Згубні сили хаосу, що вирують у його душі, стають перешкодою на шляху до високого ідеалу. Трагічне роздвоєння ліричного героя поглиблюють і настрої невпевненості у самому ідеалі, що звучать у завершальній частині "Віршів про Прекрасну Даму".
Знаком того, що поет почав сходити з небесних висот на землю, були цикли "Розпуття" (1902-1904) і "Бульбашки землі" (1904). Зоряний світ Прекрасної Дами поступився у них місцем реальному світові з його соціальними контрастами, поневіряннями знедолених ("Із газет", "Повість", "Вулиця, вулиця..."), тягарем щоденної виснажливої праці пролетарів (заборонений цензурою вірш "Фабрика"). Блок звернувся до царини народної культури, до фольклорно-міфологічної стихії. Образ "трясовини", що є наскрізним у другому із згаданих циклів, виступає і уособленням первісних сил земного буття, і символом внутрішнього "розпуття" ліричного героя, його духовної розгубленості на заплутаних шляхах буття.
Різко контрастувала з "Віршами про Прекрасну Даму" збірка "Сніжна маска" (1907), присвячена актрисі Н. Волоховій. У ній панувала "діонісійська" (Ф. Ніцше) стихія "заметільної", згубної пристрасті, надривна у своїй суперечливості любов-ненависть. Центральна постать збірки — Сніжна Діва — була новим уособленням Вічної Жіночності. Як і Прекрасна Дама, вона мала необмежену владу над ліричним героєм. Однак це була влада "царства пітьми", демонічних руйнівних сил. Парадоксально з'єднані в образі Сніжної Діви всесвітній холод і полум'я багатократно підсилювали небезпеку цієї іпостасі Вічножіночного для ліричного героя.
Поетична майстерність Блока у цій збірці виявилася, зокрема, у роботі з ритмом і звуком. Звукове багатство "Сніжної маски" було спрямоване, як зазначив відомий російський учений С, Аверінцев, на те, щоб "розкрити слово назустріч іншим словам, розчинити його у звуковому потоці й ліричному вихорі".
Починаючи з другої половини 1900-х років творчість О. Блока розвивалася за трьома головними тематичними напрямами.
Перший з них формувався на основі теми "страшного світу" (однойменний цикл писався від 1909 до 1916 р., йому передувала співзвучна за тематикою збірка "Засніжена земля", 1908). У річищі цієї теми народжувалися картини зловісного маскараду людських гріхів, вад бездушної цивілізації, обивательської самовдоволеності, животіння людей, що опинилися на соціальному дні, безглуздого колообігу буття, в якому обертається сучасна людина, гротескні образи "одряхлілого суспільства", де мертвий хапається за живого. Апокаліптичні та євангельські мотиви (вершник-сурмач, Богоматір, змій), пафос пророкування близької катастрофи надавали цим замальовкам космічного розмаху.
Однак від кінця 1900-х років у блоківській ліриці дедалі гучніше лунають настрої пристрасної закоханості у життєву стихію — бурхливу, розмаїту, безмежну, прекрасну й трагічну. Ці настрої створювали світоглядне підґрунтя другої тематичної лінії поезії Блока (цикл "Ямби", 1907-1914). Нова позиція ліричного героя щодо життя найточніше описується поняттям "любов-ворожнеча": відчуваючи "безумну жагу життя", він водночас чинить опір руйнівним силам життєвої стихії. Відтак колишній лицар Прекрасної Дами з мечем і щитом виходить на романтичний "двобій" з життям.
У межах блоківської концепції прийняття життя інтенсивного розвитку набула ідея відплати. Вона розроблялася у двох аспектах —інтимно-особистісному (тобто у сфері внутрішнього світу ліричного героя) та історичному (на рівні зображення великих переламів суспільного життя). Крізь призму ідеї відплати Блок трактував передчувані ним соціокультурні вибухи у Росії, причиною яких, на його думку, були процес переродження культури у механістичну цивілізацію та розрив між інтелігенцією та народом. Ідея відплати в її історичному аспекті була тісно пов'язана з темою батьківщини, яка виокремилася у третій напрям поетичної творчості Блока.
Тема історичних потрясінь посіла центральне місце у двох широковідомих творах, написаних О. Блоком в останній період його творчості — поезії "Скіфи" та поемі "Дванадцять".
Поезія "Скіфи" побудована на антитезі: "старому премудрому світу" Європи, що занепадає від "нудьги й достатку", протиставляється народ Росії, змальований в образі диких скіфів "з розкосими й захланними очима", яких спонукає до дії буяння неприборканої енергії, жага до завоювання нових територій, гра первісних сил і пристрастей. У Європі панують спокій і поміркованість, у цьому цивілізованому затишку, що століттями підтримувався й вдосконалювався, за Блоком, давно пересохли джерела, якими живиться культура. Росія ж постає перед обличчям Європи залитим "чорною кров'ю Сфінксом", що приваблює і лякає, бентежить своїми загадками й загрожує загибеллю. У своєму творчому розвитку О. Блок пройшов кілька етапів. У перший період, відзначений захопленням спадщиною В. Соловйова, поет виступив передусім "лицарем Прекрасної Дами", в образі якої оспівував Вічну Жіночність. Ідея Вічножіночного звучала і в подальшій творчості митця: галерея центральних жіночих образів блоківської лірики представляла по суті різні її іпостасі. Разом з тим ранні поетичні цикли відбивали "нічний бік" душі ліричного героя, його трагічне роздвоєння між "світлом" (ідеалом) та "пітьмою" (внутрішнім хаосом, небезпечними пристрастями, потягом до саморуйнації).
Другий етап позначився рішучим поворотом поета до реального світу. Створені Блоком картини земної дійсності були забарвлені пафосом заперечення та апокаліптичними передчуттями. У цей період інтенсивно розвивається блоківська урбаністика.
Вихід митця на нові обрії був пов'язаний із віднайденим почуттям єдності з життєвою та народною стихіями, з історією та сучасністю його батьківщини. Пріоритетного значення на цьому етапі набула тема історичних катастроф і, зокрема, тема російської революції.
Використана література:
* Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник. — К., 2004.
* Літературна енциклопедія. — К., 1994.
* 100 найвідоміших поетів. — Харків, 2002.
4