твору Достоєвський надав великого значення: "Повість, яку я пишу тепер, можливо, найкраще, що я написав". Художник побачив навколо таку безправність і безпросвітність, коли людині вже "немає куди йти".
"Злочин і кара" — твір про петербурзьку бідноту. У ньому автор ставить нові проблеми, розкриває стосунки між зневаженими і власть імущими.
Роман соціально-психологічний. На питання в даному творі Достоєвського в відповідей чимало: роман-філософський, навіть дискусійно-філософський. Так, бо в цьому творі проблема засудження войовничого індивідуалізму й так званої "надособистості" знаходиться в центрі уваги. Роман — психологічний. Теж доречне визначення, оскільки йдеться у першу чергу про людську психологію, у різних її, навіть хворобливих проявах. Також роман є поліфонічний: кожний з героїв стверджує свою ідею, тобто має власний голос. Отже, різножанровість "Злочину і кари" є в даному разі головною умовою успішної творчої реалізації масштабного авторського задуму (його дидактичної настанови), дуже характерної для літературної діяльності цього видатного письменника.
Постать Ф.М. Достоєвського (1821-1881) — одна з найвидатніших, найвпливовіших і разом з тим найсуперечливіших в російські літературі другої половини ХІХ століття.
В літературу Достоєвський прийшов як автор першого в Росії соціально-психологічного роману, з кону життєвого зійшов, полишаючи нащадкам грандіозний епос своєї доби, епос людини, її страждань, болісних пошуків нею найважливіших життєвих істин, тих гармонійних впорядкованостей життя, де людський дух не роздирали б найтяжчі кризи та протиріччя, де сумління людське могло б світитися спокійним і радісним світлом.
Достоєвський належить до тих мислителів і митців, роль і значення яких в історії літератури важко перебільшити. Було б неправильно применшувати його заслуги, наголошувати на слабкостях у його світогляді й творчості. Ніби звертаючись до своїх майбутніх читачів і дослідників, він щиросердно і мужньо сказав про себе: "Який я єсмь, таким мене й приймайте".
Достоєвський напрацював свій творчий метод, який називався фантастичним реалізмом.
Також романи Достоєвського справедливо називали пошуковими романами-ідеологічними, бо у центрі проблеми політичні, філософські, етичні, а самі герої стають носіями певної конкретної ідеї.
Також у романах мав своє місце психологізм, тобто людська особистість, з її психологічними протиріччями, розглядається у контексті цілого життя народу, країни, епохи.
Сюжети романів характеризуються невеликою кількістю подій, драматизмом і напруженістю.
Присутня тут і поліфонія: кожний з героїв стверджує свою іде., тобто має власний голос.
Жанр романів своєрідний, бо суміщає у собі декілька жанрових форм.
Цією характеристикою романів ми знову переконуємося, що значення Достоєвського у світовій літературі було дуже великим.
У романі "Злочин і кара" письменник розвиває філософські, моральні і психологічні ідеї.
Перша ідея — "кров по совісті", яка розвивається на образах старої-відсотниці і Мармеладова. Свою гуманістичну ідею герой вирішує так: взяти — розділити і віддячити всім. Таким чином, сім'я Мармеладова є жертвою порядку і коли Раскольніков вб'є стару — лихварку, то вирішить ідею справедливості. Герою дано побачити і пережити кожне страждання. В його душі росте біль за загибель життя, яке прикликає до помсти, розрушення цього зла. Він бажає розрушити цей світ зла.
Друга ідея Раскольнікова пов'язана з правом на насилля, на владу на людей. Розвиток ідеї складний. Люди поділяються на звичайних і незвичайних. Суть її: переступати за щастя звичайних людей через них, через совість. Таким чином щастя здобудеться через кров і насилля. Найважливіша у всіх людських питаннях ідея ненасилля. Він критикує зло, що озброєне силою. Він доказує неприпустимісь будь-якого насилля над особистістю і вирішення за людину її долі.