3 В Іп. "рыбою оживъшю", — буквально — який зберіг собі життя, ожив, харчуючись рибою.
4 Полин.
5 Тобто понищив городи та інші поселення по ріці Сулі.
6 На Галицьку землю, а не в город Галич. Це останні згадки в нашому літопису про Рюрика Ростиславича, хоча він іще кілька років розвивав бурхливу діяльність. Після смерті Романа Мстиславича 19 червня 1205 p., коли про це дійшла звістка на Русь (тобто близько 25 червня), Рюрик усьоме забрав Київ від свого сина Ростислава, і Рюрика десь у середині серпня 1206 p. вигнав із Києва Всеволод Святославич Чермний, а незабаром (у жовтні?) все повторилося, тільки навпаки. У квітні 1207 р. Рюрика знову вигнав Всеволод Святославич, а Рюрик Всеволода — наприкінці жовтня того ж року і сидів (удев'яте) в Києві до весни 1210 p., коли остаточно зрікся думки про київський стіл на користь Всеволода, і помер, за Татіщевим, (19 квітня 1212 p.).
Про Рюрика Ростиславича у Татіщева . сказано: ("Багато постраждав, не маючи спокою нізвідки. Оскільки ним пиття многе і жінки володіли, то мало про управління державою і про свою безпеку дбав. Судді його і по городах управителі багато тяготи народові чинили, через те він у народі дуже мало любові, а від князів поваги мав, але задля сили свата його Всеволода Юрійовича не сміли його більше скинути").
7 Ятрівка — жінка брата. Роман Мстиславич і Андрій (Ендре) II були троюрідними братами: рідною бабою Андрія, жоною його діда Гейзи II і матір'ю батька — Бели III, була Єфросинія Мстиславівна, сестра Ізяслава Мстиславича; вона ж — двоюрідна баба Романа, бо Ізяслав Мстиславич — його рідний дід. Спільним прадідом Романа, Андрія II і князя краківського Лешка Білого був великий князь київський Мстислав Володимирович.
Ім'я другої жони Романа Анни давно встановлено на основі того, що над її могилою в городі Володимирі-Волинському, як сказано в самому кінці літопису, внук Романа Мстислав Данилович 1289 p. спорудив каплицю-ротонду, освятивши її іменами праведників Іоакима та Анни (тобто Анну не поклали, як звичайно, у православному соборі). Генеалогічні дослідження автора цих рядків дають підставу твердити, що Анна була дочкою (невідомою з інших джерел) візантійського імператора Ісаака II Ангела від другої його жони Маргарити-Марії, сестри Андрія II, дочки Бели III, — тобто Анна була племінницею Андрія II. Отже, в такому разі стає цілком ясно, чому Андрій прийняв малого Данила, "яко милого сина свойого", — він був його двоюрідним онуком. Дуже важливо, що Данило, за Іп., народився у 1201 p. (бо в час смерті батька йому було повних чи неповних чотири роки), а Добриня Ядрійкович (див. про нього прим. 5 до 1128 p.) пише, що в середині 1200 р. у Константинополі було посольство від Романа Мстиславича у складі Твердяти Остромировича, Недана, Домажира і посла Негвара (про це літопис мовчить). Виходить, що це посольство мало насамперед шлюбний характер і ці бояри й привели Романові зовсім юну нову жону Анну (батька якої Ісаака п'ять років тому скинув з візантійського трону брат Олексій III і при цьому осліпив, що не завадило Ісаакові у 1203 p. знову захопити престол). Цікаво, що вже Татіщев писав "о браке Романа с королевною венгерскою, сущею сестрою Коломановою или Андреевою", хоча про це "нигде не находится". Анна, як бачимо, справді була двоюрідною сестрою синів Андрія II — Коломана (Кальмана) і Андрія (Ендре) — і водночас ятрівкою, жоною їх троюрідного брата Романа Мстиславича. Лише візантійсько-угорське імператорсько-королівське походження Анни пояснює її претензію "княжити самою", як про це сказано далі під 1208 p., і ту підтримку, яку їй подавав Андрій II. Жіноче княжіння було майже немислимим у Давній Русі взагалі, а в Галичі особливо. Тільки одна жінка князювала раніше самовладне на Русі — але це була Ольга, і то лише як регент малолітнього сина Святослава Ігоревича.
9 Кормильчичі — боярський рід, що походив від княжого кормильця (вихователя, дядька). Їх запросила до Галича та частина боярства, що стояла на боці синів Ігоря Святославича. А сини Ігоря претендували на Галич тому, що їхня мати Єфросинія була дочкою Ярослава Володимировича Осмомисла, князя галицького. Є гіпотеза, що цих Кормильчичів Роман загнав був на пониззя Дунаю, куди сягало Галицьке князівство, або навіть в Угри. В Іп. і Хл., очевидно, хибно "Кормиличича" (двоїна), бо дієслова далі подано у множині.
10 Це сталося в результаті другого походу Рюрика та Ігоревичів з великими силами на Галич; в Іп. про це мови нема, але є в Лавр. Анна втекла у Володимир до приходу Рюрика.
11 Кормильцем, вихователем.
12В Іп. "дьірею градною", — очевидно, ідеться про підземний хід (потерну) під городською стіною.
13 Роман Мстиславич, князюючи у Володимирі, увійшов був у приязні стосунки зі своїм троюрідним братом Лешком Білим (у нашому літопису — Лестьком; див. вище прим. 2), сином Казимира II Справедливого, одруженого (вдруге), за польськими даними, з двоюрідною тіткою Романа Оленою Ростиславівною (див. ще прим. 4 до 1188 p.). Але, як твердить нижче літопис, через інтриги Владислава III Тонконогого (Лясконогого), сина Мешка III Старого, який боровся з Лешком Білим за краківський стіл, ці відносини зіпсувалися. Роман пішов на Польщу, можливо, щоб здобути собі Люблінську землю, і був убитий, як сказано, 19 червня 1205 року біля города Завихвоста на ріці Віслі, виїхавши на розвідку з невеликою дружиною.
14 Володимир послав ці дари, щоб Лешко і Андрій не пішли на нього походом у Галич.
15 Конрада I мазовецького, брата Лешка Білого, сина Казимира II Справедливого. Олександр Всеволодович, син Романового брата Всеволода Мстиславича, теж був ріднею (троюрідною) Лешкові і Конрадові.
16 В Іп. хибно "Столпъ", у Хл. "Столпъе".
17 В Іп. помилково "повоева", у Хл. "повоеваша".
18 Отже, у цього Люба була дочка, жінка Матія.
19 Палатин (від латинського palatinus — придворний) — володар області, палатинату, чи банату, фактичний її самодержець (називався також баном); друга особа після короля, головний воєвода.
20 За Воскр., перед цим галичани вигнали були Романа і в Галичі сів Ростислав Рюрикович. Але восени того ж року його також вигнали, а Романа посадили знову з братом (Святославом?).
21 В Одкровенні (Апокаліпсисі) Іоанна Богослова говориться, що звір, змій, "котрий є диявол і сатана" (XX, 2), має свою ознаку — "звірине число" 666 (XIII, 18). Власне ім'я Бенедикт, котре поруч з іншими двома власними іменами (Лампетіс і Титан) Тимофій вичитав у "Тлумаченні на Апокаліпсис" Андрія Кесарейського, у грецькому звучанні реувбіктос за сумою числового значення літер і дає "звірине число". "Викриття" антихриста р за допомогою цього числа було дуже популярним у давні часи.
22 Цю обіцянку так і не було виконано.
23 За Любецьким синодиком, хрестильне ім'я Ізяслава було Пилип, ім'я жони його — Агафія (за Воскр., він загинув у бою. з татарами на річці Калці 31 травня 1223 р.); за цим же синодиком, друге ім'я Всеволода — Симеон, ім'я жони його — Єфимія.
24 Тобто, до 1206 p. Андрій II хотів зробити Данила, свого двоюрідного внука, спадкоємцем угорського престолу, одруживши зі своєю дочкою. Але 1206 p. в Андрія уже народився син Бела (у 1235—1270 pp. король Бела IV), і Марію (у шлюбі — Анну) 1221 p. видали за болгарського царя Івана II Асеня.
25 Альжбіт (Єлизавета), до чернецтва Кінека (Кінга, Кунегунда), яка померла 19 листопада 1231 p., незабаром (1234 p.) була канонізована як свята.
26 Тобто палатина (див. прим. З до 1205 p.).
27 Ігоревичі.
28 В Іп. "проидоша", у Хл. "поидоша". '
29 В Іп. хибно "оубоденъ", у Хл. "оубоде".
30 Руські війська, що мали допомагати Данилові й уграм.
31 Руські війська, що стояли на боці Романа Ігоревича.
32 Тут: київських.
33 В Іп., Хл. і Воскр. наведено імена трьох повішених князів. Але у Новг. І Всеволод Святославич Чермнин обурюється, що повішено двох його братів (троюрідних); отже, щось не зовсім ясно з Ростиславом, або, швидше, помилка в Новг. І.
34 Данила одвели в Угри, коли йому було лише п'ять років, і відтоді минуло ще неповних чотири.
35 Галицькі бояри сподівалися, що вони, маючи в руках малого Данила, будуть правити Галичем самі. Але Анна, в жилах якої текла кров візантійських імператорів та угорських королів (див. прим. 2 до 1202 p.), рішуче прагнула володарювати сама, і тому її вигнали.
36 В Іп. і Хл. помилково "шюмавиньскыи", "щюмавинскыи".
37В Іп. і Хл. хибно "авлhскыи", "явлеискіи".
38 Дружина Андрія II Гертруда належала до німецького княжого роду і привела з собою в Угри братів та інших родичів, загалом німців, які тут стали верховодити. Це викликало різкий спротив угорських бояр. Вони хотілі розправитися з самим Андрієм і обрати королем семи літнього Андрієвого сина Белу. Свого молодшого брата Бертольда, про якого мовиться, Гертруда зробила баном, воєводою, архієпископом; з 1218 p. і до смерті він був аквілейським патріархом.
39 Всеволод Святославич, який утретє сів у Києві навесні 1210 p. (див. прим. 1 до 1202 p.), князював тут десь до 15 липня 1212 p., коли втік од наступу Мстислава Мстиславича Удатного. За Новг. І, Мстислав вирушив із Новгорода на Київ 8 червня 1212р. (У Новг. І хибно 1214 p.), тобто в день свого патрона Феодора Стратилата. У Смоленську на нього чекав Мстислав Романович, син Романа Ростиславича. Оскільки під час походу об'єднані війська вели бої, вступили до Вишгорода, то до звичайних 25 днів путі з Новгорода до Києва треба додати ще тиждень-півтора. За Новг. І і Татіщевим, київський стіл тоді урочисто, в Софії, зайняв (вважаємо, 15 липня, в неділю, в день пам'яті Володимира Святославича) Мстислав Романович і війська негайно рушили на Чернігів. Князі держали його в облозі 12 днів, замирилися і розійшлися кожен до себе. За Воскр., Мстислав Романович чомусь нібито не відразу сів у Києві і Чернігів нібито був у облозі три тижні (тоді ж помер Всеволод Святославич), а після замирення у Києві ніби сів Інгвар Ярославич (жінка його невідома). Мстислав же Романович начебто спершу сидів у Вишгороді, а вже потім його посадили в Києві. Однак логіка подій підказує, що Інгвар сидів у Києві лише під час чернігівського походу, тобто десь із 17 (?) липня 1212 р. до кінця липня 1212 p., оберігаючи великокняжий стіл до повернення Мстислава Романовича, який знову сів у Києві в кінці липня 1212 p.; жінка Мстислава Романовича невідома.
40 В Іп. і Хл. "посадивъ"; треба, вважають, "повадивь".
41 В Іп. і Хл. помилково "Лhсътича и Пакослава", — це не дві особи, а одна.
42 Лешко Білий і Мстислав Мстиславич Удатний були двоюрідними братами: мати Лешка, друга жона Казимира II Справедливого, Олена Ростиславівна, була тіткою Мстислава Мстиславича (див. ще прим. 8 до 1202 p.).
43 В Іп. "hхати", у Хл. "оуехати".
44 Крім безіменних синів і дочок, що померли малими, в Лавр., німецьких та польських джерелах виступають три дочки Данила: Переяслава, жона Земовита І, сина Конрада І мазовецького (див. ще прим. 1 до 1204 p.); невідома на ім'я дочка, дружина князя Андрія Ярославича; Софія, жона німецького графа Генріха V Шварцбурзького (фон Шварцбург).
45 Де перебував Мстислав Мстиславич — невідомо; князі руські — київські.
46 Янець — це, очевидно, той Ян, що далі виступає як боярин-воєвода Олександра Всеволодовича; ворог Данила Романовича.
47 В Іп. і Хл. хибно "приhхаша".
48 Цього речення (як і дати) у Хл. нема.
49 В Іп. "Довъяловъ", у Хл. "Довьяловь"; у Єрмол. "Довятовъ".
50 Як вважають, литва і жмудь запропонували мир тому, Що в 1219 р., за даними датських джерел, датський король Вальдемар II Переможець рушив у великий похід на Естонію, загрожуючи й Литві.
51 Цього речення (як і дати) у Хл. нема
52 В Іп. і Хл. "потребити"; буквально — знищити, погубити.
53 Отже, дочка Судислава Бернатовича була жоною Філі.
54 Цього речення (як і дати) у Хл. нема.
55 Споруджений Ярославом Володимировичем Осмомислом головний собор Галича — Успенська церква був, за дослідженнями, одноверхим триапсидним храмом, із трьох боків його оточували криті галереї. На цих галереях Коломан і "созда градъ", тобто побудував укріплення типу заборол.
56 В Іп. хибно "ибо", у Хл. "ибо т".
57 В Іп. і Хл. "фаря", "фарh", — ідеться про арабських коней.
58 За Татіщевим, тоді в бою загинув Святослав Володимирович, син Володимира Мстиславича "мачушича" і невідомий з інших джерел (Ігор) Романович, син Романа Ростиславича.
59 Цього речення (як і дати) у Хл. нема.
60 Про це вже говорилося вище під 1217 p.
61 Єванг. від Матфія XXIV, 2; Єванг. від Марка XIII, 2; Єванг. від Луки XVIII. 24; XXI, 6.
62 Цього речення (як і дати) у Хл нема.
63 Ідеться про Святогорськин (Зимнянський) монастир коло города Володимира (Волинського).
64 У Хл. цього заголовка нема; в Іп. написано у виносці.
65 Очевидно, Всеволод (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Петро) жив тоді в Києві біля батька, великого князя київського Мстислава Романовича Старого; в Іп. виступають ще два його брати — Ізяслав та Ростислав Мстиславичі, у Новг. І — третій брат Святослав (за актовими печатями, його хрестильне ім'я — Симеон); з Лавр. відоме чернече ім'я його сестри — Огафії, жони Костянтина Всеволодовича.
66 В Іп. і Хл. хибно "придоша", "пріидоша"; треба — "поидоша".
67 В Іп. і Хл. "всянамъ", "всянам"; треба, очевидно, "всhмъ намъ"; тоді нібито виходить, що ці слова належать учасникові походу і саме чернігівцю, бо чернігівців він згадує попереду киян; переправлялися вони на правий берег Дніпра.
68 В Іп. і Хл. помилково "людии", "людей", треба — "лодии", "лодеи"; ймовірно, що з човнів було зроблено наплавного моста.
69 В Іп. і Хл. хибно "по Днїпроу"; тут ідеться про галичан, що оселилися на "вигоні", на середній течії Дністра.
70 В Іп. і Хл. хибно "Домамhричь", "Домамhлhч", — ці помилки є і далі.
71 Насправді Данилові було 22 роки.
72 За Лавр. і Никои., дочка Олега Святославича (за Любецьким синодиком — Георгія) Марина (від невідомої жони) була видана за Всеволода-Івана Костянтиновича, від якого мала сина Василія.
73 Друга кн. Царств XIV, 25.
74 За даними Лавр., Новг. І, Воскр., Густ. і за Татіщевим, під час битви на Калці загинули: великий князь київський Мстислав-Борис Романович і його зяті (одружені з його дочками) князь Андрій (невідомого походження) та князь дубровицький Олександр Глібович; князь чернігівський Мстислав (за Любецьким синодиком — Пантелеймон) Святославич і його син (Василько) (за Любецьким синодиком — Дмитрій; його жона—Мамелфа); князь канівський Святослав Рюрикович; князь шумський Святослав, очевидно, Інгваревич та його брат Ізяслав Інгваревич; князь теребовльський Ізяслав Володимирович; князь несвіжський Юрій (невідомий по-батькові; ця згадка свідчить, що Несвіж був центром удільного князівства-волості в Полоцькій землі; можливо, що Юрій був з роду Ізяслава Святополковича) та його син (Ярослав), князь неговорський. "А бояр та інших воїв, — додає Лавр., — многе-множество, і говорять так, що одних киян погибло в битві тій десять тисяч". При цьому деякі князі загинули не в бою. Оточені ворогами, вони здались на їхню присягу, що ті не вчинять їм ніякого зла, а випустять за викуп. Татаро-монгсяи ж, захопивши князів, поклали їх під дошки, а самі сіли на дошках обідати і подушили їх.
75 Тобто до города, побудованого Святополком Ізяславичем "на Вытечевh холму"; князь назвав його на свою честь "Святополчь город".
76 Чінгісхан помер власною смертю під час походу на тангутів.
77 В Іп. помилково "всаживаеть", у Хл. "сваживаеть".
78 Ак — білий (тюрк.); таз — чаша, таз (також анат.)
79 Отже, Мстислав Мстиславич був одружений з дочкою половецького хана Котяня.
80 В Іп. і Хл. хибно "Днhпръ", "Днhпроу".
81 Додано з Єрмол.
82 Буття IV, 11; "стогнучи і трясучись на землі" — апокрифічний додаток.
83 Булла папи Гонорія III на дозвіл шлюбу датована 27 січня 1222 p.; у 1221 p. наприкінці були, власне, заручини; ім'я Марії відоме з Густ., друге її ім'я (за угорськими джерелами) — Олена.
84 Астрологи.
85 В Іп. і Хл. "по Лохти ходить"; має бути або "полохъ ти ходить", або "полохатии ходить".
86 В Іп. хибно "къ братоу", у Хл. "ко Богоу".
87 Як видно, Мстислав Німий помер близько 1225 p., князюючи в Луцьку; жона його невідома.
88 У Жидичинському монастирі (недалеко від Луцька) була церква Миколи Мирлікійського чудотворця, вельми поважаного на Русі святого. Природно, що на "зимового Миколу" (б грудня) сюди приїхав на прощу Данило Крем'янець. Вид на місце городища.
89 На угрів.
90 Королевича Андрія, який сидів у Галичі.
91 В Іп. "князя ихъ", у Хл. "князи ихъ".
92 Конфлікт Данила з Володимиром Рюриковичем і Михайлом Всеволодовичем виник, очевидно, з приводу Чорторийська, бо нижче говориться, що їхній родич Ростислав пінський (за дослідженнями — син Святополка Юрійовича від невідомої жони) підбив їх на війну проти Данила; жона Ростислава Святополковича теж невідома.
93 Володимир Рюрикович згадує епізод, який переказано у прим. 1 до 1201 p. Київський князь, — а ним Володимир став десь на початку червня 1223 p., після того, як 31 травня на Калці загинув Мстислав Романович, — побоювався, отже, Данила, на цей час уже могутнього володаря.
94 За німецькими джерелами, першою, очевидно, жоною поморського князя Святополка І Великого була Саломея, дочка Романа Мстиславича від Передслави Рюриківни.
95 В Іп. і Хл. хибно "Одовичемь", "Олговичем".
96 Владислав Одонич, син Одона, онук Мешка III Старого, убивши Лешка Білого, захопив Краків. Конрад I мазовецький після смерті брата теж претендував на великопольський стіл і в боротьбі за Краків проти Владислава III Старого (Тонконогого, сина Мешка III Старого), котрий перед цим розбив свого синівця Владислава Одонича, запросив на підмогу Данила й Василька.
97 В Іп. і Хл. хибно "Ветроу".
98 В Іп. "Пресноу", у Хл. "Прhсноу".
99 Села поблизу города Воротславля.
100 Ідеться про військо Конрада І мазовецького.
101 Журавель, пристрій для піднімання моста.
102 Це дата, за Лавр., весілля Всеволода-Дмитрія Юрійовича; він одружився тоді, за Воскр., з Мариною, дочкою великого князя київського Володимира Рюриковича.
103 В Іп., очевидно, хибно "испилися", у Хл. "исполнилися".
104 В Іп. хибно "Милославомъ", у Хл. "Мирославом".
105 Рчкс—грецька вимова латинського слова rex — цар, король; Бела IV тоді був співправителем Андрія II, свого батька.
106 Ці слова посла, виголошені від імені Бели до оточених галичан, є біблійним текстом, пристосованим до даної ситуації. З подібними словами звертається гучним голосом глашатай (Рабсак) ассірійського царя Сінахеріба до оточеного в Єрусалимі іудейського царя Єзекії (Четверта кн. Царств XVIII, 28—30, 35 або Ісайя XXXVI, 13— 15, 20).
107 В Іп. і Хл. "Бhговаръсови", "Бhговарсови".
108 Про фараонові кари див. прим. 21 до 986 р.; тут мається на увазі десята кара — мор (пошесть) серед людей.
109 Фразеологізм із слов'янського перекладу "Хроніки" Іоанна Малали (кн. 17); під час повені ріки Скирту в 525 p. було затоплено місто Едессу, і згодом там знайшли камінь із наведеними словами, що стали прислів'ям.
110 В Іп. і Хл. хибно "преднее"; треба — "предание".
111 На слугу Данилового; Данило тут уперше називається королем (хоч і не в прямій формі).
112 Поєднання молитов богсродиці та Михаїлу-архангелу може свідчити, що Данило виступив 8 вересня 1231 p.; 6 вересня — день Михайлового чуда, 8 вересня — Друга пречиста, або Різдво богородиці.
113 В Іп. хибно "с нимь", у Хл. "с ними".
114 В Іп. і Хл. "Ярославоу".
115 Як видно, Данила в цей час у Галичі не було.
116 Тобто стояли на городських стінах.
117 В Іп., мабуть, хибно "около Бозкоу", у Хл. "около Белза".
118 Михайло Всеволодович' чернігівський.
119 Із Київської землі.
120 Синам Мстислава Мстиславича Удатного, брата Данилової жони (шуринам, шурякам Данила); скільки їх усіх тоді було — невідомо, але не менше трьох. За Новг. І, у нього був син Василін, який помер ще 1218 р., а за Лавр. на з'їзді князів у Києві 1231 р. браї участь Мстислав Мстиславич, — це, мабуть, другий син Мстислава Мстиславича Удатного.
121 В Іп. і Хл. хибно "ни".
122 Питання про цих болохівських князів, незважаючи на значну літературу залишається проблематичним, їх жодного разу не названо на ім'я, виступаюті вони завжди у збірній формі (див ще прим. 7 до 1234 p.).
123 Очевидно, вилаявся з нахвалянням
124 Ідеться про церкву святого Симеона (Стовпника?) в Шумську.
125 Слова Александра Македонського 5 давньоруського перекладу "Александрії" грецької повісті II—III ст. н. е. пре його життя і подвиги.
126 Тут ця дата особливо недоречна: вона розриває розповідь про перебіг бою.
127 В Іп. і Хл. хибно "Торцьвьскыи", "Торцескіи".
328 В Іп. "Аръбоузовичи", у Хл. "Яръбоуэовичи".
129 Основне значення слова "взяти" 521 у численних подібних ситуаціях — це пограбувати, а не взяти у володіння.
130 Цих сентенцій нема ні в "Іліаді", ні в "Одіссеї"; мабуть, походять вони із джерела, де їх приписано Гомеру.
331 Пороки — балісти, метавки, метальні пристрої.
132 Отже, дочка Володимира Рюриковича від невідомої жони була жоною Олександра Всеволодовича; у Моск. літоп. зводі згадується ще син Володимира — Андрій.
133 В Іп. сильно перекручене "вhлъею", у Хл. "вhдавь ею".
134 Хоча тут ужито слова "таран", але цілком ясно, що це була катапульта, метавка, праща.
135 Перестріл — віддаль польоту стріли з лука (70—90 м).
136 Іп. неясно, чому Данило знесилився, — похід його нібито був цілком успішним. Але Новг. І розповідає більше про кінець виправи на Чернігівщину. Михайло Всеволодович не витримав тоді облоги і вийшов із Чернігова. Чернігівці здалися, і Данило посадив тут Мстислава Глібовича, Михайлового двоюрідного брата. Але коли Данило і Володимир Рюрикович збиралися вертатись назад, на них несподівано напав Михайло і "побив галичан без числа". Сам Данило ледве врятувався і тому хотів іти додому безпечною "лісовою стороною", тобто Поліссям.
137 Див. прим. 14 до 1231 p.
138 Оскільки після 1228 p. Данило з Васильком дали Межибоже, город у Болохівській землі, Ярославу Інгваревичу, то можна твердити, що Борис межибозький був сином Ярослава; згадані на початку 1235 p. болохівські князі теж були синами (не менше трьох, разом із Борисом) Ярослава Інгваревича.
139 В Іп. і Хл., очевидно, хибно "с полономъ"; треба, думається, "с полкомъ".
140 Після цього, за Новг. І, галицькі5 бояри посадили в Галичі Михайла Всеволодовича. Данило взяв участь в інтронізації нового угорського короля Бели IV, бо батько його король Андрій (Ендре) II помер 21 вересня 1235 p.
141 Коли наприкінці травня 1235 p. половці схопили Володимира Рюриковича в городі Торчському, то в Києві, за
Травень 1236 Новг. І, сів Ізяслав Мстиславич. Навесні 1236 p., як це також видно з Новг. І, тут засів Ярослав Всеволодович, але ненадовго. (10 квітня) 1236 p., за Татіщевим, сюди вдруге повернувся Ізяслав Мстиславич, але, як це свідчить текст, був у Києві десь із місяць,
Літо 1236 до травня 1236 p., коли київський стіл знову забрав Володимир Рюрикович і послав Данилові підмогу.
142 В Іп. хибно "со отрокы", у Хл. "съ торкы".
143 Ідеться про Миколу Мирлікійського (див. також прим. 1 до 1227 р.). На Русі популярними були місцеві "чуда" Миколи як помічника в боротьбі проти половців. Отже, й Данило молився, щоб Микола йому допоміг. Свято "весняного Миколи" припадає на 9 травня.
144 Воїни Василька.
145 У Звенигорода в урочищі П'ятницьке розкопано рештки, очевидно, дерев'яної П'ятницької церкви, яку спалили татаро-монголи у 1241 р.; в ній і могла бути ця ікона.
14ь Ідеться про орден тевтонів-хрестоносців, або крижевників (криж — хрест; вони носили білий плащ з чорним хрестом); виник в Єрусалимі наприкінці XII ст. Організаційним центром його, як і інших орденів, був єрусалимський храм (латинське — templum, звідси — темпличі, тамплієри), побудований на місці Соломонового храму Святая свя
тих. У 1237 p. цей орден злився з орденом мечоносців, і тоді ж (3 березня 1237 р.) Конрад I мазовецький віддав їм Дорогичин — давньоруський город, який раніше, до Берестія, був удільним центром.
147 В Іп. хибно "во", у Хл. "вои".
148 В Іп. "возъвратися", у Хл. "възвратися", хоча, мабуть, замість однини повинна б бути двоїна "возъвратистася".
149 Тут повторено і доповнено попередню розповідь про похід Романовичів на Галич, який спричинився до примирення восени 1237 p.
150 Фрідріх II Штауфен (Гогенштауфен), король (цесар) німецький та імператор Священної Римської імперії, виступив проти австрійського герцога Фрідріха II Войовничого з роду Бабенбергів, ворога Бели IV, і Данило та Василько пішли на підмогу герцогові, тому що Бела підтримував тоді ворогів Данилових — Михайла Всеволодовича та його сина Ростислава, котрі сиділи в Галичі. Але Бела, запросивши Данила й Василька "на честь", зумів не допустити їх союзу з герцогом.
151Ярослав пішов до Суздаля, дізнавшись про смерть брата Юрія Всеволодовича, який загинув 4 березня 1238 p. у боротьбі з татаро-монголами. Зважаючи на терміновість справи і враховуючи відстані, які потрібно було подолати гінцям з вістями, можна твердити, що Ярослав залишив Київ близько 10 березня. Довідавшись про це в Галичі, Михайло, отже, не барився і прибув до Києва у середині цього ж місяця.
152 Це був двірський (найвища світська адміністративна особа при князеві, його заступник) Ростислава Михайловича, якого залишили під час походу князя оберігати Галич.
153 В Іп. "ослабленомь лицемь", у Хл. "ослабленным лицемь"; приєднуємось до думки, що тут має бути "осклабленомь лицемь",
154 Очевидно, селище, де добували сіль.
155 Карпати.
156 У Хл. "Побоище Батыево" — відсутнє. Замість цього заголовка на берегах рукопису приписано: "Батыева рат [ь] начася в Руси в лhт[о] 6745"; року 6744 (1236) в літопису нема.
157 Множину тут ужито, очевидно, тому, що йдеться про всі річки й річечки коло ріки Калки, повноводої весною.
158 В Іп. "Прыньскоу", "Прыньскы". у Хл. "къ Прынскоу", "в Прынскоу".
159 В Іп. і Хл. "на Колоднh"; у Лавр. "у Коломны"; тоді тут убитий був коломенський князь Роман-Гліб (?) Інгваревич.
160 Додано з Лавр.
161 Татаро-монголи мають на увазі захоплений ними 4—5 лютого 1238 p. Суздаль. Але, кажучи далі про смерть Юрія Всеволодовича, вони обманювали оточених володимирців, бо тоді їхній князь був іще живий; його вбито, за Лавр., 4 березня 1238 p.
162 За Лавр., тоді ж, 7 лютого 1238 p., татаро-монголи вбили Мстислава Юрійовича, меншого брата Рсеволодового, а перед цим, — між 3 і6 лютого, — іншого брата, Володимира Юрійовича. У церкві, крім Огафії (чернече ім'я), дочки Всеволода Святославича Чермного, другої, за Татіщевим, жони Юрія Всеволодовича (перша, невідома на ім'я, померла 1211 p.), напасники спалили її десятилітню дочку Федору і трьох невісток: Марину Володимирівну, жону Всеволода Юрійовича, дочку Володимира Рюриковича; Христину, жону Володимира Юрійовича, і Марію, жону Мстислава Юрійовича (імена цих двох жінок — із "Временника"); спалили також невідому на ім'я жону вже померлого Володимира Всеволодовича, дочку Гліба Святославича; спалено було княжих дітей, силу-силенну бояр і простого люду.
163 3 Іп. відомо, що Козельськ держав Мстислав Святославич, який загинув у битві на річці Калці 31 травня 1223 p. За Любецьким синодиком та дослідженнями, у Мстислава був син (Василько)-Дмитрій, який загинув тоді ж (див. прим. 10 до 1224 p.), та ще нібито три сини — Андрій, Іван та Гаврило. Василько козельський, за цими ж матеріалами та дослідженнями, був сином Івана від невідомої жони; приймаємо це гіпотетично.
164 Темник — воєначальник тьми, тобто десяти тисяч.
165 Мстислав сам тоді ледве утік. За свідченнями Плано Карпіні, у Мстислава від невідомої жони був жонатий син Андрій (дружина його —невідома), убитий татаро-монголами у 1245 р., та інший син, тоді ще підліток.
166 За актовими печатями, хрестильне ім'я Ростислава — Борис.
167 Ім'я — з Любецького синодика.
168 Як вважають, дочку Романа Михайловича.
169 Завоювавши в 1237—1240 pp.' Русь, татаро-монголи рушили на Польщу и Угорщину. 9 квітня 1241 p. коло города Легниці велике польське військо, очолене князем Генріхом II Побожним (у літопису — Індриховичем), сином Серед, грудня 1240 Генріка І Бородатого і батьком Генріха III Білого, зазнало в бою з нападниками нищівної поразки. За переказами, татаро-монголи відіслали назад у свої становища цілі вози, навантажені правими вухами забитих поляків.
170 Конрад I мазовецькии тоді перебував у своїй Мазовії, куди вороги не добралися.
171 В Іп. хибно "остолпи", у Хл. "оступи".
172 В Іп. і Хл. "отроци".
173 11 грудня 1241 p. помер великий монгольський хан Угедей, третій син Чінгісхана. Навесні 1242 p. ослаблені в боях татаро-монголи на чолі з Батиєм (Бату, Сеїнхан; він був другим сином Джучі, першого сина Чінгісхана) пішли з Угорщини до себе обирати нового великого хана. Ним у серпні 1246 р. став Куюк (Гуюк), перший син Угедея. За даними Рашідаддіна та іншими документами, генеалогічні стосунки згаданих у літопису нащадків Чінгісхана такі: рідним братом Батия, першим сином Джучі, був Урдюй (ОрдуІчен, Орда); двоюрідними братами — Куюк (Гуюк) і Кайдан (Кадан, Хадан), перший і шостий сини Угедея; Менгу (Менгухан,Мунке) і Бечак (Бучек,'Буджак), перший і сьомий сини Тулуя, четвертого сина Чінгісхана; Байдар, шостий син Чагатая (Джагатая), другого сина Чінгісхана; двоюрідним племінником Батия був Бирюй (Бурі), другий син Мутугена (Мотукана), першого сина Чагатая.
Під час виборів великого хана у 1246 p. рід Батия залишився осторонь династичної вершини, і тому Батий не визнавав обрання Куюка. Отаборившись своїми ордами на пониззі Волги, Батий у 1242 p. заснував державу Золоту Орду зі столицею Сараєм-Бату і встановив півторавікове татаро-монгольське іго над під. кореними народами.
174 Слово "богатир" тут виступає у своєму первісному значенні — воєвода, начальник.
175 Данило мав намір одружити свого сина Льва з дочкою Бели IV Констанцією (про що сказано ще раз нижче).
176 Ідеться про кінець 1240 березневого року, 1241 рік і початок 1242 березневого року; тобто загалом трохи більше року.
177 В Іп. хибно "Синеволодьско", у Хл. "Синеводско".
178 В Іп. і Хл. "на рьцh рекомhи Поіцh"; треба б "Полиць".
179 Стольник — княжий урядовець, що виконував різні обов'язки, від слугування за столом починаючи і посольськими та воєводськими справами кінчаючи.
180 Номінальне визнаючи Данила князем, бояри робили своє. Данило особливо нарікає на Доброслава, який по суті захопив княжі прерогативи: він приймав на службу втікачів — чернігівських бояр, серед яких могли бути прихильники ворога Данилового Михайла Всеволодовича, роздавав їм землі. Князь вимагає, щоб коломийську сіль, яка була одним із основних джерел княжих прибутків і якою платили війську, залишили йому.
181 Печатник — охоронець княжої печаті, начальник княжої канцелярії, канцлер.
182 В Іп. і Хл. хибно "глаголаста" — форма двоїни, яку, мабуть, помилково вжито під впливом попередніх численних форм двоїни.
183 Про цих болохівських князів див. прим. 11 до 1231 р. та прим. 7 до 1234 p.
184 Тобто Данило дозволив розграбувати цей город.
185 В Іп. хибно "с ними", у Хл. "съным".
186 В Іп. "градh", у Хл. "градех".
187 В Іп. "ко Печерh Домамири", у Хл. "к Печери Домамири".
188 Тобто став тисяцьким, одержав округ тисяцького.
189 Прилбиця — шолом зі шкіряною заслоною обличчя, шиї та плечей.
190 3 тексту виходить, що Митуса був півчим при єпископському дворі, очевидно, з феноменальним голосом.
191В Іп. хибно "не восхогьста", у Хл. "не восхотьвшу".
192 В Іп. і Хл. хибно "икы связаного", "аки связаннаго".
193 Притчі Соломона XV, 25.
194 В Іп. "снhдяться" — буквально, яких з'їдять, знищать.
195 Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.
196 Тут, очевидно, сосновий лісок (біля однойменного города?).
197 3 угорських, чеських і польських джерел відомо, що в Ростислава й Анни потім було два сини і чотири дочки: перший — Михайло, бан Мачви (Мачо) та Боснії; другий — Бела, бан Мачви; невідома на ім'я дочка, що була за царями Болгарії — Михайлом І Асенем, потім (?) нібито за Костянтином Асенем (Тихом); друга дочка — Кунегунда, — спершу друга жона чеського короля Пржемисла II Оттокара, потім — чеського магната Завіші з города Рожмберка; третя — Грифіна, жона князя краківського Лестька (Лешка) Чорного; четверта — Маргарита, черницяабатиса. Для генеалогічної послідовності відзначимо, що Пржемисл II Оттокар був си . ном Вацлава І, онуком Пржемисла І Оттокара і правнуком Владислава (Володислава) II.
198 Свого печатника Курила Данило настановив митрополитом київським пізніше, десь восени чи уже взимку 1246/7 p.
199 Нині—озера Свяязьке, Пулемецьке, Луки; на схід від города Володави.
200Цього тексту (як і дати) у Хл. нема.
До цього знаку в Іп. унизу сторінки є така виноска-заголовок: "Оубьение бл (а) говhрнаго великаг(о) кн(я)зя Михаила Черниговьскаг(о) и Федора боярина ег(о) от Батыя ц(а)ря безбожнаго"; у Хл. цього заголовка нема.
201 Неясно, що просив Михайло в Батия — Чернігівську волость (це ймовірніше) чи Київ, де, як видно з Лавр., із весни 1243 p. княжу владу од Батия мав Ярослав Всеволодович, надіславши сюди свого посадника, боярина Дмитра Єйковича..
202 Гробниця з останками Михайла Всеволодовича нині стоїть в Архангельському соборі в Москві. У Михайла, крім відомих з Іп. Ростислава та Романа (Старого, за Любецьким синодиком;
за цим же синодиком, його жоною була Анна, названа також Анастасією), були, за даними "Бархатної книги", сини Мстислав, Симеон (Семен) та Юрій (Георгій), жона якого невідома. У Лавр. виступає Михайлова дочка Марія, жона Василька Костянтиновича, який мав від неї двох синів — Бориса та Гліба. Існує "Житіє Феодулії" (в черницях — Єфросинії), дочки Михайла Всеволодовича, яка була нареченою княжича Федора Ярославича.
203 Похід цей був викликаний тим, що Данило й Василько допомагали своєму союзникові Конраду І мазовецькому, який вступив у боротьбу за Краків зі своїм синівцем, сином Лестька (Лешка) Білого, Болеславом Стидливим.
204 Всеволод Олександрович був, власне, сином не рідного, а двоюрідного Данилового брата, Олександра Всеволодовича.
205 В Іп. "Лековнии"; за дослідженнями, він був, очевидно, чоловіком сестри великого князя литовського Миндовга.
206 3 літопису неясно, чиїм сином був Михайло; судячи з усього, — це син Ростислава Святополковича пінського, один із тих, кого 17 — 18 років тому Данило захопив у полон (див. текст під 1228 p.); ворожі дії його проти Данила тому цілком зрозумілі.
207 В Іп. хибно "яко и во", у Хл. "Яковь".
208 Ідеться про похід Данила (разом з Володимиром Рюриковичем) на Чернігів проти Михаила Всеволодовича наприкінці 1234 — у травні 1235 p.
209 Продовження цього речення відокремлене в Іп. хронологічною вставкою.
210 Відомості про ятвязького князя Скомонда, який здійснював також функції жерця, внесено в літопис після 1285 p., бо в цей час, як свідчать документи, він іще жив.
211 Оскільки Данило підтримував Конрада І мазовецького в його боротьбі з Болеславом Стиддивим, "Лестьковичем", сином Лестька (Лешка) Білого (див. прим. 3 до 1245 р.), то Ростислав знайшов собі спільників проти Данила в особі матері Болеслава, удови Лестька Гремислави (дочки Інгваря Ярославича) і самого Болеслава, який був йому ще й родичем: одна дочка Бели IV, Анна, була за Ростиславом, а друга, Кунігунда (Кінга, Кінька), — за Болеславом Стидливим. Частина бояр на чолі з сандомирським воєводою Флоріаном (Творіяном) Войцеховичем Авданцем спочатку виступила проти політики Гремислави і Ростислава, але згодом підтримала її, і Флоріан навіть потрапив до полону, пішовши на Данила.
212 В Іп. "не на добро бысть", у Хл. "на добро бысть", — протилежний зміст походить, мабуть, від того, кому це знамення вважалося сприятливим.
213 В Іп. "прігьхаша", "приїхавше", у Хл. "преехаша", "преехавше".
214 За польськими, та німецькими джерелами, Всеволод Олександрович від невідомої жони мав дочку Гремиславу, яку було видано за князя опольського Болеслава І.
215 Керліш — с полонізована форма грецького "киріє елейсон" — господи, помилуй. Вважають, що поляки співали пісню-гімн "Bogurodzica", де є цей приспів.
216 Це був інший Шелв, очевидно, боярин, близький Данилові, бо про смерть першого, воєводи, сказано під 1231 p.
217 Можливо, це той самий "облудний Жирослав", котрий навесні 1227 p. утік в Угри з Ізяславом Мстиславичем, виступаючи проти Мстислава Мстисла-вича Удатного, тоді противника свого зятя Данила Романовича; пізніше він міг повернутися і стати на службу Данилові.
218В Іп. хибно "eb", у Хл. "своея".
219 Данило і Ярослав Всеволодович були "братами" насамперед як князі;
справжнє родичання в них було інше — вони були свояками, бо держали дочок Мстислава Мстиславича Удатного — Анну і Ростиславу (?>.
220 В Іп. "вашихъ", у Хл. "твоих";
у першому випадку Данило, очевидно, має на увазі всіх поганих, якими "володіє диявол", у другому — ця відповідь стосується лише татарина Сонгура, слуги Ярослава Володимировича.
221 Чому Батий називає кумис "чорним молоком", — не зовсім ясно. Як гадають, слово "чорний" тут має специфічне значення — "підкорений". "Чорне молоко" — напій, яким той з іновірців, хто його п'є, визнає свою покірність і підлеглість. Вважалося, що хто вип'є кумису, той перестає бути християнином. Пити кумис у хана — велика честь, але греки і руси кумису взагалі не пили: це вважалося богопротивним. Тому з такою гіркотою тут говориться про цю честь.
222 За даними Рашідаддіна, Баракчинова (Буракчин, Борахджин) була першою, найстаршою жоною Угедея. Дітей від неї не залишилося. Після смерті Угедея владу захопила його друга жона, владна і підступна Туракіна (Торегене), яка фактично була великою ханшею близько п'яти років. Саме за її наказом, як свідчить Плано Карпіні, отруїли Ярослава Всеволодовича. Коли в 1246 p. на великоханський трон зійшов її син Куюк, вона й сама померла піі дозріливо скоро, через два-три місяці. , Очевидно, Баракчинова, "велика княгиня", змушена була тікати від Туракіни до свого племінника Батия, з яким та , ворогувала. Батий, як зауважувалося і (див. прим. З до 1240 p.), навіть не приніс присяги Куюкові. Той виступив був проти Батия, але в поході 1248 p. , помер.
223В Іп. "шедь поклонися (у Хл. Додано "ей") по обычаю, и присла вина чюмъ і и рече". Хто прислав вино і сказав? Батий? Баракчинова? Як і в багатьох інших випадках, текст Галицько-Волин ського літопису доводиться розгадувати.
224 За Лавр., першою жоною Ярослава і Всеволодовича була дочка половецького хана Юрія Кончаковича; другою (за , дослідженнями) — Ростислава (?), дочка Мстислава Мстиславича Удатного; , третьою, за Лавр. і Новг. І, Феодосія (в черницях— Єфросинія), дочка князя брянського (?) Ігоря Глібовича; четвертою — невідома за походженням і на ім'я, убита, за Лавр., татарами 1252 p. Феодосія народила вісім синів: Федора (помер молодим, перед весіллям з Феодулією, потім у черницях Єфросинією, дочкою чернігівського князя Михайла Всеволодовича), Олександра (Невського), Андрія (жоною якого була невідома на ім'я дочка Данила Романовича), Костянтина, Ярослава-Афанасія (одружився з Оксинією, дочкою Юрія Михайловича, сина Михайла Всеволодовича), Данила, Михайла (Хоробрита), Василія і дочку Марію.
Олександр Невський, одружений, за Татіщевим, з (Прасковією) (за іншими даними — Олександром), дочкою князя ізяславського Брячислава Васильковича, мав чотирьох синів — Василія, Дмитрія, Андрія, Данила і одну дочку — Євдокію, жону (за дослідженнями) полоцького князя Костянтина Тевтивиловича. Дочка Дмитрія Олександровича Марія була другою, очевидно, жоною Довмонта, князя литовського.
225 В Іп. "о бидh", у Хл. "о бhдh";
може йтись і про обиду, і про біду;
гадаємо, що йдеться про кривду, про зневагу, якої зазнав Данило в Батия.
226 Ці два речення ("Тої ж зими... Нурі") є вставкою, що відокремила попередній текст від наступного; тому й виділяємо їх в окремий абзац.
227 В Іп. "вицькаго", у Хл. "вицкаго";
це слово (яке може бути й попсованим) викликало різні думки щодо свого походження, але ясно, що тут мовиться про вісника, герольда, посла-придворного.
228 В Іп. "и хотhния не полоучиши", у Хл. "и хотеніа не полоучиша"; якщо прийняти текст Хл., то переклад буде такий: "Але того, чого хотіли, вони не досягли", — і ці слова не ввійдуть у пряму мову.
229 Як виходить, цей Ящелт був спільником Данила у боротьбі зі своїми одноплемінниками.
230 В Іп. "всhдше", у Хл. "въсhдше"; за змістом треба "съсhдше".
231 Олег і Лик — одна річка.
232 В Іп. "два варва", у Хл. "два варьва"; треба — "варма".
233 В Іп. і Хл. "рожанци"; лук схожий на два великі з'єднані волячі роги; можливо, що вої Данила були озброєні луками-самострілами.
Це, мабуть, прислів'я: дерево, яке падає, не вдержати тонкими палицями;
так само безуспішною буде боротьба з Данилом.
234 В Іп. і Хл. "землю Ракоушьскоу и Штирьскоу", — тобто землю коло міста Рагузи (Дубровника) на східному побережжі Адріатичного моря та австрійське герцогство Штірію.
235 Коли бездітний австрійський і штірійський герцог Фрідріх II Войовничий з роду Бабенбергів був убитий 15 червня 1246 р., то земля його перейшла до німецького імператора Фрідріха II Гогенштауфена. Але на австрійську спадщину претендував також Бела IV, який здійснив на Австрію кілька безуспішних нападів і тоді покликав на поміч Данила. Та коли Данило прибув до Бели. там уже були імператорські посли, ще мали обговорювати з королем справу австрійської спадщини (див. ще прим 10 до 1235 p.).
236 В Іп. "Жалошь. Поурьскыи", у Хл. "Жалошь Поурскіи"; Зальцбург — соляний город, тому й пояснено: "тобто сольський".
237 В Іп.. "и Гарихъ Пороуньскыи. и Отагаре теньникъ. ПЪтовьскыи", у Хл. "и Гарихъ Поуроунскыи и Отагяре Теник ГГьтовскіи".
238 Налобниках.
239 В. і Хл. "ярыцhхъ", — це слово більше в літопису не зустрічається;
нема цілковитої певності, що це були саме лати.
240 В Іп. і Хл. "сьдло от злата, жьжена", — як видно, дерев'яну основу сідла було оббито мідною позолоченою бляхою; мідь покривали розчиненим у ртуті золотом і нагрівали на вогні; утворювалася міцна золота плівка.
241 В Іп. "кожюх", у Хл. "кожоух"; ясно, що це був не кожух (від слова, "кожа"), а легкий одяг, жупан, каптан.
242 В Іп. хибно "со воемы", у Хл. "съ вуемь".
243 Іп. і Хл. слова "на воиноу" в реченні хибно повторено.
244 Оскільки Тевтивил і Єдивид були синівцями Миндовга, тобто синами його брата Довспрунка (з літопису відомий лише один брат Миндовга), то Довспрункова дочка була другою жоною Данила.
245 В Іп. "Оуслонимъ", у Хл. "Слним".
246 В Іп. "божий дворянh", у Хл. "божий дворяне", — тобто "слуги бога", рицарі.
247 В Іп. "заеячемоу богоу и Мhидhиноу"; сполучник "и" тут зайвий, бо далі йде (не зовсім виразне) пояснення, що Медей на, литовський бог — покровитель лісу, був і заячим богом.
248 Пробощ — парафіяльний ксьондз;
у Ризі він був найзначнішою після єпископа (біскупа) духовною особою.
249 В Іп. "Вирьжань", у Хл. "Виржанъ".
250 Тевтивил — син литовського князя Довспрунка; оскільки тут Викинт названий вуєм Тевтивила (дядьком по матері), то Тевтивилова мати, жона Довспрунка, була сестрою Викинта.
251В Іп. і Хл. хибно "Висимотъ". Зима 1251i2
252 Отже, дочка половецького хана Тігака була жоною Мстислава Даниловича.
253 В Іп. і Хл. хибно "имhешь". Запозичене з "Хроніки" Іоанна Малали (кн. 18) міркування про характер роботи літописця включене в інше складне речення, що робить цю конструкцію найгроміздкішою в усій книзі. У місті Антіохії існувало місцеве досить поширене літочислення (початок цієї ери припадав на осінь 48 p. до н. е.); греки вели умовний лік часу за олімпіадами, себто чотирьохлітніми періодами між олімпійськими іграми (перша олімпіада відбулася 776 р. до н. е.);
Юлій Цезар у римському (юліанському) календарі ввів високосний рік — кожен 15.V1 1246 четвертий рік повинен був мати не 365, а 366 днів. Літописець збирався орієнтуватися також на "Хроніку" Євсевія Памфіла, історіографа, котрий у синхронному порядку виклав події від "сотворіння світу" до 323 р. н. е. Вписані пізніше в Іп. дати виявилися, як правило, неточними; у Хл., як зазначалося, датування нема.
254 Рикс — див. прим. 12 до 1229 p.
255 Як говорилося в прим. 2 до 1252 p., після смерті австрійського і штірійського герцога Фрідріха II різні можновладці претендували на австрійські (в літопису — "німецькі") землі. Гору взяли племінниця покійного герцога Гертруда та її чоловік Герман V. Але Герман незабаром помер, і частина австрійських баронів та духовенство підтримали чеського королевича, згодом короля, Пржемисла II Оттокара, котрий восени 1251 p. вступив до Австрії і проголосив себе герцогом австрійським. А на Австрію і далі претендував Бела IV. Оскільки Гертруда, овдовівши, перебувала за велінням папи Іннокентія IV під опікою Бели, він вирішив видати її за Романа і таким чином втягнути Данила у війну за австрійську спадщину.
256 Гертруда була не сестрою герцога Фрідріха, а племінницею, дочкою його старшого брата Генріха Бабенберга.
257Ідеться про угоду між Данилом і королем Белою IV, за якою Бела мав допомагати Романові, котрий став мужем Гертруди, здобути Австрію. Весілля відбулося навесні 1252 р. в замку Гімберг під Віднем.
258 Ідеться про город Особологу і про замок воєводи Герборта Фульштейн.
259 За польськими джерелами, зустріч Данила з папськими послами відбулася наприкінці серпня 1253 p.; враховуючи відстані й повільний темп повернення додому, можна твердити, що Данило прибув до Холма на свято Другої пречистої (8 вересня); день пам'яті (успіння) Іоанна Златоустого, Данилового патрона (див. прим. 5 до 1259 p.), припадає на 14 вересня.
260 В Іп. і Хл. "Береньского и Каменецького", — ідеться про одну, а не про дві особи, про біскупа міста Верони і Кремони, яке й було центром біскупства (єпископату).
261 За польськими дослідженнями подорожей та місць перебування абата Опізо, він був у Данила в Дорогочині у грудні 1253 p.
262 В Іп. і Хл. хибно "погибоша", "погыбоша"; треба — "побъгоша".
263 Про чийого двірського тут мовиться — неясно; або про Андрія, Данилового двірського, або про невідомого на ім'я Левового двірського.
264 Баскак — повноважний представник золотоординського хана; мав військову силу і людей, які наглядали за діями місцевих властей, збирали данину тощо. В Іп. "Милhя баскака", у Хл. "Милhя и баскака"; ідеться, вважаємо, про двох осіб; за іншими міркуваннями — про одну.
265 В Іп. "страны", у Хл. "станы".
266 6.ХІІ 1254 Про "зимового Миколу" див. прим. до 1227 p.
267 Згадується битва Мстислава Мстиславича Удатного з уграми 1221 р., про яку йде мова під 1219 p.
268 Афон.
269 Гліб волковийськии, Ізяслав свіслоцький та деякі інші — це дрібні князі, що з'явилися на заході Русі після татарської навали і служили в Данила, який давав їм держати ті чи інші городи — Волковийськ, Свіслоч. У літопису нема вказівок про їхній родовід.
270 В Іп. "не hдоу", у Хл. "не едоу": за змістом треба "поhдоу".
271 Оружники — воїни взагалі, озброєні люди, але частіше, як і в даному випадку, оружниками звалися пішівої.
272 Притчі Соломона XXI, 31.
273 В Іп. хибно "он", у Хл. "один".
274 В Іп. "иземь рогтичю", у Хл. "иэем рогатицю"; оскільки "рогатицю" носили за поясом і кидали и, то це могла бути лише бойова булава. Вона мала форму гранчастої кулі з шипами; усередині її заливали свинцем і набивали на ручку.
275 В Іп. "ста", у Хл. "сташа".
276 В Іп. "таль" (заложників), у Хл. "дан [ь] ".
277 В Іп. "черныя куны и бhль сребро", у Хл. "черныя куны и бhло сребро". Це місце можна тлумачити по-різному; ймовірно, що "чорні куни" — це реальне хутро куниць; "біль", як стало недавно відомо з берестяних грамот, — це горностай, а не білка (див. ще прим. І до 859 p.); срібло, як рідкісна річ у ятвязького населення, тут стоїть на третьому місці.
278 Ці слова наводить Іоанн Малала у своїй "Хроніці".
279 В Іп. "Инепhрьцh", у Хл. "Инеперцh".
280 Як і в інших місцях, мовиться про австрійську спадщину.
281 Пржемисл II Оттокар у 1252 p. одружився з сестрою покійного австрійського герцога Фрідріха II Войовничого Маргаритою Бабенберг, а жона Романа, Гертруда Бабенберг (він був її третім чоловіком), як відзначалося (див. прим. 4 до 1254 p.), була племінницею Фрідріха.
282 Іннокентія IV.
283 За німецькими та угорськими джерелами, у Гертруди від другого шлюбу з маркграфом Германом V (див. прим. З до 1254 p.) був син Фрідріх; його, тоді шестилітнього хлопчика. Бела IV узяв, як виходить з нашого літопису, в заложники до своєї дочки. Дочкою цією могла бути лише дванадцятилітня Маргарита (Маргіт), яку при народженні Бела прирік постригти в черниці, якщо буде вигнано татаро-монголів,і яку саме в час літописних подій відправили до жіночого монастиря, недавно збудованого її батьком на дунайському острові (потім названому на її честь Маргіт); у цьому монастирі-фортеці тримали, отже, й сина Гертруди.
284 Белу.
285 В Іп. "Вереньгврь прирокомъ Просвhль", у Хл. "Веренгеръ прирокомъ Просвелъ"; воєвода Бернгард Прейсель був прибічником Гертруди.
286 В Іп. і Хл. "Болоховь"; тут ідеться не про город, а про Болохівську землю-область (див. ще прим. 11 до 1231 p. та прим. 7 до 1234 p.).
287 Татарські люди — населения, що було безпосередньо залежне від татар.
288 В Іп. "Жедьчевьева", у Хл. "Жедечева".
289 В Іп. "чарнятинци", у Хл. "чернятинци"; так засвідчується існування города Чернятина.
291 В Іп. "на Корсики", у Хл. "на Корецку".
292 В Іп. "соупротивъ ко строузъ", у Хл. "съпротивь къ струзh"; ідеться про праву притоку Стиру Глушець.
293 В Іп. хибно "выъхавшимъ", у Хл. "въехавшим".
294 В Іп. хибно "из", у Хл. "къ".
295 Про Миколу Мирлікійського див. прим. 1 до 1227 p. та прим. З до 1235 p.; день пам'яті Іоанна Златоустого (житіє) — 13 листопада, "зимового Миколи" — 6 грудня, отже, в цей період Куремса і облягав Луцьк.
296 В Іп. хибно "во станы своя", у Хл. "въ страны своя".
297 Пієтет Данила до Іоанна Златоустого як до патрона-помічника, спорудження надзвичайно багатої церкви на честь цього святого, є доказом того, що хрестильне ім'я Данила було Іван. Справді, лист папи Іннокентія IV від З травня 1246 р. до Данила адресований loanni regi Russie.
298 Римське скло — вітражі трьох 5 вівтарних вікон.
299 Тут мовиться не про Данилового батька Романа Мстиславича, а про батька Анни, Данилової жони, Мстислава Мстиславича Удатного.
300 Тобто зробив міцнішими і вищими стіни города-фортеці.
301 3 літопису не зовсім ясно, що зробив єпископ.
302 Князь литовський Войшелк схопив Романа Даниловича, мабуть, за вимушений похід Василька з Бурондаєм на Литву; про це говориться нижче. Тоді ж, як видно, литовські князі і вбили Романа.
303 В Іп. "Глhба князя" хибно повторено.
304 В Іп. хибно "его", у Хл. "ею" (двоїна).
305 Вище і далі цеп город зветься ще Мельниця.
306 Тут в Іп. і Хл. розповщь уривається, і цим закінчується Галицький літопис; далі розпочинається Волинський літопис.
307 В Іп. "По сем же минувшему лhтоу", у Хл. "По сем же миноувшима двhма л'ьтома й".
308 В Іп. дату вставлено знову дуже недоречно: вона розбиває речення.
309 Андрій був сином Всеволода-Лаврентія Ярополковича, відомого, як і його жона Анастасія, лише з Любецького синодика.
310 В Іп. тут виправлено іншою рукою на "король", "королю".
311 Цей воєвода, з усією ймовірністю, мав ім'я Бай-Тімур і був, за Рашідаддіном, першим сином Тука-Тімура, тринадцятого сина Джучі.
312 Тобто розкопати вали, які оточували город-фортецю; дерев'яні стіни на валах уже згоріли.
313 В Іп. "и к томоу толмача", у Хл. "и Хомоу толмача".
314 В Іп. хибно "на западъ", у Хл. "назад".
315 За одними польськими джерелами, татаро-монголи взяли Судомир напереііодні свята Андрія Первозваного (тобто 29 листопада 1259 p.), що цілком вірогідно, бо тоді вони переходили Віслу, значить, була ще осінь. За іншими даними, також польськими, Судомир було взято аж 2 лютого 1260 p., — така довга облога малоймовірна.
316 В Іп. помилково "Каменца"; гоpод Каменець на річці Случі був зруйюваний ще в 1240 p. Батиєм; у Хл. "Каиена".
317 В Іп. хибно "Ясолны", у Хл. "Ясолды
318 В Іп. "Родивича", у Хл. "Родовича".
319 В Іп. "с Борисом и со Изhболкомъ", у Хл. "с Борисом съ Изеболком"; з і подальшого викладу видно, що це одна особа, а не дві.
320 В Іп. і Хл. "в Полониноу", очевидно, помилково; прийменник "в" не поєднується зі словом "полонина", та й означення це буде зовсім невиразним.
321 Афон.
322 В Іп. "Родивича", у Хл. "Родовича". і
323 В Іп. "с Борисом и со Изhболкомъ", у Хл. "с Борисом съ Изеболком"; з і подальшого викладу видно, що це одна особа, а не дві.
324 Див. ще прим. З до 1238 p.; очевидно, дочка, вбита 1240 р., тут до уваги не береться.
325 Ім'я сестри Миндовга і її чоловіка — невідоме.
326 У перигелії ця комета була 19 липня 1264 p.
327 За Густ., першою жоною Василька Романовича була Дубровка (її ім'я відоме з грамоти папи Іннокентія IV від 5 грудня 1247 p.), дочка Юрія Всеволодовича; Олена, друга жона Василька, це, за дослідженнями, дочка Лестька (Лешка) Білого і Гремислави, дочки Інгваря Ярославича.
328 Ідеться, очевидно, про один із епізодів затятої боротьби між золотоординським ханом Берке і монгольським ханом Персії Гулагу, що точилася в 1262— 1265 pp.
329 У Хл. текст "У рік 6775" до "У рік 6776" — відсутній.
330 В Іп. "и около Визълъжъ", у Хл. "и около Визлъже".
331 Свояками вони були тому, що Лев, син Данила, синовець Василька, був одружений з дочкою угорського короля Бели IV Констанцією, а Болеслав Стидливий — з іншою його дочкою, Кунігундою (див. прим. 1 до 1249 p. і текст під 1250 p.).
332 В Іп. хибно "но", у Хл. "й не".
333 Шварно був одружений із сестрою Войшелка, дочкою Миндовга.
334 В Іп. хибно "с ними", у Хл. "с ним".
335 В Іп. і Хл. "Полониньскыи" (див. прим. 5 до 1262 p.).
336 У Хл. текст "У рік 6777" до "У рік 6778" — відсутній.
337 Менгу-Тімур, золотоординський хан, був сином хана Тутукана (Тукана) і онуком Батия; старшим братом Менгу-Тімура був Тарбу, батько хана Телебуги (Тула-Буки) і Кончака (Кунчека).
338 Цей Гліб був сином Ростислава Мстиславича, котрий в Іп. не згадується, як і його жона; Олег Романович, за Любецьким синодиком, мав хрестильне ім'я Леонтій (у ченцях—Василій).
339 В Іп. хибно "Романть Глhбовъ", у Хл. "Романъ и Глhбь".
340' В Іп. правильне "Камене" виправлено на невірне "Каменца", у Хл. "Камена" (див. також прим. 1 до 1262 р.).
341 Ісайя LXI, 1—4.
342 В Іп. хибно "во Володим'hръ", у Хл. без "во".
343 Юридичне Ногай (Нокай; монгольське — собака) ханом не був; золотоординський темник (воєвода тьми — десяти тисяч), він не мав права на цей титул: його батьком був Татар (Тутар), незаконнонароджений син Бувала (Боала), сьомого сина Джучі; золотоординським ханом у 1266—1282 pp. був Менгу-Тімур, але хитрий і лукавий Ногай зумів захопити численні ханські прерогативи.
344 В Іп. хибно "како", у Хл. "тако".
345 Див. прим. 1 до 1257 p.
346 Конрад II мазовецький, син Земовита І, онук Конрада І мазовецького, називається братом Володимира тому, що друга жона Василька Олена, мати Володимирова, була дочкою Лешка Білого д (син Лешка Болеслав Стидливий, отже, доводився Володимирові вуєм), тобто двоюрідною тіткою Конрада, і Володимир з Конрадом були троюрідними братами. Крім того, двоюрідна сестра Володимира, дочка Данила Романовича Переяслава, була жоною Земовита, отже, по материнській лінії Конрад був двоюрідним сестричем Володимира.
347 В Іп. і Хл. помилково "мира не хотя с нимь"; у Єрмол. "мира хотя с нимь".
348 Як припускають. Лев претендував на Люблінську землю.
349 Ясно, що підвладні Ногаєві воєводи Кончак, Козій і Кубатан повинні були належати до нащадків золотоординських ханів. Вивчення їхнього родоводу, відомого з Рашідаддіна, показує, що Кончак (Кунчек) — це син Тарбу, молодший брат Телебуги (Тули-Буки); Козій — це, мабуть, Газан, син Аячі, четвертого сина Кулі; Кулі — це старший брат Куремси (Куруміші, Хурумші), другий син Урдюя; Кубатан (Кутуган, Кудукан) — це восьмий син Менгу-Тімура, молодший брат Алгуя (Алкуя). У 1291 p. і Алгуй, і Кубатан, і Телебуга були вбиті за наказом Ногая (див. ще прим. 1 до 1283 p.).
350 За Західноруським літописом, у Мстислава був ще другий син Володимир.
351 Осік — засіка, укріплене наваленими деревами місце в лісі.
352 Товар — тут насамперед худоба, скот; добро взагалі.
353 Селезенець — це прізвисько воєводи, яке може означати, звідки він походив (сілезець).
354 Синовиця — небога, племінниця по брату, братова дочка.
355 За висновками генеалогій, Василько був сином Романа Даниловича від другого шлюбу з Оленою, дочкою Гліба, князя волковийського (родовід якого невідомий); Василько мав від невідомої жони сина Данила, який став родоначальником знаменитих князів Острозьких і заславських. Перша дружина Романа Гертруда Бабенберг після розлучення з ним народила дочку Марію, яка потім вийшла заміж за Іоахіма Гуткеледа, підкоморія (придворного сановника) угорського короля Ласло IV, сина Стефана (Іштвана) V.
356 В Іп. хибно "с ними", у Хл. "с ним".
357 В Іп. хибно "людье", у Хл. "лодіа".
358 В Іп. "не дошедшим же имъ", у Хл. "но дошедшим же имъ"; приймаємо друге читання.
359 В Іп. "прокъ", у Хл. "порокы"; можливо, слід перекласти "решту".
360 В Іп. "подобный", у Хл. "побhдныи".
361 В Іп. "пришедшоу", у Хл. "идоущю".
362 Карпати.
363 В Іп. "прокъ", у Хл. "порокы"; можливо,слід перекласти "пороки".
364 Саме цього 1287 p. Телебуга (Тула-Бука) разом із молодшим братом Кончаком (Кунчеком) скинув свого дядька Туда-Менгу (третього сина Тутукана-Тукана), який став золотоординським ханом у 1282 p. після смерті старшого брата Менгу-Тімура. Телебуга оголосив Туда-Менгу божевільним і сам став золотоординським ханом до 1291 p., коли йому разом з іншими поламали хребет (кара без пролиття крові) за наказом всесильного темника Ногая.
365 В Іп.Сказахомь, у Хл. "списахомъ".
366 Дня "зимового Миколи" (див. прим. 1 до 1227 p. та ін.); у 1287 p. він випадав на суботу.
367 За Воскр., першою дружиною Юрія Львовича, матір'ю Михайла, була невідома на ім'я дочка Ярослава Ярославича; другою, за дослідженнями вчених, — Єфимія, дочка Казимира І, внучка Кондрата (Конрада) І, від якої в Юрія народилося два сини — Андрій та Лев і дочка Марія, що вийшла заміж за Тройдена І, сина Болеслава II, онука Земовита І; у Юрія було ще дві сестри — Святослава, черниця, і Анастасія, жона Земовита, сина Казимира І.
368 В Іп. це слово приписане на полі книги; у Хл. його нема.
369 Себто на початку березневого року.
370 У Хл. шістнадцять тисяч; ідеться про величезний прорив Північного моря на суходіл Голландії, в результаті чого виникла затока Зейдерзе.
371 Святий (гр.).
372 Про цей похід у грудні 1287 p. уже говорилося під 1283 p.
373 Тобто в присутності ханів Телебуги і Алгуя.
374 Його — Телебуги (див. прим. 1 до 1283 p.).
375 В Іп. було "зане дhла мь погань си", потім переправлено на "зане досадила мь погань си"; у Хл. "занеже дhла ми с погаными нhт"; виходячи з контексту, приймаємо виправлене читання Іп.
376 В Іп. хибно "братьи", у Хл. "брат ти".
377 В Іп. "ни на полоноу" (перероблене з "ни налысоу"), у Хл. "ни на полкоу".
378 В Іп. "Борка же Оловянца", "и Борко и Оловянець", "с Боркомь и со Оловянцемь", — ідеться про одну особу, а не про дві.
379 В Іп. "и повhдаша слоуги его Володимhру", у Хл. "и повhдаша Вълодимероу слугы его", — приймаємо читання Хл.
380 В Іп. "братоу", у Хл. "брате".
381 В Іп. "Князя Володимеря роукописаніе", у Хл. цього заголовка нема.
382 В Іп. "Городелъ", у Хл. "Городло".
383 В Іп. "страдали" (трудилися, робили), у Хл. "тягли" (відбували повинності).
384 Речення це складне для перекладу і тлумачення. В Іп. "аже боудеть князю городъ роубити. ини (у Хл. "и они") к городоу а поборомъ. и тотарыциною. ко князю". Суть розпорядження полягає в тому, що побори й данину, яку з населення стягали для татар, треба було віддавати не княгині, як власниці города чи села, а князеві (в даному разі Мстиславу), як носієві державної влади; що ж до участі в побудові городів, то за Іп. ніби виходить, що підлеглі княгині люди до цього не зобов'язані, за Хл. — зобов'язані, і це, гадаємо, ймовірніше.
385 В Іп. "Фодорка" (перероблене з "Ходорка"), у Хл. "Ходорка".
386 Гривня кун — гривня грошей; шарлат (скарлат) — шовкова яскравочервона тканина; броні дощаті — панцир зі сталевих бляшок.
387 Першого тижня великого посту (див. прим. 2 до 1074 р. та ін.).
388 Воздвижальний хрест — напрестольний.
389 В Іп. "не псахъ" (однина), у Хл. "не списахом" (множина).
390 Див. прим. 2 до 1279 p.
392 Додано з Єрмол.
393 В Іп. хибно "не слышалъ єсмь" у Хл. "слышалъ єсмь".
394 В Іп. і Хл., очевидно, помилково "иже"; треба "иди".
395 Ці вставлені у пряму мову слова про реакцію Володимира на смерть Лестька (Лешка) доречніші нижче, коли Ольга передала звістку своєму чоловікові (після "повідала мову Яртакову").
396 В Іп. ці два речення написано кіновар'ю, як заголовок.
397 Звідси розпочинається велика, дещо вільна (переосмислена або попсована під час переписування) цитата зі "Слова о законі і благодаті" їларіона; його б похвалу Володимирові Святославичу переадресовано Володимирові Васильковичу; у Хл. текст ближчий до оригіналу, ніж в Іп.
398 В Іп. і Хл. "нощныя", "нощныа":
в Іп. "нещаныа" (перероблене в "нещадъныа").
399 В Хл. "дневныа"; в Іп. і Хл. "дивныя".
400 Додано з Хл., є ці слова і в біблійному тексті.
401 Даниїл IV, 24.
402 Ці слова є в Хл. і в Іп..
403 Послання Іакова II, 13; Книга премудрості Ісуса, сина Сірахового XVII, 18.
404 Єванг. від Матфія V, 7.
405 Додано з Хл., є ці слова і в біблійному тексті.
406 Послання Іакова V, 20; далі продовжується текст із "Слова о законі і благодаті", але пропущено 90 слів.
407 Див. прим. 2 до 1015 p. "Повість минулих літ" та їларіон порівнюють діяльність хрестителя Русі Володимира Святославича з державно-релігійними заходами Константина І Великого; тут це порівняння перенесено на Володимира Васильковича.
Тут закінчується цитата з Iларіона.
408Див. прим. 18 до 1147р.
409 Ця молитва — цитата з Київського літопису під 1147 p.
410 В Іп. "no семь неділь", у Хл. "по 7 недел"; навряд чи жив Володимир 49 днів після причащання і без їжі; та й причащання припадало б тоді на осінь, а не на зиму.
411 Від слів "відчув у собі" до "рожденному" — цитата з Київського літопису під 1197 p.
412 Як видно, рік цей проставлений за вересневим літочисленням.
413 Олена — удова Романа Даниловича (див. прим. 2 до 1281 p.).
414 Для характеристики Володимира, опису його передсмертних днів та похорону, молитов використано, крім "Слова о законі і благодаті", матеріали Київського літопису (про Андрія Боголюбського, Романа Ростиславича та ін.). Зокрема, примовляння Ольги — це пристосуванняповторення плачу жони Романа Ростиславича (під 1180 p.), і тому не ясно, до кого уподібнюється Володимир-Іван, можливо, до Іоанна Златоустого, Іоанна Богослова чи ще когось іншого; Іоанн — древньоєврейське "дар", або "благодать божа".
415 Від слів "Добре б нам" до "всі ми зосталися" — цитата з Київського літопису із плачу новгородців над покійним Мстиславом Ростиславичем у 1180 році; нижче — також цитата звідси.
416 У Володимирі, отже, жили колоніями німці, сурожці (жителі з Сурожа), купці з Новгорода Великого, євреї.
417 Єванг. від Матфія XXV, 40.
418 Псалом СХІ, 5—6.
419 Від слів "на весь [бо] церковний чин", до "царства земного" — цитата з Київського літопису із характеристики Андрія Боголюбського під 1174 p.
420 Звідси знову йде велика цитата із "Слова о законі і благодаті", пристосована до даної ситуації.
421 Так в Іп.; в Іп. і Хл. помилково "обителниче", "обилниче".
422 Iларіон говорив про побудову Володимиром Святославичем у Києві церкви Різдва богородиці Десятинної, де його поховано, тут мовиться про споруджену у Володимирі прадідом Володимира Васильковича Мстиславом Ізяславичем 61 церкви Успіння богородиці, де поховано Володимира.
423 В І. тут ідеться про Георгія (Юрія), тобто Ярослава Мудрого, сина Володимира Святославича.
424 В Іп. тут іде мова про спорудження Софійського собору ("дому премудрости"); краса його переноситься на володимирську церкву Успіння богородиці.
425 В Іп. мовиться про Київ.
426 В Іп. ідеться про церкву Благовіщення богородиці, що її Ярослав Мудрий спорудив над Золотими воротами.
427 Єванг. від Луки І, 28.
428 Додано з І.
429 Iларіон тут і далі говорить про Ярослава Мудрого.
430 Далі в Іпатському списку текст утрачено; зберігся він у Хлєбниковському списку, де теж вміщений не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.
431 В Іп. ідеться про невістку Володимира Святославича Інгігерд-Ірину, жону Ярослава Мудрого; тут ці слова переадресовано Ользі, жоні Володимира.
432 В Іп. говориться про поклоніння імені Христовому.
433 В Іп. "обуть"; в Іп. "обитъ", у Хл. "обвит".
434 В Іп. "и жажющим во вьртьпh оглашение", у Хл. "и жажющим въ оутробь оглаженіе; в Іл. "жаждющіимь оутробї оухлажденіе".
435 Тут закінчується запозичення зі "Слова о законі, і благодаті".
436 Після цього в Іп. знов утрачено великий уривок тексту (аж до кінця 1288 p.); зберігся він у Хл., де знову вписаний не на своєму місці; переклад друкуємо з втяжкою.
437 Ідеться про те, що Володимир спорудив тут нові укріплення-стіни, бо город Берестій відомий ще з XI ст.
438 Євангеліє апракос (грі "алоохтоу — святковий день) і Апостол апракос містять тексти, розподілені на кожен день в такому порядку, в якому їх читають під час богослужіння на протязі року (за "зачалами"); порядок тут інший, ніж у тетроєвангелії (четвероєвангелії); Паремія (гр. лаооі|ліа — притча), Паремийник (Паримійчик) — книга вибраних текстів, насамперед зі Старого завіту, які читають головним чином на вечернях перед великими святами і неділями; про який Соборник тут говориться — невідомо, це, очевидно, якийсь збірник церковних текстів.
439 Завіса — тканина, якою завішують царські врата зсередини вівтаря. У давнину, коли справжніх іконостасів у церквах, як правило, не було, вівтар відокремлювався від середньої частини храму дерев'яною оградою, і вся вона запиналася завісами; особливо пишною робили центральну завісу перед царськими вратами.
440 У Хл. "жьженого золота" (див. прим. 7 до 1252 р.).
441 Покров —див. прим. 23 до 1146 р.
442 Індитія — див. прим. 22 до 1146 p.
443 Паволока — див. прим. 9 до 907 p.
444 Деісус — див. прим. 7 до 1175 p. Пролог, або Синаксар — збірник коротких житій, розміщених у хронологічному порядку на кожен день року, а також слів і поучень.
445 Мінеї, Четьї-Мінеї — збірник поширених житій, так само розміщених у хронологічному порядку, слів, поучень, легенд тощо.
446 Тріодь (Пісна і Цвітна), Октай (Октоїх, Осьмогласник), Єрмолой (Ірмологіон), Служебник — різні типи богослужебних книг.
447 Намісна ікона (храмова) — ікона святого (або празника), в пам'ять якого збудовано церкву.
448 Шия — основа церковної бані.
449 Ідеться, власне, про похорон Володимира у квітні 1289 p.
450 Бояри Володимира Вэсильковича.
451 Мстислав пригадує Юрієві похід у грудні 1287 р. на ляхів, коли хворий Володимир у присутності татарських ханів Телебуги і Алгуя оддав Мстиславові своє князівство.
452 Ловче — подать на утримання княжих ловчих, мисливців.
453 Тобто, Мстислав замінює цією податтю тілесну кару.
454 Лукно — міра місткості сипких тіл і меду; в XI—XIII ст. приблизно 24 кг (меду).
455 Адміністративне городи ділилися на десятки, сотні й тисячі душ (чоловічих).
456 Ці два речення в Іп. неправильно вписані далі, після слів "щоби з ними він мир держав"; вірно вони вміщені в Хл.
457 У літопису чітко розрізняється саме місто і город-замок; далі виступають міщани, мешканці міста (мhстич'h) і залога замку—городяни (горожаны); взагалі слово "город", "град", яке безліч разів зустрічалося попереду, найчастіше означало укріплений феодальний замок-двір, навколо якого зосереджувалися села; рідше слово "город" у літопису означає суто військову споруду — укріплений сторожовий пункт (особливо на порубіжних землях); у значенні міста слово "город" виступає лише якихось десять-п'ятнадцять разів (Київ, .Новгород Великий, Чернігів, Галич та інші центри земель-князівств).
458 В Іп. "боряху", у Хл. "бороняху".
459 За польськими та німецькими джерелами, 30 червня 1289 p. війська Льва Даниловича пустошили землі довкола городів Гроткова і Ниси.
460 В Іп. і Хл. нема імені святого Василіи Великий.
461 Жони Володимира Ростиславича і Юрія Володимировича — невідомі.
462Жони Гліба Ростиславича й Івана Глібовича — невідомі.