Дощ не вщухав уже третю добу, із напівзатопленого подвір’я краби заповзали до будинку. Пелайо тільки те й робив, що знищував їх. У дитини всю ніч був жар, і батьки думали, що то в неї від смороду крабів.
З вівторка світ став похмурим, небо й море були однакового попелястого кольору, тож коли Пелайо вранці повернувся з моря, він насилу розглядів, що в глибині подвір’я ворушиться й стогне старенький дід, який упав обличчям у грязюку і не може підвестися, бо йому заважають величезні крила.
Читати скорочено →
У родині рибалки Пелайо та його дружини Елісенди сталося нещастя: захворіла єдина дитина. Одного ранку, повернувшись з моря, Пелайо побачив на своєму подвір’ї старенького діда з крилами. "Він був одягнений, як жебрак, череп його був лисий, як коліно, рот беззубий, яку старезного діда, великі пташині крила, обскубані та брудні, лежали в болоті, і все це разом надавало йому кумедного й неприродного вигляду...
Читати скорочено →
Колись, через багато років, полковник Ауреліано Буендіа, стоячи біля стіни перед загоном, що мав розстріляти його, згадає той давній вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на лід. Макондо було тоді ще невеличким селом на два десятки ліплянок із глини та бамбука на березі річки. Світ був іще такий незвіданий, що багатьом речам бракувало назви і на них доводилося просто вказувати пальцем.
Читати скорочено →
Переказ:
Перед розстрілом, стоячи біля стіни, полковник Ауреліано Буендіа згадує своє дитинство, вечір, коли батько взяв його з собою подивитися на кригу.
Рівне селище Макондо було тоді глухим закутком країни.
Хосе Аркадіо Буендіа — великий мрійник, якого цікавлять незвичайні для нього і його односельців предмети — магніт, лупа чи підзорна труба, а то і крига. Ці речі "поставляє" йому мандрівний циган Мелькіадес.
Читати скорочено →