Літопис Самовидця

ЛІТОПИС САМОВИДЦЯ

Фрагменти

О НАЧАЛІ ВОЙНИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Початок і причина войни Хмельницького єст єдино од ляхов на православіє гоненіє і козаком отягощеніє.

Тогда бо оних, не хотячи, чого не звикли були, панщини робити, на службу замковую обернено, которих з листами і в городі до хандоження коней старостове держали, в дворах груби, то єст печі, палити, псов хандожити, двори замітати і до інших незносних діл приставляли.

Знову зась которії зоставали козаками реєстровими, а над оними полковникове — шляхта, панове — од гетьмана коронного насиланнії, були, которії б, об їх вольності бинамній не дбаючи, але, яко могучи, оних смиряли, легце поважаючи. Плату, которая постановлена була на козаки од короля його милості і Речі Посполитої по золотих тридцять на рок, тоє на себе одбирали, з сотниками ділячися, бо сотников не козаки обирали і настановляли, але полковники, кого хотіли, з своєї руки, жеби оним зичливими були.

Также полковникове козаков до всякої домової незвичайної роботи пристановляли. В поля зась пойшовши, любо який козак достане у татар коня доброго, того одоймуть. З Запорожжя през поля дикії з рарогом, яструбом, орлом альбо з хортом козака бідного шлють в городи, кому подарок шлючи, якому панові, не жалуючи козака, хочай би згинув, як не трудно од татар.

Знову зась, хочай би якого язика татарського поймали козаки, то з язиком татарським, на кого ласкав полковник, якого жовніра свойого висилаєт до гетьмана коронного, а козацькую одвагу потлумляєт.

В городах зась од жидов тая була кривда, же невольно козакові в дому своєм жадного напитку на потребу свою держати, не тілько меду, горілки, пива, але і браги.

Которії зась на рибу хожували козаки за пороги, то на Кодаку на комісара рибу десятую одбирали.

А полковникам особливо треба дати, і сотникам, і аса-улові, і писареві. Аж до великого убозтва козацтво прийшло.

А больше шести тисячей не повинно козаков бути. Хочай і син козацький, тую ж панщину мусив робити і плату давати.

Тоє над козаками було.

Над поспольством зась, любо во всем жили обфіто в збожах, в бидлах, в пасіках, але, однак, чого не звикла була Україна терпіти, вимисли великії були од старостов і од намісников і жидов. Бо самі державці на Україні не мешкали, тілько уряд держали, і так о кривдах людей посполитих мало знали, альбо, любо і знали, только засліплені будучи подарками од старост і жидов-арандарей, же того не могли узнати, же їх салом по їх же шкурі і мажуть: з їх подданих видравши, онім дарують, що і самому пану вольно би узяти у свойого подданого, і не так би жалував подданий його. А то леда шевлюга, леда жид богатиться, по кілька цукгов коней справляет, вимишляючи чинші великії, поволовщини, дуди, осип, мірочки сухії, з жорнов плату і інноє, однімання фольварков.

Що [й] награфили на чоловіка одного, у которого одняли пасіку, которая всей землі Польськой начинила біди. А тим способом.

В Чигирині-місті мешкав сотник Богдан Хмельницький, козак, розтропний в ділах козацьких воєнних і у письмі біглий і часто у двора королевського в поселстві будучий. І под час бутності своєї з козаком значним переясловським з Іваном Ілляшем1 (а тот Ілляш барзо зичливим королеві його милості) і упросили письмо, альбо привілей, на роблення човнов на море, мимо відомость гетьманов коронних, що і одержавши, тоє скрито держали од полковников в Переяславлю.

А под тот час у вишменованного Хмельницького подстаростій чигиринський Чаплинський2, зостаючий од Конєцпольського3, одняв хутор з пасікою і млином на урочищі Суботові, повтори милі од Чигирина. І за той хутор посвар став з подстаростім Хмельницькому. І Хмельницький, видячи, же оного вічистії добра оному кгвалтом видрано, старався фортелем, жеби тот привілей, данний од короля його милості на роблення човновноє вольное козаком, достати. Що і доказав.

Бо маючи в дому своєм у гостях того Ілляша, ормянчика переясловського, і у оного вивідавшися о схованню того привілея, упоївши оного, ключ у п'яного узявши, послав свойого посланця по тот привілей, данний од короля його милості Владислава Четвертого4, которий оному і привізл його посланець.

І так з оним привілеєм Хмельницький за пороги пришов і козаком ознаймив, же на вольності козацькії мієт привілей короля його милості. До которого много войська козацького почало ся горнути. А же на Запорожжу зоставати не мог задля залоги, которая на тот час з полковниками лядськими посполу з жовнірами зоставала, пошов на Низ5 ку мору, на поля, к Лиману6, і там войсько ку оному купилося, утікаючи од полковников лядських.

Которого Хмельницького полковникове посилали на тії поля імати і розгромити, але оній тих посланних лядських погромив, а козацтво до оного пристало.

І так Хмельницький, видячи, же юже учинив задор з ляхами і свойого набитку, альбо кгрунтов, жалуючи, вислав своїх посланцов до хана кримського, чинячи з оним згоду і приймуючи братерство, жеби йому помагали войська лядськії зносити, що хан кримський з солтанами [і] ордами з радостію на тоє позволив і, приславши своїх означенних мурз до Хмельницького, межи собою присягу з обоіх сторон виконали на Низу. І зараз хан посилаєт з ордами великими Тугай-бея7 до Хмельницького. З которою ордою Хмельницький на Запорожжє наступив.

До которого все войсько, зостаючеє на Запорожжу, пристало і Хмельницького собі за старшого приняли.

ВОЙНА САМАЯ 1648 [РОКУ]

На початку того ж року, взявши відомость од комісара козацького, панове гетьманове, так коронний Миколай Потоцький8, яко теж і польний Калиновський9, же юже купа немалая войська зобралася на Запорожжю, до Хмельницького приставши, зараз зо всіми войськами коронними притягли на Україну до города Черкас і там, одправуючи свята великоднії Воскресенія Христова, усе войсько козацькоє з полковниками їх скупили і казали оним присягати, же не мають здрадити полковников своїх і до Хмельницького приставати.

І так зараз по Воскресенії Христовом гетьманове короннії висилають войська немалії водою Дніпром у човнах, посадивши посполу з козаками і піхоту нємецькую. А землею, полем посилаєт гетьман Потоцький сина свойого Стефана10 з комісаром козацьким, з которим войська коронного тисячей шесть, козацького з тими, що у човнах пойшли, єще при комісару тисячей шесть, приказавши оним, жеби ішли просто на Запорожжє до Січі зносити Хмельницького альбо осадити його з войськом.

І самі гетьманство з войськами коронними за ними втропи помалу ішли з тяжарами войськовими і піхотами.

Хмельницький, узявши відомость о наступлению войськ коронних, не ожидаючи на Запорожжє приходу їх, але переправившися з войськами татарськими немалими, напротив пойшов войськ коронних і ісподкавшися в полях, у урочища Жовтой Води, там осадив каштелянича Стефана Потоцького і комісара козацького з войськами їх.

А войська, которії ішли Дніпром водою човнами, минувши городи, не доходячи порогов, старшину, зостаючую при них і піхоту німецькую, в човнах будучую, викололи і покидали в Дніпр. І послали своїх посланцов до Хмельницького. По которих прислав Хмельницький з ордою, і орда, на свої коні оних побравши, привезла на Жовтії Води, где посполу того войська коронного доставали.

Войська зась козацькії, зостаючії при тих войськах коронних, видячи, же юж і тоє войсько, которое водою ішло, зостаєт при Хмельницьком і орді, і тії усі з войська коронного пристали до Хмельницького і до орди і на тоє ж войсько почали бити.

Где през кілька дній без перестанку тая война тривала. І войсько, осаженное будучи в степах, не могучи витривати, рушило табором одтоля ку Княжим Байраком11 оборонною рукою, уступаючи назад ку городом. Але в том одході не пощастилося їм, бо, не допустивши оних до тих Княжих Байра-ков, почала орда з козаками табор їх розривати. А в тії Княжії Байраки запровадивши войсько козацькоє піхоту, покопали рови. До которих пришовши табур войська польського, змішалися. І там усе тоє войсько розбито, в неволю побрано татарськую. І каштелянича Стефана Потоцького посполу з комісаром взято. Которий в молодих літєх на Запорожжю живот свой окончив, бо Хмельницький оного, не даючи орді, на Запорожжє до Січі одослав, і там [той] од ран помер. А іншії панята в неволю пошли татарськую.

Гетьманове зась короннії, великий і польний, з потугами своїми на Чигирин ішли втропи за тим войськом, хотячи оних посилкувати. Але по розгромленію войська польського у Княжих Байраков нікоторії, з того погрому поутікавши, дали знати, же юж нікого посилкувати, бо войсько до остатку знесено. Одвернули гетьманове Николай Потоцький, каштелян краковський коронний, і Калиновський, гетьман польний, з войськами назад ку городам, не ідучи на Чигирин, але просто шляхом на провороття ку Корсуньові-місту ішли.

За которими Хмельницький з ордами немалими ішов, наступуючи на них. Где гетьманове, переправивши ріку Рось у Корсуню і надпустошивши міста, поминували Корсунь. Которих зараз настигнувши, Хмельницький за Корсуньом учинив потребу, где гетьманове оборонною рукою уступували, беручися в поля ку Росаві12. А припало оним іти промежку лісами в милі од Корсуня. Где Хмельницький казав запровадити піхоту Козаков корсунських в тії ліски. Которії шлях перекопали і там позасідали, не допущаючи переходу табурові лядському. А Хмельницький з тилу і около з войськами і ордами наступивши, оноє войсько розгромив з допущенія бозького. Где гетьманов обоїх, великого коронного і польного, в неволю взято і усе войсько вигублено, же мало хто з того погрому увойшов. Где орда неошацованную здобич узяла, так в конях, риштунках, яко найбольше в невольниках знатних панов і панят і посполитого войська. А козаки знову збагатилися з обозу польського так великих панов, же срібро малою ціною продавали. Которая то потреба, альбо война под Корсуньом була на том тижню по святой Тройці.

Була тая поголоска на всей Україні, альбо хвалька од шляхти, же по знесенню тоєї своєволі з Хмельницьким міли панове Україну плюндрувати і большую часть осажувати людьми німецькими і польськими. Также і у віри руської помішка великая була од уніят і ксьондзов, бо уже не тілько унія у Литві, на Волині, але і на Україні почала гору брати. В Чернігові архімандритове один по другом зоставали, по інших городах церкви православнії запечатували, до чого помошниками оним шляхта, уряд і ксьонзи були, бо уже на Україні що городок, то костьол був. А в Києві теж утиск немалий церквам божіїм старожитним чинили так воєвода київський Тишкевич13, на тот час будучий, яко теж ієзуїти, домінікани14, бернардини15 і іншії закони, наїздами правими митрополиту утискуючи і науки школ забороняючи, згола староруськую православную християнськую віру собі прекладаючи на роз-ную од поган. Бо ліпшоє пошанування ляда жидищеві опросному було, аніжели найліпшому християнинові русинові. А найгоршоє насьмівисько і утиски терпів народ руський од тих, которії з руської віри прийняли римськую віру.

І так народ посполитий на Україні, посли шавши о знесенню войськ коронних і гетьманов, зараз почали ся купити в полки, не только тії, которії козаками бували, але хто і нікгди козацтва не знав. Що видячи, панове державці україннії, не только старостове, зостаючії по городах, але і сам князь Вишневецький16, которий немал усе Задніпря мів в своем подданств!, іміючи при себі кільканадцять тисяч люду воєнного грошового, опроч драгунії і вибранцов, которих з подданих своїх начинив був по всіх городах незлічоную річ, мусив утікати і уступувати з України, з городов своїх, з княгинею і з сином своїм Михайлом17, которий напотом королем польським зостав був.

Од боку зась Хмельницького, гетьмана войська запорозького, которий юж по знесенню войськ коронних цале гетьманство принявши за упрошенієм усього войська козацького, бо до того часу гетьманом не звався, аж покуля обоїх гетьманов коронних знаки войськовії, то єст булави і бунчуки, у свої руки узяв,— все войсько оного гетьманом настановило і на тот уряд упросило, зараз од боку оного козацтво по розних городах розійшовшися, полковников, сотников собі понастановлявши і где-кольвек знайшлася шляхта, слуги замковії, жиди й уряди міськії — усе забіяли, не щадячи ані жон і дітей їх, маєтності рабували, костьоли палили, обваліовали, ксьонзов забіяли, двори зась і замки шляхетськії і двори жидовськії пустошили, не зоставляючи жадного цілого. Рідкий в той кріві на тот час рук своїх не умочив і того грабленія тих добр не чинив.

І на тот час туга великая людєм всякого стану значним була і наругання од посполитих людей, а найбольше од гультяйства, то єст од броварников, винников, могильников, будников, наймитов, пастухов, же любо би який чоловік значний і не хотів прив'язуватися до того козацького войська, тілько мусив задля позбиття того насмівиська і нестерпимих бід в побоях, напоях і кормах незвичайних; і тії мусили у войсько [йти] і приставати до того козацтва. Где по городах, по замках шляхту доставано, где-кольвек позачинялися були, то єст в Ніжині, Чернігові, Стародубі, Гомлю, все тое, подостававши, вистинали [...] І многії на тот час з жидов, боячися смерті, христіяяськую віру приняли [...] І так на Україні жадного жида не зостало, а жони шляхетськії зостали жонами козацькими. Также і на потамтой стороні Дніпра, аж по самий Дністр, тоє ж ся стало спустошення замком, костьолом і двором шляхетським, жидовським, урядом міським і шляхті, ксьонзом, — усюда тоє витрачено [...]

ПОЧИНАЄТЬСЯ ВОЙНА ЙОГО ЦАРСЬКОГО ВЕЛИЧЕСТВА РОКУ 1654

На початку того року присланний буваєт од його царського пресвітлого величества Алексія Михайловича18, всея Росії самодержця, ближній боярин і дворецький Василій Василійович Бутурлін19 із іними бояри і многими стольниками і дворянами, великим послом до гетьмана Хмельницького на жадання його і усього войська запорозького, чинячи постанову, як мають зоставати под високодержавною його царського величества рукою. Задля которих великих його царського величества послов зложив гетьман Хмельницький з'їзд в Переяславлю усім полковником, сотником і атаманні, і сам приїхав в Переясловлє на день Богоявленія Господня. І там рада була, где усі полковники і сотники з товариством, при них будучим, позводилися зоставати под високодержавною його царського величества рукою, не хотячи юже больш жадним способом бути подданими королю польському і давнім паном, ані теж приймати к себі татар. На чом на той то раді в том місяцю генварі і присягу виконав гетьман Хмельницький зо всіми полковниками, сотниками і атаманні нею і усею старшиною войськовою; і узяли великое жалуваннє його царського величества соболями. І зараз по усіх полках розослали стольников з приданиям козаков, жеби так козаки, як войти зо всім поспольством присягу виконали на вічноє подданство його царському величеству. Що по усей Україні увесь народ з охотою тоє учинив. А боярин і дворецький Василій Василійович Бутурлін повернув на Москву до його царського величества. І немалая радость межи народом стала.

Того ж року, зараз на весну, його царськоє величество, обвістивши през свойого царського величества послов королеві його милості о своїх кривдах і о наступленії на православную віру, уводячи римськую, а найбарзій унією стисненних християн, ознаймуєт, же войною ідет на короля польського [...]

РОКУ 1663

Зараз по весні заводиться на новое лихо, чого за іних гетьманов не бувало, то єст чорної ради. А то зараз фортельов заживаєт Брюховецький20 і докучает його царському величеству, о той раді просячи, жеби кого зводив його царськоє величество на тую раду послати. І так на жадання запорожцов і тих полков, которії ся прив'язалися до Брюховецького, висилаєт його царськоє величество окольничого княза Великокгакгнина і стольника Кирила Юсифовича Хлопова. О которих зближенню взявши відомость, Брюховецький зараз, вийшовши з Гадячого, простуєт ку Батурину, переймаючи тих посланих од його царського величества, а своїх розсилаєт по всіх полках з письмами, жеби усе поспольство стягалося под Ніжин у раду і Ніжин рабувати. На которії письма що живо рушило з домов, не тілько козацтво, але усе поспольство, купами, а не полками.

А гетьман Сомко21, козаков значних з полковниками скупивши, притягл под Ніжин, где і полковник ніжинський увесь полк свой скупив зо всього Сівера, бо то один полк був, і Стародубщина. Але тоє собрания Сомково нінащо обернулося, поневаж юже Брюховецький ліпшую ласку з запорожцями мів у його царського величества, а то за старанієм єпископа Мефтодія22, которого Брюховецький запобігл подарунками і обітницями розними, яко то люде звикли дарами уводитися.

І так з другої сторони міста Брюховецький, зейшовшися з окольничим Великокгакгнином, з которим немало люду воєнного од царського величества було, подступили под місто войська немалії, а наибольшей поспольства. Где москва, не бавячися в полю, увойшла уся у город Ніжин і стали по господах в обох містах — старом і новом. І постоявши кілька дней у которих начальних людей, то єст в окольничого, запрошений Сомко-гетьман і Брюховецький з старшинами, оповіли оним о зволенню його царського величества, же по жаданню і прошенію усіх козаков зволив бути чорной раді23 на обрання одного совершенного гетьмана. Чому любо Сомко, яко уже маючий гетьманство од подручних собі полковников і сотников і козаков, подтвержденное присягою ново у Ічні, суперечали тоїй раді, але же большая була купа при Брюховецькому зо всіх полков, мусили на тоє позволити і, сподіваючись того доказати, же при ньому старшина стоїть.

І так зложили час раді юня 17-го, зараз уступивши в пост Петров. На которую раду так постановили бути, жеби в тую раду іти пішо, без всякого оружжя. І за містом розбито намет великий, на тоє присланний од його царського величества. При котором наметі і войсько московськоє стало з оружжєм задля унимання своєволі. Але тоє мало що помогло.

Як вдарено в бубни на раду, Брюховецький, ведлуг постанови, пішо войсько припровадив ку намету своєї сторони на тую раду. І Сомко не зозволився: і сам і усі козаки, при ньому будучії, яко люди достатнії, на конях добрих, шатно і при оружжю, як до войни, тоєї інтенції будучи, же єжели би ведлуг мислі оних рада становитися би міла, то межи собою битву міти, бо при таборі С'омковом і гармат було немало. Але тоє нічого не помогло, понеже запорожці ласкою його царського величества упевнені [були].

І скоро тая рада стала, і боярин вийшов з намету і почав читати грамоту і указ його царського величества, не дано того скончити, ані слухаючи письма царського величества, зараз крик стався з обох сторон о гетьманство. Одні кричать:

— Брюховецького гетьманом!

А другії кричать:

— Сомка гетьманом!

І на столець обоїх сажають.

А далі і межи собою узяли битися, і бунчук Сомков зламали, заледво Сомко видрався през намет царський і допав коня. І іная старшина. А інших позабивано до кілька чоловіка.

І так сторона Сомкова мусила уступати до табору свойого, а сторона Брюховецького на столець всадили Брюховецького, зопхнувши князя, і гетьманом окрикнули, давши оному булаву і бунчук в руки.

Що заледве і нескоро той галас ускромився.

Але того часу князь Великокгакгнин не потвержав гетьманства Брюховецькому, бо і до себе прийти не могл за великим шумом межи народом.

І так Брюховецький з тими знаками зойшов до свойого табору, где стояв над Остром у Куті Романовського24.

А Сомко в'їхав до свойого табору, юже не маючи бунчука ані булави, бо тоє запорожці видрали оному.

Зачим войсько почало Сомково собою тривожити, одступаючи Сомка, любо Сомко послав з тим до князя, же на той раді з войськом своїм не перестает і Брюховецького гетьманом не приймуєт, і єжели знову не будет рада, і жеби Брюховецький положив знаки войськовії, то одходить з своїм войськом ку Переясловлю і знову до його царського величества слати, же кгвалтом гетьманство дано Брюховецькому, которого войсько не приймуєт.

Що видячи князь тоє розервання і обовляючися, жеби з того не вросло що злого, знову на третій день тую раду складаєт і приказуєт Брюховецькому, жеби, в тую раду прийшовши, знаки войськовії положив, жеби уся старшина уступила до ради до намету, а чернь, войсько жеби гетьмана настановляли, кого улюблять.

Чому барзо Брюховецький сперечався, яже видячи, же князь почав на Сомкову руку схилятися, которому старшина порадила, жеби, не будучи спротивним задля ненарушення ласки його царського величества, тілько ж жеби, не йдучи ку намету, где войсько стояло московськоє, але межи своїми войськами тую учинили раду. На що і Брюховецький дозволився.

Але несталость наших людей тоє помішала. Бо козаки сторони Сомковой, одступивши своєї старшини, похапавши корогви каждая сотня, до табору Брюховецького прийшли і поклонилися, [а] одвернувши, зараз напали вози своїх старших жакувати.

Що видячи, Сомко з полковниками своїми і інною старшиною, впавши на коні, прибігли до намету царського до князя, сподіваючися помочі і оборони свойому здоров'ю. Которих зараз князь зо всім одослав в замок ніжинський. Того ж часу усе у них поодбирано — коні, риштунки, сукні і самих за сторожу дано.

А Брюховецький зо всім войськом прийшов к намету царському. Которому юже князь здавав з своїх рук булаву і бунчук, подтверждаючи гетьманство, і попровадив въ соборную церков святого Николая, где присягу виконав Брюховецький зо всім войськом. І вийшовши з церкви, того ж дня своїх полковников понастановляв з тих людей, которії з ним вийшли з Запорожжя, по усіх городах, а Ніжинський полк на три полки розділив.

При котором настановливанню полковников много козаков значних чернь позабивала. Которое забойство три дні тривало. Хочай якого значного козака забили іли чоловіка, то тоє в жарт повернено. А старшина, козаки значнії, яко змогучи, крилися, где хто могл, жупани кармазиновії на сермяги міняли. І так тоє забойство третього дня почало ускромлятися, і заказ став, жеби юже правом доходили, хто на кого якую кривду мієт. Тих зась полковников, которії у замку ніжинськом зоставали у в'язенню, усе пожакували, і в домах мало що зостало [...]

РОКУ 1677

Зима барзо великая була так снігами, як теж і морозами. І мало которий день був без вітру. І тривала снігами і морозами великими близько до святого Георгія, же юже людєм на Сіверу не тілько сіна, але й соломи на хатах не ставало. Тої ж зими по три тисячі подвод з полков под запаси давано до Сівська25, із Сівська проважено в Київ. І много подводников од морозов покалічало, а іннії померли [...]

Того ж року, місяця мая семогонадцять дня, в четверток в обідньой годині, по службі божой в повгодині может, занялася церков Рождества Христова, стоячая в ринку, близько комор крамних, в Стародубі. Од которого запалення церкви, не відати яким способом, подобно, з неопатрності паламаровой, а особливо гнів божий за беззаконія наша, так великое будування церквей божиїх чотирьох, стоячих у самом городі, зо всею оздобою їх, которая на усю Україну славна була в мальованню образов, в інних достатках, так теж великостію звонов, зовсім погоріло, яко теж і в будинках дворов зо всіми немаль маєтностями. Так срокго вигоріло усе місто, же жадная не тілько хата не зостала, але ані башта, наветь і самії вали погоріли, нічого не зоставши, а і за містом, на кілько сот подим'я погоріло.

Так страшний пожар був за скаранням бозським. Бо в том місті всчалася ненависть. Першая — полковник против гетьмана, священики межи собою, осьм на двох немаль цалий рок турбувались; межи козаками і посполитими свари, позви; а знову зась корчми, шинки немаль в каждом дворі, а при шинках безецності і частії забойства, а за вшетечность жадної карності не чинено, але тоє в жарти оборочано, любо якая явная курва; пиятики без удержанія, набоженства оспалость, бо духовних ні за що не міли, хлюбячися оздобою церквей божіїх, одказаючи, же:

— Нам не трудно о попов і священикові!

Любо напоминали, не слухали, але од такових, которії їх за збродні до покути приводили, з гнівом одходили і по своїх волях собі духовних шукали, не жалуючи за гріхи. І так господь бог, не терпячи тих злостей, одняв тую оздобу того міста, то єст церкви божії, в которих щоденная служба божая одправувалася, также і тую фортецію, которая на усі сторони славная була, наветь же і гармати погоріли. Тілько ж єще щось милосердія свойого господь бог задержав, же не до останку згубив, же зостала скарбниця в цілості, в которой немалая купа бочок з порохами; бо, зарятуй, боже, єжели би ся тоє було заняло у мурованном склепу, то немало би народу, людей вибило і вигубило. Єднак же народ жадної злості своєї не признавав і гріхов, але усе на священиков складав.

А найпервій тая церков загорілася святого Николая, в которой проклятіє читано пастирськоє прщ службі божой і свічки гашено на проклятіє [над] Шубою, священиком черніговським, зосланним од архієпископа. І од тоєї церкви усе місто вигоріло [...]

Того ж року войсько турецькоє з ордами і Юрієм Хмельницьким26 подступили под Чигирин у Спасовку впервоє і доставали потужне. Котрим на одсіч [і на поміч] зостаючим в Чигирині гетьман Іван Самуилович, вийшовши з Батурина і скупившися з боярином князем Ромодановським у Липовой Долині27, потягнули ку Дніпру [...]

Того ж року місяця августа 23-го, приступивши князь Ромодановський з войськами московськими і гетьман Іван Самуилович з козацькими войськами посполу ку Дніпру против Бужина на переправу, а наперед, єще не прийшовши ку Дніпру, вислали до Чигирина козаков піхоти повтори тисячі і москви приказ, которії, за ласкою божією, увойшли оборонною рукою в Чигирин, любо оним орда моцно того боронила, але понад Тясмином оборонною рукою увойшли. Притягнувши ку Дніпру, войська московськії і козацькії зараз старання приложили о переправуванню через Дніпр. Але оним барзо того турецькії войська з ордами боронили, бо і сам хан був. Єднак же войська козацькії, одважившися, суднами на той бок Дніпра переправлялися уночі, і там зараз шанці над Дніпром дали у переправи, хочай оним турецькії войська барзо налігали, але оних вспирали гарматами через Дніпр з войська козацького і московського. І так козаки і москва, яко могучи, переправувалися, даючи одпор неприятелеві, і що час шанцов причиняли. В которой потребі і сина ханського убито. І так тая война у Дніпра тривала през дней два.

Що видячи турчин, которий стояв под Чигирином, же потужнії войська наступують, бо тут, у Вужина, князь Ромодановський з гетьманом з немалими войськами, знову зась у Пивах28 князь Голіцин29 также з великими войськами близько Дніпра став, а Чигирина [турчин] достати жадною мірою не могл, бо недель чотири розними способами приступали, подкопов чотири стратив, которих юже з валу рукопаш одбили, і собою стривоживши, за помощію божією одступив од Чигирина і пой шов у свою сторону. Бо і орда оним не барзо зичлива була. І под Чигирином не було самого турчина, ані везиря, тілько паші, над которими старшим Браїм-паша.

І так Чигирин зостав вольним од того облеження августа 29-го. Где притягнувши, войська московськії і козацькії направували город Чигирин і замок, що турки попсували, достаючи з гармат і подкопами, і шанці, рови позаровнивали, що турки були покопали коло города. А місто Черкаси, Медведовка, Жаботин, Мошни, Драбовка і іннії, которії поздавалися були турчинові, то знову гетьманові поклонилися, і залоги по тих городах стали. І осадивши Чигирин новими войськами московськими і козацькими, войська його царського величества і козацькії назад уступили ку домом своїм [...]

РОКУ 1678

[...] Того ж року великії запаси у Чигирин проважено, і город кріпили, сподіваючися приходу турецького. І на Україні стали аренди на заплачення войську, піхоті і конним, которії од Дорошенка30 і од Гоголя31 попередавалися, которим барву давали, але то з великим шемранням людей було, же юже одвикли були арендам.

Того ж року, зараз навесні, войська великії його царського величества вийшли, над которими старшим царевич Касимовський32 і князь Ромодановський. І гетьман Іван Самуилович, свої войська скупивши, рушив з Батурина мая 10-го, з которим войська немалії пойшли, бо не тілько козаков у войсько гнано, але і міщан і із сел два третього виправували, і убогшії чотири п'ятого з оружжєм і борошном, як до войни. І тії войська потягнули поуз Сулою ку Дніпру, до пристані Бужинської, так козаки, як і поспольство, бо нікому не фолькговано: і войтов, бурмистров, райцов і ремесников всяких, наветь і музиков — скрипников, дудников — усіх гнано до войська.

А як войсько виходило, на тот час розослав архієпископ черніговський Лазар Баранович33 свої універсали по усей Україні, жеби народ заховував три дні пост в тижню, то єст понеділок, середу і п'ятницю — ані їсти, ані пити. До чого стосуючися, і гетьман розослав свої універсали, приказуючи срокго, жеби тоє люде заховали, приказавши старшим, жеби того постерігали і непослушних карали. Але на тоє мало дбали [...]

Того ж року, юля 10-го, войська великії подступили турецькії з везиром Мустафою под Чигирин з тяжарами великими. А, войсько його царського величества з князем Ромодановським і гетьманом Іваном Самуиловичем переправилися того часу через Дніпр нижей Бужина, на поля чигиринськії, по сей стороні ріки Тясмина од Черкас. А турецькії войська стали на другой стороні ріки Тясмина коло Чигирина, з татарського боку. І, розділивши войська, пашей кілька з ханом кримським і господарями волоським і мултянським переправили Тясмин-ріку. Сили великії стали на сем боку ріки Тясмина, коло бору, не даючи проходу до Чигирина, а, около обточивши, Чигирин доставали. А войська московськії і козацькії стали в Вужині ку перевозу, тую плавлю однявши. Где турки, зобравши большую силу, стали коло войська московського і козацького неодступно коммонником, турки і татаре коло табору. Которим переміна од везиря щодень ординованная приходила през кілька недель, покуля притягл князь Булат з частю колмиков і черкес і козаков донських.

І скоро тії войська притягнули, зараз почали войська рушати просто на турецькеє войсько, которое одступило було так комонно, як і гарматами, з піхотою, зостаючою на горі при Каплан-паші. В котором рушанню войськ великая і валечная потреба була на переправі, которая ведле села Шабельник34 іде, где аж заночувало войсько, б'ючися. І там немало донцов побито і козаков.

А на другий день, переправивши табор, под гору пойшли. Але не допустили турки, стоячи на горі з гарматами. Где знову ночувати мусили.

І вночі полковника черніговського Василія Борковського35 гетьман послав і боярин, придавши московського войська немало.

Где, не дойшовши гори, межи собою войська стали ся бити, узявши тривогу. Що почувши, турки з гармат били моцно на табор козацький. І так заночувати мусили.

А в суботу, скоро світ, войська козацькії і московськії гору опанували, турков одбивши, і гармат турецьких двадцять сім з іншими риштунками узяли.

І турки пострах великий узяли. Але, же войсько не пущено за турками, комонник турецький, оглядівшися, знову одвернув, і так аж до самого табору войсько козацькоє і московськоє гнали, рубаючи. Тілько един полковник московський, оставившися рогатками, одержався на горі. Где і усе войсько з табором притягло. І цілий день міли потребу.

І так турки, видячи потугу немалую, уступили за Тясмин, взявши тривогу великую, і, перейшовши Тясмин, мости поламали і попалили.

А войська московськії і козацькії подступили под Чигирин і стали под бором около озера, где стояли тиждень надаремне, жадного промислу не чинячи.

Що видівши, турки з пильностю доставали Чигирина.

А гетьман Самуилович услав свіжого войська кілька полков в Чигирин. Которії, увойшовши, влегце собі важили потугу турецькую.

І так в п'ятницю вирвало подкоп под замком, где убито гранатом воєводу окольничого Івана Івановича Ржевського, чоловіка воєнного і справного. А напотом дня 10-го августа, в неділю о полудню, вирвало кілька подкопов под містом праве в самий час, як козацтво — одні попилися, а іннії спали. І так, як став крик, мало хто з войська козацького кидався бити, але усе наутеки скочило з города, обачивши войсько турецькеє на той вирві, где подкопи вирвали. Где на мості як зійшло козацтво, з которими мост обломився, а на греблі самі себе подавили, утікаючи. Где немалую шкоду турки в людєх учинили — на кільканадцять тисяч козаков погибло: одні потонули в Тясмині, а інних порубано, бо турки не живили нікого, але усе стинали, а місто палили, где опанували.

Піхотноє зась войсько козацькоє, под гору за церков зобравшися, боронилося аж до самої ночі. А москва в замку боронилася. І так вночі москва, понабивавши повні гармати пороху і замок запаливши, пойшли з тими козаками на пролом през турецькеє войсько, которое юже знову було перейшло през Тясмин. І так увойшли до свойого войська. Але єднак на замку немало полегло москви, як уступали, бо сторожі не спровожала старшина з квартир, і тих, бідних, погубили. А і тії усі заледво би увойшли, єжели би не піхота козацькая, сердюки, греблі до ночі боронили.

В понеділок рано, до дня, рушило усе войсько московськеє ї козацькоє ку Дніпру, где з великою трудностю аж у вовторок прийшли ку Дніпру і окопалися. Але в том одході трудность великая од турков була.

А в середу везір з Юрем Хмельницьким зо всіми войськами і гарматами притягли.

І обступили войська наші своїми потугами, моцно достаючи цілий тиждень. Где турков много побито, а под самим везіром коней двох убито. Бо не тілько з оружжя, але рукопаш билися. Так барзо налігали на табор були, же хотіли турки узяти, але, за помощію божією, на собі понесли.

І так видячи турки, же їх много пропало, другої неділі уступили од войська нашого ку Чигирину і там през три дні тажари переправляли, і Чигирин до остатку зруйнували, і гармати забрали, і пойшли у свою землю. А наші войська переправилися через Дніпр без жадної юже налоги [...]

РОКУ 1687

На початку [року 1687] войська великії їх царських величеств зо всей Москви і панств приналежних до нас рушили в городи українськії московськії, еще зимою, з арматами. Над которими старшими були Василій Голіцин, князь і боярин, а другий Шеїн36. І до весни тривали, стягаючись в слободах московських коло Сум, Криги, Котельви і інних. І гетьману запорозькому указ царський був, жеби на войну готові були на Крим іти. Где і козаков прибольшало з поспольства.

О святом Георгії37, зараз на весну, гетьман Іван Самойлович вийшов з Батурина з арматами, розославши по всіх полках, жеби виходили, універсали. А сам гетьман на Гадячоє ішов ку Полтаві, і за ним усі войська козацькії, переправивши Ворскло, ку Орелі, ку Самарі, где, мости поробивши на тих ріках, переправлялось войсько козацькеє.

За которими і московськії войська барзо великії наступили з боярином Василієм Васильовичем Голіцином і при нем бояре Шеїнов, Долгорукий38, Змієв39 й інниї незліченії войська Самар переправили.

Где спор став з гетьманом, же мости попалено на Самарі по переході козацьком.

Од Самари пойшовши, стали у Острой Могили40, на річці Татарці41, межи Плесами Великими42. Одтоль пойшовши, ночували, перейшовши Вороную43, а одтоль у вершину Осокоровської44, где Терги45 од моря притягли річки, одтоль на Вольную46, где Кримка-річка47 притягла од Конськой48, а одтоль у вершини Московки Сухої49, а одтоль ішли межи Кобилячкою50 і межи Литовською51 на вершину Кам'янки, а одтоль до Конської, а одтоль на піски Великого Лугу52, где Мечеть Пустий53 стоїть, і там Янчул-річка54, і там Торськії Піски55, недалеко од Січі; і одтоль не йдучи далій, назад повернули з войськом зверху Великих Лугов против Кочогор56, при Тивлища Татарського57 юже ішли коло Дніпра.

І там од Великого Лугу вислав гетьман сина свойого Григорія58 на той бок Дніпра, до Січі, з войськами перебранними, з войськом великим, і москви на кількадесять тисяч, над которими старшим ходив окольничий Неплюєв59 і Косогов60, повернувши войська назад.

І як прийшли на Кичету61, і там старшина козацькая — обозний, асаул, і писар войськовий, і інії преложонії — видячи непорядок гетьманський у войську і кривди козацькії, же великії драчі і утисненія арендами, написали чолобитную до їх царських величеств, виписавши усі кривди свої і людськії і зневагу, якую міли од синов гетьманських, которих постановляв полковниками, і подали боярину Василію Васильовичу Голіцину, просячи позволенія переміняти гетьмана. Которую зараз принявши, боярин з скорим гонцем послав на Москву до їх царських величеств. На которую чолобитную прийшов указ од їх царських величеств і войсько застав на Коломаці62, где боярин старшині ознаймив козацькой.

І нарадившися з собою, оточили сторожею доброю гетьмана наноч. А на світанню, прийшовши старшина козацькая до церкви, і узяли гетьмана, з безчестієм ударивши, і оддали москві. І зараз сторожа московськая, усадивши на простії колеса московськії, а сина гетьманського Якова63 на коницю худую охляп без сідла, і провадили до московського табору до боярина, і там узяли за сторожу кріпкую.

І того ж часу в раді козаком указ їх царських величеств читано і позволено іншого гетьмана собі оббирати, а поколя гетьмана наставлять, увесь порядок войськовий поручено обозному войськовому Василію Борковському.

Где почалися бунти у войську на старших. Але зараз тоє москва ускромила. А нікоторії од войська одорвалися в городи своєволею, многії двори пограбували, арендаров і іних людей значних і приятелей гетьмана бувшого. Которих напо-том імано, вішано, стинано і мордовано, яко злочинцьов.

І так того часу скончалося гетьманство Івана Самойловича, поповича, і синов його. Которий на уряді гетьманства роков п'ятнадцять зоставав і місяць.

Той же попович зразу барзо покорним і до людей ласкавим був, але, як юж розбагатів, барзо гордий став, не тілько на козаков, але і на стан духовний. Прийшовши до нього, старшина козацькая мусила стояти, ніхто не сидів, і до двора жеби не йшов з жадною палицею; также і духовенство, священиці, хочай би який значний, мусив стояти [з] непокритою головою. А у церкві нікгди не йшов дари брати, але священик до нього ношував. Также і сини його чинили. І єжели где-кольвек виїздив, любо на польовання, жеби нікгди священика не побачив — то собі за нещастя мів, а будучи сам поповичем. Із великою помпою їздив — без карети і за місто не поїхав, ані сам, ані синове його, і у войську усе в кареті. Так великую пиху міли, которая в жадном сенатору не живет. А здирства вшелякими способами вимишляли, так сам гетьман, як і синове його, зостаючи полковниками: аренди, стації великії, затягував людей кормленієм — барзо на людей трудность великая була од великих вимислов, не могл насититися скарбами. І щось противко монархов наших московських хотів почати. Бо в поході з тими великими войськами на Крим незичливость його постережена, же не йшов просто на Крим, але по степах блудив. І повідають, же з умислу казав степ палити своїм зичливим, жеби тим одмовитися, же не можна до Криму іти задля конського корму. Также і прошлої войни за своєю незичливостю Чигирин утратив і людей воєнних много запропастив, которих мало жалував, а то для того, жеби його панство з синами ширилося. Которії не полковниками, але панами називалися, о жадной юж переміні панства свойого не мишляючи, а то надію маючи на люд грошовий затяговий і на великії скарби зобранії. Бо юж козака собі городового, так посполитих, яко і значних, нізащо важили і в двори не пускали, маючи у дворах своїх на кілько місьцях сторожу сердюцькую, которим планували роковий юригелт. А священик і в кілька дній не могл ся до двора упросити, хочай якая пильная потреба. Ово згола усіх людей нізащо міли, не помишляючи на подлость свойого рожаю [і] же господь бог тим барзо ображен буваєт, хто в пиху подноситься.

І за тоє скарані зостали, же перше од честі всякої оддалені і, як якії злочинці, з безчестієм на Москву голо [їх] попроважено, а напотом од жон розлучено, а маєтності і скарби, которії многії були, усе одобрано, в которих місто великое убозтво, вмісто розкоші — срокгая неволя, вмісто карет дорогих і возников — простий возок, теліжка московськая з подводником, вмісто слуг нарядних — сторожа стрельцов, вмісто музики позитивов — плач щоденний і нарікання на своє глупство пихи, вмісто усіх розкошей панських — вічная неволя.

На том скончилося гетьманство поповичово 25-го іюля, в суботу [...]

1 Ілляш Іван.— Йдеться, мабуть, про Караїмовича Ілляша (? — 1648), військового осавула реєстрових козаків, прихильника польського панування на Україні. В квітні 1618 p. разом з Павлом Барабашем він очолював загін реєстровців, який на човнах вирушив з Києва до Кодака для придушення повсталих запорожців. Та підвладні йому козаки скликали раду, на якій Ілляша, Барабаша і їхніх прихильників було вбито. Самі ж козаки під Жовтими Водами пристали до війська Богдана Хмельницького.

2 Чаплинський Данило — чигиринський підстароста, польський шляхтич.

3 Конєцпольський Олександр (1620 — 1659) — польський полковник, коронний хорунжий, один із керівників польської армії, розбитої військом Богдана Хмельницького під Пилявцями

4 Владислав IV Ваза (1545 — 1648) — король Речі Посполитої з 1632 р

5 Низ — у XVI—XVIII ст. так називали нижню течію Дніпра та прилеглі до неї місцевості, де селилися запорожці.

6 Лиман — Йдеться про Дністровський лиман, затоку на північному узбережжі Чорного моря, у яку впадають Дніпро і Південний Буг.

7 Тугай бей (? — 1651) — перекопський мурза у 1648 — 1651 рр. за наказом кримського хана Іслама Гірея III очолював татарську кінноту, яка воювала разом з військом Богдана Хмельницького

8 Потоцький Миколай (? — 1651) — польський магнат, державний і військовий діяч, в 1646 р. великий коронний гетьман; керував придушенням селянсько козацьких повстань на Україні, під час Корсунської битви 1648 р. був захоплений козаками Богдана Хмельницького у полон і переданий кримському ханові, визволився за великий викуп; командував польсько-шляхетським військом у Берестецькій битві 1651 р.; брав участь у підписанні Білоцерківського договору 1651 р.

9 Калиновський Мартин (? — 1652) — польський магнат, військовий діяч; в 1635 р. — чернігівський воєвода, з 1646 р — польний гетьман, з 1б51р — великий коронний гетьман один з керівників польсько-шляхетського війська у Корсунській битві 1648 р., потрапив у полон до кримських татар визволився за викуп у 1650 р., брав участь в облозі Вінниці 1651 р., в Берестецькій битві 1651 р., після укладення Білоцерківського договору нещадно розправлявся з українським населенням, відновлюючи польське шляхетське панування на Брацлавщині та Чернігівщині; очолював польське військо в Батозькіи битві 1652 р., під час якої загинув.

10 Потоцький Стефан (? — 1648) — син Миколая Потоцького; командуючий авангардом польське шляхетського війська в Жовтоводській битві 1648 р., під час якої загинув.

11 Княжі Байраки — урочище у верхів'ї річки Саксагані.

12 Росава — річка на Черкащині, ліва притока Росі.

13 Тишкевич Януш — польський воєвода у Києві.

14 Домінікани — католицький чернечий орден, заснований святим Домініком 1215 р., боролися за зміцнення папства, проводячи експансіоністську політику, зокрема і на східно-словянських землях.

15 Бернардини — католицький чернечий орден, заснований святим Бернардом з Клерво (1091 — 1153), одним із видатних західних учителів церкви, ченці-бернардини відзначалися суворою аскетичністю, займалися сільським господарством.

16 Вишневецький Ярема (Ієремія; 1612 — 1651) — магнат, що походив з українського князівського роду. Прийнявши католицтво, всіляко насаджував його у своїх маєтностях (Лубенщина і суміжні з нею землі Лівобережжя), жорстоко придушував селянське козацькі рухи, брав активну участь у битвах із військами Богдана Хмельницького (Збараж, Берестечко).

17 ... з сином своїм Михайлом... — Йдеться про Вишневецького Михайла (1638 — 1673), сина Яреми Вишневецького, польського короля з 1669 р. За його правління турецький султан Магомет IV змусив Польщу підписати Бучацький мир, за яким Туреччина захопила всю Правобережну Україну з Кам'янцем Подільським.

18 Олексій Михайлович (1629 — 1676) — російський цар з 1645 р.

19 Бутурлін Василь Васильович (? — 1656) — російський боярин, полководець і дипломат; очолював російське посольство під час Переяславської ради 1654 р.; командував російським військом, що проводило воєнні дії па Україні проти шляхетської Польщі.

20 Брюховецький Іван Мартинович (? — 1668) — гетьман Лівобережної України (1663 — 1668), обраний на Чорній раді 1663 р.; ставленик запорізької голоти; з часом почав проводити протурецьку політику; убитий під час козацького повстання.

21 Сомко Яким (? — 1663) — наказний гетьман Лівобережної України в 1660 — 1663 рр.; домагався привілеїв для козацької старшини та зміцнення її політичної влади, що викликало невдоволення царського уряду. Позбавлений булави на Чорній раді 1663 р. і страчений.

22 Мефтодій — мстиславський єпископ; до того — ніженський протопоп Максим Филимонович. Прихильник союзу України з Росією, згодом потрапив у немилість.

23 Чорна рада — козацька військова рада, в якій брала участь некозацька голота ("чернь").

24 Кут Романовського — урочище біля Ніжина.

25 Сівськ (Севськ) — місто на Орловщині на річці Сіві.

26 Хмельницький Юрій (бл. 1641 — 1685) — молодший син Богдана Хмельницького; в 1659—1663 рр. гетьман України; 1663 р. відмовився від булави і постригся в ченці під їм’ям Гедеона. Захоплений у полон татарами, 1667 р. султанським урядом знову проголошений гетьманом, став маріонеткою турків; 1685 р. страчений ними у Кам янці Подільському.

27 Липова Долина — село на березі річки Хорол (Полтавщина).

28 Пиви — гориста місцевість на Кременчужчині, поблизу Дніпра де згодом було село Недогарки, монастир.

29 Голіцин Василь Васильович (1643 — 1714) — російський державний і військовий діяч князь, боярин. У 1676 —1677 і 1680 — 1681 рр. діяв на Україні, брав участь в Чигиринському поході 1677 — 1678 рр. проти Туреччини; очолював походи проти Кримського ханства 1687 і 1689 рр.; відіграв вирішальну роль у зміщенні з гетьманства Івана Самойловича і обрання на гетьманство Івана Мазепи.

30 Дорошенко Петро (1627 — 1698) — гетьман Правобережної України в 1665 — 1676 рр.; дотримувався протурецької орієнтації.

31 Гоголь Остап — уманський і подільський полковник, у 1674 — 1679 рр. наказний гетьман протурецької орієнтації.

32 Царевич Касимовський — царевич Касимовського татарського царства, держави, що межувала з Росією на рязанських землях; столицею її було місто Касимов поблизу Рязані.

33 Лазар Баранович (? — 1693) — церковно політичний та культурний діяч, педагог і письменник; з 1650 р. ректор Києво-Могилянської колегії, з 1657 р. чернігівський архієпископ.

34 Шабельник (Шабельники) — село на Чигиринщині, поблизу Дніпра.

35 Борковський Василь — чернігівський полковник, військовий обозний, кандидат на гетьмана після зміщення Івана Самойловича.

36 Шеїн Олексій Семенович (1662 — 1700) — російський державний і військовий діяч, боярин; один із воєвод у кримських походах 1687 і 1689 рр.

37 Святий Георгій — Йдеться про християнське свято, яке відзначається 26 листопада за ст.. ст.. (Юріїв день).

38 Долгорукий Юрій Олексійович (? — 1682) — російський державний і військовий діяч, боярин і воєвода князь; полководець у російсько-польській війні 1654 — 1667 рр.

39 3мієв Венедикт Андрійович — російський боярин і воєвода.

40 Остра Могила — урочище на річці Татарці.

41 Татарка — річка на Запоріжжі, ліва притока Дніпра.

42 Плеса Великі — урочище на річці Татарці.

43 Ворона — річка на Запоріжжі.

44 Осокоровська (Осокорованная, Осокоровка Плоска) — річка на Запоріжжі, ліва притока Дніпра.

45 Терга (Терса) — Під цією назвою є кілька річок на Запоріжжі, які, злившись, впадають з лівого боку в річку Вовчу, вище Павлограда.

46 Вольна—річка на Дніпропетровщині, права притока Дніпра.

47 Кримка — річка на Запоріжжі; за текстом, це має бути річка Солона, ліва притока Терси, або якась інша з її приток.

48 Конська (Конка, Кінські Води) — річка на Запоріжжі, ліва притока Дніпра.

49 Московка Суха (Суха Москва) — річка на Запоріжжі, права притока Мокрої Московки, лівої притоки Дніпра.

50 Кобилячка — річка на Запоріжжі, права притока Конки.

51 Литовська (Литовка) — річка на Запоріжжі, ліва притока Дніпра.

52 Великий Луг — група островів (дніпровські плавні) між Дніпром і Конкою.

53 Мечеть Пустий — урочище між Дніпром і Конкою.

54 Янчул (Янчур) — річка на Запоріжжі; злившись із річкою Гайчулом (Гайчуром), впадає в річку Вовчу.

55 Торські Піски (Товсті Піски) — урочище на лівому березі Дніпра, вище Нікополя, при гирлі річки Конки.

56 Кочогори (Кучугури) — урочище у верхній частині Великого Лугу, між нижньою течією річки Конки і Дніпром.

57 Татарське Тавлище (Татарське Тирлище) — урочище у Великому Лузі, біля Кочогор.

58 ...сина свойого Григорія...— Йдеться про Григорія Самойловича, сина гетьмана Івана Самойловича, чернігівського полковника.

59 Неплюєв Леонтій Романович — севський воєвода, царський окольничий.

60 Косогов Григорій Іванович — царський окольничий, стольник, воєвода.

61 Кичета (Кильчень) — річка на Запоріжжі, права притока Самари.

62 Коломак — річка на Харківщині і Полтавщині, ліва притока річки Ворскли.

63 ...сина гетьманського Якова...— Йдеться про Якова Самойловича, сина гетьмана Івана Самойловича, стародубського полковника.