Апокаліптичні та євангельські мотиви (вершник-сурмач, Богоматір, змій), пафос пророкування близької катастрофи надавали цим замальовкам космічного розмаху.
Однак від кінця 1900-х років у блоківській ліриці дедалі гучніше лунають настрої пристрасної закоханості у життєву стихію — бурхливу, розмаїту, безмежну, прекрасну й трагічну. Ці настрої створювали світоглядне підґрунтя другої тематичної лінії поезії Блока (цикл "Ямби", 1907-1914). Нова позиція ліричного героя щодо життя найточніше описується поняттям "любов-во-рожнеча": відчуваючи "безумну жагу життя", він водночас чинить опір руйнівним силам життєвої стихії. Відтак колишній лицар Прекрасної Дами з мечем і щитом виходить на романтичний "двобій" з життям.
У межах блоківської концепції прийняття життя інтенсивного розвитку набула ідея відплати. Вона розроблялася у двох аспектах —інтимно-особистісному (тобто у сфері внутрішнього світу ліричного героя) та історичному (на рівні зображення великих переламів суспільного життя). Крізь призму ідеї відплати Блок трактував передчувані ним соціокультурні вибухи у Росії, причиною яких, на його думку, були процес переродження культури у механістичну цивілізацію та розрив між інтелігенцією та народом. Ідея відплати в її історичному аспекті була тісно пов'язана з темою батьківщини, яка виокремилася у третій напрям поетичної творчості Блока.
Від 1907 р. митець упродовж дев'яти років працював над поезіями, які згодом об'єднав у цикл "Батьківщина". У них він осмислював самобутність Росії, особливості її національно-духовного розвитку. Створений Блоком образ вітчизни увібрав різні іпостасі Вічної Жіночності, що розкривалися у його попередніх поетичних циклах. Разом з тим у цих віршах втілилося почуття спорідненості поета з народною культурою. У сюїті* "На полі Куликовому", яка увійшла до циклу, визначна історична подія виростала у багатозначний символ, що узагальнював одночасно минуле й майбутнє батьківщини: звільнення Русі від монголо-татарського ярма прочитувалося як пророцтво щодо недалекого майбутнього Росії XX ст. — кривавих битв, які передуватимуть її очищенню та духовному відродженню.
Тема історичних потрясінь посіла центральне місце у двох широковідомих творах, написаних О. Блоком в останній період його творчості — поезії "Скіфи" та поемі "Дванадцять".
Поезія "Скіфи" побудована на антитезі: "старому премудрому світу" Європи, що занепадає від "нудьги й достатку", протиставляється народ Росії, змальований в образі диких скіфів "з розкосими й захланними очима", яких спонукає до дії буяння неприборканої енергії, жага до завоювання нових територій, гра первісних сил і пристрастей. У Європі панують спокій і поміркованість, у цьому цивілізованому затишку, що століттями підтримувався й вдосконалювався, за Блоком, давно пересохли джерела, якими живиться культура. Росія ж постає перед обличчям Європи залитим "чорною кров'ю Сфінксом", що приваблює і лякає, бентежить своїми загадками й загрожує загибеллю. Втім, змальовуючи лихо, що його несуть Європі орди "диких скіфів", поет завершує твір патетичним закликом до загального братання:
У тому, як Блок осмислює протистояння застиглої у своїй упорядкованості Європи та варварської Росії, охопленої жагою крові й великих змін, відчувається вплив ніцшеанської концепції чергування "апол-лонівського" й "діонісійського" начал у колообігу світового буття.
У спорідненій зі "Скіфами" за тематикою та загальним емоційним тоном поемі "Дванадцять" Блок у модерністському ключі змальовує стихію російської революції 1917 р.
Ця поема вважається найзначнішим досягненням російської лірики перших пореволюційних років. У поемі закарбувалося блоківське розуміння революції як вибуху стихії хаосу, необхідного для очищення й оновлення світу.
У ній на новому концептуальному та естетичному рівні синтезувалися набутки попередніх етапів творчості митця. Тут схрестилися, утворивши приголомшливу "музику революції", важливі для лірики Блока лінії народної культури та старого буржуазного світу, обивательського затишку та містичних осяянь, концепції історичної відплати та пророцтва щодо нової ери. Простежується в поемі також трагііронічне поєднання мотивів батьківщини та Вічної Жіночності — в образі повії Катьки.
Визначально, що тема революції переплітається у творі зі стрижневою у блоківській ліриці темою шляху. Саме опис шляху — просування вулицями заметільного міста патрульного загону, що складався з дванадцяти більшовиків, —покладений в основу сюжету.
Завдяки зазначеному синтезу сюжет "Дванадцяти" набуває модерністської двоплановості, що зумовлює проекції зображуваного водночас на земну й містичну площини. Відтак рух дванадцяти центральних персонажів прочитується водночас і як патрульний марш дванадцяти більшовиків, і як урочиста хода дванадцяти апостолів, що йдуть за Христом, не помічаючи його постаті попереду себе. А образ повії Катьки, крім безпосереднього свого значення, виростає у символ, який вбирає у себе і образ Росії, що стала розмінною монетою вояків, і ідею Вічної Жіночності, що у хаосі історії зазнала жорстокої наруги.
Використана література:
* Волощук Є. Зарубіжна література: Підручник. — К., 2004.
* Літературна енциклопедія. — К., 1994.
* 100 найвідоміших поетів. — Харків, 2002.
4