Інколи їх ще називають "драмами-параболами" або "драмами-моделями". Алегоричний сюжет мобілізовував інтелектуально-аналітичні здібності глядачів: потрібно було розшифровувати прихований зміст зображуваного, впізнавати в алюзіях історичні й політичні реалії сучасного життя. Такими ж самими алегоріями, або "моделями", були й персонажі брехтівських драм.
Одним із найяскравіших художніх відкриттів "епічного театру" був "ефект очуження". Його сутність полягала в тому, що буденне явище подавалося у новому світлі й поставало як дивне, вирване зі звичного плину життя, "чуже". Це також підштовхувало глядача до аналізу того, що показувалося на кону. "Ефект очуження" був стрижнем, що пронизував усі рівні епічної драми: сюжет, систему образів, художні деталі, мову тощо, аж до декорацій, особливостей акторської техніки й сценічного освітлення.
Б. Брехт був видатним реформатором західного театру. Він створив новий тип драми, який відрізнявся від "арістотелівського" тим, що перетворював "показ" дії на "розповідь" про неї; руйнував ілюзію життєподібності того, що відбувалося на сцені; був націлений на активізацію інтелекту глядача. Сюжети та персонажі "епічних драм", часто запозичені з інших літературних джерел і докорінно перероблені, мали здебільшого алегоричний характер. Одним із найзначніших художніх відкриттів Брехта-драматурга був "ефект очуження". "Епічна драма" порушувала важливі суспільно-політичні проблеми, аналізувала їх під кутом марксистських ідей і мала вирішувати певні повчальні й виховні завдання щодо глядача. Це визначило її ідеологічний ґатунок. Драматургія Брехта вважається прикладом політичне заангажованого мистецтва XX ст.
Література:
1. Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник. — К., 2004.
2. Літературна енциклопедія. — К., 1994.
3. Якименко В.І. Бертольд Брехт. Сторінками життя і творчості. — М., 1990.