Про кохання, красу і мистецтво

З тобою жити на одній землі, — яке велике щастя!

Прийшла любов непрохана й неждана — Ну як мені за нею не піти?

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання.

Якби зібрати з неба всі зірки і всі сонця з усіх небес на світі, моя любов горітиме яркіш за всі сонця, на тисячі століттів.

Мало — бачити. Мало — розуміти. Треба любить. Немає загадки таланту. Є вічна загадка Любові.

Якщо тебе ніколи не охоплювало бажання обійняти всю землю, прилащити бродячого собаку, підняти із землі зірваний листок і цілувати його — значить, ти ще не любив.

Кохання має свої закони розвитку, свій вік, як життя людське. У нього є своя розкішна весна, своє спекотне літо, нарешті, осінь, яка для одних буває теплою, світлою і родючою, для інших — холодною, гнилою і безплідною.

Любов ніколи не вимагає, вона завжди дає. Любов завжди страждає, ніколи не виражає протесту, ніколи не мстить за себе.

Любов і дружба — взаємна луна; вони дають стільки, скільки беруть.