Ось подивіться навколо і побачите птицю тую на чолі вас.
А та поведе вас до перемоги над ворогами.
Се бо брала своїх і там одержувала.
І тут красується попереду і манить світами до синяви.
Так було і в іні часи, коли руси йшли з венедами;
і ті захотіли забрати богів своїх до моря і там угніздилися.
І немало градів і храмів там побудували, бо були багаті.
І ті храми прикрашені золотом і сріблом,
і багатьом дерев'яним богам віддавали честь десятиною.
І те було відомо іншим,
і вони дивилися на все те і заздрили, і воювали з ними.
І там покояться збіднілі наші родичі,
а доти ходили на грабежі і торгували на торжищах
задля багатства,
та там і залишилися, віддаючи своїх рабів у підданство.
І та земля йовідає ще про мерзенні прі і злі вчинки.
А ми відійшли від гір Карпатських до Кия
і там зустріли ворожість злих народів.
І співаємо — адже ми руси — про славні дні ці,
і маємо співи ті од отців наших
про красне життя в степах і про славу отців,
Се бо воєвода Бобрець, що вів русь до Голуні,
по смерті одержав чин Перунь.
І хоробрих героїв тих не забудемо ніколи.
А позаяк ми сини отців наших,
то маємо любов до пам'яті їхньої
і кажемо про них, що вони були силою нашою.
А сила та йде од їхніх жнив; чи вініємо, а чи віно тягнемо.
18б
Мовимо про тих, хто збагачував нас.
А зараз ми не маємо молілень і молимось біля криниць і
де вода жива тече і вольба є,
і вовки хижі не ходять.
І про часи Альдоріха згадаємо; той звався жервець.
Його не любили, бо нечесний був і слова не тримав,
і красунь наших брав нагло, крав їх.
Ї те спричинило чвари між нами: чи битися за готів?
І те пережили, як і готів.
А в ті віки правили в родах князі.
І се князь Боревен, який подолав еланів на березі
морському.
По битві пішли ми на пасовища ті
і там розводили і пасли худобу в степах.
Та греки сіли там знову і заснували міста.
Й озлобилися на нас.
О тім часі ми знову пішли на північ і там буди двісті літ.
І там з того часу др нінїшнього.
І сьогодні маємо іншогіокнязя, Боревлана, правнука по
діду своєму.
І той сказав: "Ідімо до яойудйя на греків".
Греки поміж еланамй плем'я окреме
і торги мали в степах скотом нашим та хочуть брати
його задарма.
І тому мусимо знову відкинути їх до моря і гнати до
їхнього краю,
тому що (це) Руська земля,
і руська кров лилася на ту землю,
і та (земля) пила кров нашу.
На нас надія була, і ми боронили її всі дні, відколи три маємо.
19
Се бо видів сон у Наві.
І тут огненного блиску вийшов з неї змій дивний і
охопив землю.
І тече кров з неї, і той лизав її.
І се прийшов муж сильний і розтрощив змія надвоє —
і стало два змії.
І розтрощив ще — і стало чотири.
І тоді заволав муж до богів за поміччю.
Се бо та сила не людська, бо чорна є,
і сей змій — то вороги, що йдуть з півдня, себто Боспору.
Збиті й відкинуті ратями дідів наших,
хочуть греки оточити землю нашу.
Але не дамо, бо пожнив'я ті наші, і не попустимо.
А створіння те, змій, є погибель на нас.
Мусимо битися і життя покласти за землю нашу.
А та простяглася бо од нас до полян і дреговичів;
і руси сягають аж до моря і до гір, до степу південного,
і се руси.
І тільки од русі маємо допомогу, бо ми Дажбожі внуки.
Молимо патаре Дяіе, що той ізведе огінь,
який Мати-Слава принесла на крилах своїх праотцям нашим.
І тут пісні співаємо біля вогнищ вечірніх.
І повідаємо старі слова слави нашої про святе
Семиріччя наше,
де наші отці гради мали були,
І віддали ту землю, до землі іншої одійшли.
І мали в часи ті державу,
і в давнину мали Голунь нашу, і гради, і села, і вогнища,
що утворювали землю.
Тож умиємо тіла і душі наші,
бо мали уділ русів Голунь,
яка була сильна і на ворогів страх уміла наводити.
Се бо з часів Кисеня ходили вівці там,
і та земля по днях тих була украдена од нас...
Вони ж (греки) творять інше, аби нас од стародавностей
одвернути.
І те бачимо і руку тримаємо на вас,
аби знали, що лютий день іде і крові хоче.
І ту проллємо на землю свою русу...
Се Руса града каміння волають до нас.
І се ми маємо йти і дивитись у вічі смерті...
Піде син мій і умре за них...
20
Д. 20 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці..
XII. Київ, Голунь, Сурож
21
Се бо Хорбер поборов тую силу злую,
що нависла (над вами) й опоясувала вас.
Се бо ми ті урви мали берегти і храми богам ставити
і споруджувати стіну із дубів, а за тим і другу стіну;
і там зберігали богів наших образи.
Мали многі храми в Нові граді на Волхові-ріці,
мали в Києграді по боголісах.
І се мали на Волині дулібській храми,
і о Суренжі на морі сурськім і синім.
І се велика втрата для нас,
бо храми суренські побиті ворогами,
і боги наші, зневажені, в поросі валяються.
Мають (храми) русичі, та не мають сили здобути над
ворогами перемогу.
І се бо маєм урви, як отой мандрівник,
що йде вночі по лісах
і се урве одяг свій на шматки.
Так і русичі мали урви на тілі русів.
І не зважили на те, намагалися в храмах славити богів,
які не приймали жертви нашої.
Се бо уражені нашими лінощами.
І хоч Птиця-Мати славу рече на нас
і молить нас про те, щоб отцівську славу зберегли,
все ж не мали сміливості стати на рать
і мечами брати землю нашу, од ворогів одбиту.
Се бо тисячу триста літ зберігаємо святощі наші.
І днесь жони наші кажуть,
що ми сумирні і втратили розум наш,
і самі зараз, як овча мале перед ними (ворогами),
і не сміємо вступити до брані і мечем вразити ворогів наших.
Се бо Купало прийшов до нас і говорив нам,
що повинні стати горді і чисті тілами і душами нашими.
Ї впали до ніг його,
аби він приходив до нас і нас охороняв, ведучи до раті
жорстокої,
і щоб там повернули до небес обличчя.
І се, до січі йдучи, хвалили богів наших у брані, як у
мирні дні.
І се бо купалиця рече нам, що відзначалися досі
і будемо по славі своїй ушановані,
до якої також з отцями причетні.
22
І ще хай буде сказано про те,
як Квасур одержав од богів тайну й утвердив сурину.
А то бо є спраги вгамування,
і ту мали до радогощі, щоб богам радіти і танцювати,
віни кидаючи до неба і співами славу богам творячи.
Квасур був сміливим мужем і сильним і з богами розумівся.
А тому Ладо, до нього прийшовши,
сказав йому залити меди водою
й усуріти їх на сонці, себто суру утворити.
А як вони бродитимуть, то перетворяться в сурицю.
І ту пиймо во славу божу.
І то була найвища нагорода,
якою муж був коли-небудь відзначений;
як і згаданий отець Благомир, той одержав небес повчання,
що створене Квасуром слід називати суринією.
І те є в радогощі наші...
Се повинні мати на всі дні після того, як жнива
проведем, і возрадуємся тому.
Се не може бути в інший час, коли б хтось не втримався
і сказав нерозумне про Чорнобога,
а інший, теж у радого щах, — про Білобога...
Так же повинні шукати ворогів і друзів...
Кувати бо мечі наші на ствердження сили,
і силою божеською вразимо ворогів наших обаполи.
Той бо Богумир названий майстром (твастирем),
яко же тому сказано про слов'ян,
аби вони були такими, як боги казали їм, се їхнє.
Так уставив роди окремо, як боги спричинили родам.
Ї йшли за родами тими роди також.
Ї Сварог — Отець, а інші суть сини.
І мусимо коритися йому також і ми, як корилися родичі,
бо є отець роду.
А ті роди існували за Кия до князя Кісте...
По готській війні все порушилося і, руськолань покинувши,
одійшли (ми) до Кия й оселились на землі тій.
Там же, дочекавшися приступу варязького, себе
боронили од них.
І так було се через років тисячу триста по Кию-отцю,
триста років по Карпатському життю.
Через тисячу літ Києграда одна частина йде до Голуні
і там залишилась, а інша — біля Києграда.
і перша є руськолані, а друга — Кия,
що сурень шанує, по худобі ходячи і отари водячи
десять віків по землі нашій.
Голунь був славний і (мав) три сотні градів сильних.
Києград мав менше на півдні десяток градів, і поселень,
і сіл зовсім небагато лишилось.
На півдні в степах усілякі роди житво міняють
і грекам роблять обмін на золоті ланцюжки і кола, і
намисто,
які на шиях своїх носили;
вимінювали за пиво венедське для греків;
і розводили овець своїх і міняли тих.
І ті руси на півдні створили град сильний Суренж,
який не створити грекам;
і греки його розтрощили і русів побити хотіли.
І тому йдемо до них і розтрощимо поселення грецькі.
Елани бо сії суть вороги руськоланіям і вороги богам нашим.
Грецьколані суть; і не богів почитають, і не людей.
Їхні боги суть із каменя зроблені подобою до мужів.
А наші боги суть образи...
І як відбивалися від готів, то ті натягали на голови свої
роги од волів і корів.
Ї шкури натягали на чересла свої
і думали так налякати руських.
А ті знімали сорочки свої й, оголивши чересла, йшли до
битви і перемагали.
І багато разів ішли оголені до битви і перемагали їх, як і
грецьколань.
Багаті зніжили мечі свої, тому швидко переходили у
Наву од Ями,
який чекає жертву свою до землі, аби випити кров її
і життя її умертвити, і тим самому жити отам.
23
Се бо Новояр іде від старого, так було і з русичами.
Пішли на південь і там лишалися в степах десять віків.
Так ото руси вибирали князів своїх.
І ті од родів своїх, і роди дбали про плем'я: кожному
князі свої.
А із князів вибирали князя старшого, і той вів до битви.
І так жили на землі тій.
Далі варяги прийшли на нас і розбили їх.
Ї се грецьколані пішли на землю ту, й осіли на ній,
і не зважили на русь.
Ї тоді руси взяли мечі і напали на тих,
і відігнали їх до їхнього берега морського.
А ті грецьколані повели раті свої, в залізну броню заковані.
І була січа там велика.
І каркали ворони над їжею мужеською,
що кинута на полі, і пили очі їхні,
каркали ворони, беручи те, дуже каркали
і пили там бо очі грецькі, й очі руські не чіпали.
Там бо знак мали, яко боги не давали русі погибнути.
І там сонце з місяцем стояли за ту землю, і небо стояло
за кмить (угіддя?),
аби земля тая не підкорилася руці еланській і лишалася
руською.
І там плаче мати за дитиною своєю,
що пролила кров за кмить тую;
і та кмите стала руською.
Новаяр був там до днесь.
І земля та пробуде нашою, бо пролили кров за неї.
Отож елани сказали князеві старшому нашому і
повідали йому,
що не хочуть до землі неровь ходити, ані рабів брати,
але лишаться на березі морському своєму.
То мали указицю на день наш,
коли праотці померли за кмить.
І не взяли вороги землю нашу.
Отак і днесь маємо указицю, що ніхто не візьме її.
А це Германаріх іде з півночі на нас, і мали боронити
землі свої і йти на них.
Се бо Готська земля є наша.
А ті Білогори всіяли кістками своїми і кров'ю своєю
полили, і та для нас.
Се бо мовить Птиця-Мати наша про нас і славу рече нам.
І брали ми за тим мечі наші і йшли до світа в поле.
Відбили ворогів північних, і відкидали ворогів південних,
і пішли на ворогів східних.
І повели русів Громовиці, як синів отця нашого Перуна
і Дажбога внуків.
І Сварець укаже нам, куди йти...
І Германаріх відійшов до півночі, а елани — до півдня.
Отак зібрали землю нашу докупи
і не дали посіви чужим, а лиш синам своїм.
І йде до степу нашого багато родів іних,
і не були з ними мирні і не чекали допомоги;
та бо є у помсті нашій і на кінці меча;
і тими січемо ворогів.
Се мовить Птиця-Мати до нас,
аби ми підняли мечі на захист свій і її.
Се б'є крилами о землю і порох підіймає до небес.
А се бо впала на землю
і се б'є о неї, ніби страшиться за нас.
І тут осміліли, крикнули, яко кречет,
і той крик до серця нам.
І те повинні знати, яку суру пили.
До січі йшли і там одержали напій інший, богами
скріплений;
і той буде нам, як вода жива опісля, в час тризни великої,
яка є о всіх померлих за землю свою.
Се бо Сварожець дивився на нас із небес своїх чудових
і, дивлячись на раті наші, рахував їх на пальцях,
і не мав їх достатньо;
рахує їх на пальцях ніг своїх і говорить пращурам нашим,
що ми — велика сила і не зможуть подолати нас вороги наші.
І се пішли проти них і гнали їх,
доки не поглинула їх земля, і здохли в Марі, і Мор їх узяв.
Се бо говорили в серці нашім,
що не повернемось до вогнищ своїх,
доки вороги нишпорять,
не вержемося тілами своїми,
доки вороги беруть землю нашу.
І говорили про те, як боги наші збавилися їх.
Се їм (богам) б'ємо чолом ради синів своїх і брали
молодих до війська,
яке повернуло спини свої до ворогів.
Се бо лядви свої відкрили і натовкли землю нашу до них,
аби втримати її аж до смертного часу і Марі показати.
Се бо Мора одступиться од нас, скаже,
що нема тієї сили, яка могла б протистояти витязям
руським.
Отак слава потече до небес, і там боги скажуть:
"Хоробрі ви, руси, і маємо місця для вас біля бога прі
Перуна і Дажба, отців ваших".
XIII. Пожертви укрів ї дари богів
24а
І се гряде Дажбо з силами многими на поміч людям своїм,
і тому не маємо страху, оскільки як раніше, так і зараз,
про нас дбає той;
і говорили про нього, як він хоче;
і се чекаємо свого дня, на те, що маємо...
Се бо Воронзенець було місто, біля якого всілися готи, а
се руси биті.
І той град був малий, а після битви тієї спалений був,
і прах, і попіл його вітрами був розвіяний по обидві сторони.
І місто сеє залишено, і земля тая руська є.
І се не оглядалися на неї, але і не забули її.
Там бо кров отців наших лилася, і тому ми вправі
нагрянути на Воронзенець.
Слава тече по русах,
і ті сурми свої візьмуть, щоб проголосити о сім
і сили збирати для князів своїх на захист Русі,
бо це як руга,
і ругу повинні дати князям своїм і огненним слугам.
Тим маємо тримати се ще ругу особливу:
хай візьмуть їжу і питво за часів своїх до смерті і
служитимуть нам.
Се бо многі поклали кістки свої на полі, як і за часів
Мезенмира.
Тако анти ми, маємо честь і славу співаємо богам!
І хоч славії названі, ніколи не просили славу,
І славу говорили, як молитву творили.
Омиймо тіла наші і кажемо славу також.
24б
Пиймо суру питну за славу ту п'ять разів на день.
І вогнища розпалюємо біля дубів;
і тако снопа тягнемо і скажемо хвалу йому,
Ми Дажбожі внуки і не смієм нехтувати славу нашу за віки.
Се бо антами були по руськолані,
а раніше були русами і лишились ними.
Се про Волинь ідеться перше, яка била ворогів, бо
хоробра є.
І та Волинь є першим родом, будучи їх початком.
І анти Мезенмира здобули перемогу над готами і
розтрощили їх надвоє.
І се по них прийшли гуни, крові славних жадаючи.
І та боротьба люта була.
І се готи зібралися з гунами і з ними на отців наших напали,
І були розбиті і знищені,
А тут пішли обри на князя і забили його.
Отож синє море одійшло од Русі...
Се боги русі не беруть жертви людської, ані тваринної,
лиш плоди, овочі, квіти, зерно, молоко, суру питну, на
травах настояну, і меди,
ніколи не живу птицю, ані рибу.
І се варяги й елани богам дають жертву іну і страшну
чоловічну.
І те ми не повинні діяти, яко ми Дажбожі внуки,
і не маємо йти за іними стопами чужими.
24в
Се жертва наша є мед, сура о дев'ясилі і щавлі удіяна
і на сонці настояна три дні, а потім крізь вовну ціджена.
І то буде наша жертва богам правим,
які суть наші праотці:
бо се походимо од Дажбога і стали славні, славлячи
богів наших.
Ніколи не просили, не молили блага для себе.
Се бо боги казали нам ходити до Русі і ніколи не з ворогами.
Мати-Слава обрала нас співати про перемогу над
ворогами, і тому віримо,
бо те слово про Птицю Вишню, що в небесну порость
летіла од нас.
Се бо князів наших вибирали,
аби влада їхня про нас піклувалася.
І як прийде ворог на кордони наші,
то через кордон не перейде,
бо поверне його сам Перунько.
І те сніп знає,
що ми молимо Славу і ніколи не просимо іншого,
ніколи не вимагали життя безпохибного.
Ось що бачив отець наш Ор, як до хмар ходив,
узятий будучи і взятий силою до Перунькової кузні.
А бачив там Ор, як Перунько мечі кує на ворогів і
куючи казав тому:
"Се стріли і мечі маєте на воїв тих
і не смійте боятись їх, бо знищу їх до поду,
і кмота їх буде вмішана до гною ближче, як земля звірам
у багні.
І будуть вони, як поросята, вмазані од брення,
і сморід свій понесуть слідами своїми,
і всюди буде сказано про них, як про смердючих
поросят і свиней".
Се бо говорив Перунько і кував мечі й Ору казав,
і те Ор повідав отцям нашим.
І така була наша боротьба за житву і звитязтва многі і
віки назад,
і зараз віримо в те, що так було.
'24г
Ішов од тих верхів і до синього моря і Сурожа до вас
і казав вам, як відали самі, про ту зі старих часів землю
нашу союзу антів,
яка через кров, щедро пролиту на ній, русою зветься,
бо руду лили, і тако в спрагу її до кінця.
І буде та земля наша, славних племен і родів.
Се бо славимо богів, ніколи не просячи, бо славимося
силою їх.
І так величаємо пращура нашого Сварога,
який був, є і пребуде завжди з нами з віку у вік до кінця.
25
А це про покарання.
Був град малий на берегах морських руських.
І там був князь, який згаданих еланів бив і відігнав од русів.
І той зібрав рать, кінноту і пішов на них і переміг їх.
А елани плакали в тузі своїй і просили, щоб данину платити.
І та данина вдіяна була з овець, хорязі і вина.
І те елани знали, що руси п'ють багато;
і якщо (тоді) напасти на них, то можна подолати їх.
І се прийшли волхви укри Ухоріз і брат його Ословень,
і так сказали русам: не творіться на дар той.
І се руси не слухали й упилися.
І тими ж днями елани напали на них і розтрощили їх.
І се, погибель ту бачачи, руси відійшли в степи
і там, як казали, зібравшися з силами, повернули на них
і повергли їх.
Се боги надихнули їх і руки їхні зміцнили; і ті здобули
перемогу.
Се бо б'ють ворогів і так мовлять:
"Як овець, розтрощимо їх
і будемо самі тими краями володіти,
яко красиві вони суть.
І ті не віддамо".
Се Триглава молимо, великі й малі,
і се бо Триглав наш збирає нас,
і швидко скачемо на конях, ворогам поразку творячи.
І те бачимо, як боги оволодівають ними.
І се бачимо, як мертві є й убиті богами.
А ми по них продовжили.
І бачимо мертві тіла многі,
бо велика рать Перунова на них се поверглась і
розтрощила ту...
І се сварожиці ошую тих течуть,
і Дажбо принесе побіду нашу в руках своїх роду славному,
славу отців держащому
і донині на полі перемагати ворогів своїх здатному.
І се Жаль жаліє над ворогами, і Горинь горює в смерті їхній,
що од рук божих се вержуть.
Се Карна плачеться о мертвих тих,
що стали на тропу божеську і померли.
І поля ті наповнені суть мертвими кістками і главами
усіченими,
й уди од тілес урізані се валялися на траві.
Сморід іде од полів тих,
і ворони летять до них видовбувати мертві очі
і їсти мужеські м'яса многі понищені.
Се мовив Ору Сварог наш: "Як мої творіння створив вас
од перст моїх.
І хай буде сказано, що ви — сини Творця, і поводьтесь
як сини Творця.
І будете як діти мої, і Дажбо буде Отець ваш.
Того мусите слухатись, і той вам скаже, що маєте діяти;
і як мовить, так і творіть.
І народ великий звитязив по світу і потоптав роди інші,
істягнувши сили із каменя,
чудесне творячи, без коней повізши,
і всяке діючи дивне, без чарівників,
бо всякий гряде, як чарівник.
І ругу творили, клятви чинячи на кметі,
і кметь підкорили...
І так словами многими і многими
і тими словами одурманюєте ви,
приневолюєте рабів в обмін на золото.
І те міно продавали ви ворогам, які хотіли того.
І те боги вам мовлять і дали Орієві завіти:
любіть світ зелений і життєдайний!
Любіть друзів своїх і будьте мирними між родами!
А по тій добі були сімдесят князів наших,
як Мезислав, Боруслав, Комонебранич і Горислав;
і тако вибрані на вічі й одлучені на вічі,
коли люди не хотіли їх.
Се бо князі ті великі трудилися,
і се Кішек був великий і мудрий.
І помер, а по ньому були іні.
Кожний зробив якесь благо для русів.
Пам'ять наша те вдержить,
бо мусимо їх славити всякої тризни тривіди
і зберігати пам'ять про них у синів наших.
І ніхто не сміє про те забути,
бо проклятий буде богами нашими і людьми.
І люди ім'я його схибнуть на віки".
XIV. Умиємо душі свої
26
І се був у ті часи Оседень, огнищанин, і сей благ був.
І боги давали йому овець багато
і худоби на пасовищах у степах.
І се була вона при травах многих,
і боги давали йому приплоди худоби і примножували її.
Ї тако з'явився перед очима їхніми мандрівник і сказав йому:
"Нехай підуть сини твої до землі тієї, до краю чудового,
що є на заході сонця і де сонце спить на своєму одрі.
І се вершник скаче до нього і рече сонцю,
що гряде сонце до лук своїх синіх.
То повинен скакати до повозу твого і дивитись од сходу.
І як сказано було, поскакав той до іншого краю.
І ввечері прискакав поблизу їх інший вершник і сказав,
що сонце зайшло за гори свої і візок свій золотий залишило;
і той вороги хотіли вкрасти.
І ті ближні вершники скачуть до іншого краю
І ось зоря йде і веде зги свої й одягом Дажбовим трясе,
і зги течуть до краю небесного". Ї се сказав.
Тоді два сини пішли до заходу сонця
і побачили там багато див і трави злачні.
І прийшли до батька і сказали йому, що красен край той.
Ї се многі племена і роди висловили бажання стати на
тропу ту і піти за Оседнем.
І тут сказав Орео-отець синам своїм очолити всі роди.
І не захотіли вони, поділившись на тих і інших.
Отож князі одні повели людей своїх на полудень,
і Ор повів до краю морського.
І тут була засуха велика і піску багато.
І пішли до гори і там осіли на піввіку.
І як створили кінне військо велике, пішли в землі чужі.
І там воїни ставали на тропі їхній, примушували битися
і були розтрощені.
1 так ішли далі і бачили землі теплі і не берегли їх,
бо багато чужих племен там осіли; і йшли далі.
Се бо боги вели їх, як людей своїх.
І прийшли до гори великої і билися там з ворогами;
і йшли далі.
Отак багато разів мусимо згадати про те і тягнемо за своїх.
Як отці наші, маємо очиститися мольбою в омовінні
і митися, мольби творячи за чисті душі свої і тіла,
яко Сварог уставив ті омовіння і купалища і те вказав;
і не сміємо те покинути.
І миємо тіла й умиємо душі свої в чистих водах живих
і підемо трудитися, всяк день мольби творячи
і суру п'ючи, як і раніше робили.
І ту п'ять разів пиймо на день і хвалімо богів наших за
радощі ті,
що осуриться молоко наше на пропиття наше,
і корм іде для корів до нас.
І тим живемо, і трави злачні уварюємо до молока;
і так приймаємо кожен частину свою; і живемо.
І кажу те, сину мій,
що час не страчено і є вічний перед нами.
І там побачимо пращурів своїх і матерів,
які порядкують на небі й отари свої пасуть,
і віни свої вінуть і життя мають, як і наше...
Там немає ні гунів, ні еланів, і Права княжить над ними.
І та Права істинна, як Наві скинута чи Яві дана,
і пребуде віки вічні біля Світовида.
І се Заребог іде краєм тим і говорить для пращурів наших,
як живемо на землі, і як страждаємо, і як багато зла.
А там зла немає, і трави зелені зустрічають їх
і зустрічають шелестом своїм про волю божу і щастя
людей тих.
І маємо глядати степи райські на небі, яке є синім,
і та синь іде од бога Сварога.
І Велес іде править отарами їхніми;
і йдуть на злаки і води живі,
і ніхто не поневолений у краї тому, і нема рабів там,
і жертви іншої, як хліби, немає.
І се виноград, і мед, і зерно дають до молитов тих.
І тако проголошуємо славу богам, які суть отці наші, і
ми сини їхні,
і повинні бути в чистоті тілесній, як і душі наші,
які ніколи не вмирають і не завмирають за час смерті
тілес наших.
А загиблому на полі бою Перуниця дає воду живу попити,
і, попивши Її, йде (той) до неба на коні білому.
І тамо Перунько їх зустрічає і веде до благ своїх, до
палат своїх,
і там пробудуть (якийсь) час вони і дістануть тіло нове.
І так жити мають і радіти прісно і до віку віків,
за нас молитву творячи.
27
Д. 27 являє собою фрагменти окремих речень, у яких не простежується зв'язний текст. Тому ми не включаємо її в переклад. Цей матеріал поданий у кінці.
ХV.Всякому належить захищатися самому
8(27)
Наступний текст, який подаємо, має у Ю. П. Миролюбова одвійну нумерацію — 8(27). Справді, існує певний зв'язок між д. 27 д. 8(27): текст д. 27 обривається словами "іако ста глут...", — а текст д. 8(27) починається зі слів "яко ста глутве а тедо бяхом сірі а ньіще..."
Як стали голотою, то були сірі й убогі тоді.
І якби прийшли в залізах (вороги), то випустили б нам
нутро.
Се бо Аскольд і Рюрик по Дніпру ходили і людей наших
зазивали до борні.
А тому, що мали війни між собою, тако і не могли йти
до них.
Ото хай буде наукою, щоб зрозуміли нашу помилку,
чому мусимо знову бути в неволі.
Се бо Аскольд узяв воїв своїх, посадив їх на лодії
і йшов пограбувати інших,
так ніби йшов на греків нищити міста їхні
і принести жертву богам в землі їхній.
Але то все була неправда.
Бо Аскольд не русич, а варяг, і мав іншу мету.
Той гмоть руську попирає іншими,
і злі діяння погубили імена їхні.
Ні Рюрик не русич.
Той бо лис іде хитрувати до степу
і б'є купців іних, які йому довіряються.
На старе кладовище ходили і там помислили,
як дихають пращурове наші під травою зеленою;
і там узнали, якими бути і за що йти.
І тут наші родичі почали були ділитися, кому старшим
пребути,
хто похопить віл отців і праотців маріченських,
який од них іде, а який був присгець.
І та велика свара одоліла русів і привела до розладу і
розторгнення.
Тако греки від своєї землі прогнали їх,
оскільки не мали сили, зчепленої до кругу і до крил.
Усякий поглядав на сусіду свого і од цього віри не мав,
яка веде мужів до січі.
Тако, прийшовши назад, починали сваритися про похід,
хто був кращий, а хто ж чорний.
Давно були інші оповіді про витязів,
і тоді чули про походи від отців своїх...
Отак бо русколань занепала од готського та гунського
звірства.
І тоді Кийська Русь утворилась.
І відтоді й готи устрашилися і пішли геть до Сверензе.
Як відомо, Сверензе суть дві: одна — венедська, а друга
— готська.
І тут готи прибули до неї і посилилися там,
а венеди ослабли з того часу.
Окремо жмудь була коло тієї і та була литовська;
і се називались ільми од нас, або інакше ільмери.
28
Се болить нам те, що не могли повернутися назад
і повернути гради наші, щоб тяготи наші присікти.
І те сказав їм князь Бравелен:
"Подайте допомогу град градові і тримайте воїв своїх.
Хай зберігають вони силу Русі як єдину грозу ворогам і
так се".
Нам жмудь розповіла про готів,
які з Детеріхом пішли на північ і там у жмудів
повернули на південь.
І се пішли на римлян, і там билися з легіонами, і брали
ругу велику од них.
І се вторглися до землі їхньої.
Ї се Детеріх убитий був од укрів.
І се готи тії богам противні, і ті ізпололи їх.
Се міста наші суть сірі...
А старші родичі наші не вибирали іних для себе,
аби ними правили, а самі йшли до інших.
І варто розповісти про те і потручати на несподівану тружду.
1 се страждали за тими і сльози лили за ними.
Б'є крилами Мати наша Слава
і говорить нам о труднім часі засухи і мору худоби.
І се знаємо, як сказано од праотців, що кієльци
допомогли їм.
І се бо пішли до них, і так були сто років при їхній
допомозі;
те ж знаємо і про ілмів, тобто іллерів; ми ж родичі.
І се роду рожениць імена до серця ввійдуть і захистять
нас од ворогів.
Се бо впали нині (на коліна) і молили богів про
заступництво наше; і те було.
Тако бо Ясна є за нас.
І се повели отців наших крізь гори і степи мимо готів.
І се Дону пили; мали ту ріку як нашу, бо пролили кров
нашу на землю.
І та є руська земля і буде руська.
Се бо русичі, маємо згідно з промислом небесним про нас.
І се творимо труд наш о житьбі.
І се жмудь каже нам, що прийде до нас
і підтримає нас проти ворогів наших;
коритися бо не повинні нікому.
То було сказано вам, і те я казав, що помогли у боротьбі
руській проти ворогів моїх і ваших.
І се в трудний час наш не берегли себе і йдемо вмирати
за рід наш.
І се огидний Яма жре убитих.
І се ворони виїдають очі їхні,
І се трава росте крізь щелепи їхні.
І те бачити не могли, бо билися до гори і землі і силою
нашою,
аби не бути в неволі біля рала їхнього,
щоб, як коні, тягнути на оранці їхній і жнива їхні вінити;
щоб хліб наш їли, а ми їли землю.
І шиї наші не повинні долі схиляти до землі.
І се боги наші долають ворогів наших і зламають хребти
їхні,
щоб не могли посягати на зв'язки наші,
тягти жінок і дітей наших на торги
і там лишати еланам і грекам за прикраси срібні і золоті.
Се ворогам казали: зникніть, яко тьма по сонцю.
І се Перун найде на вас і розтрощить вас, як овець.
І багато разів тремтіли,
і небесних воїв убоялися.
І се б то є знаменним, що біля Дніпра проквітла лоза взимку.
І се Купало покаже для нас знамення на перемогу над
ворогами,
і те маємо творити.
Се б то Мар іде на них і Мор.
Се двоє тих візьмуть сили їхні і змечуть їх під мечі наші.
І се сила меча розмежує її.
Се межа розділить нас, і межа та повна крові;
і ту переступити належить не їм, а нам.
І се Боровлень сказав, що повинні йти на них;
і те знамення нам сказало, що перемогти повинні, яко
ми венеди.
І се венеди осіли на землі, де суне сурь спить вночі на
златім ложі.
І там їхня земля.
Се Сварог отцям казав про них, що то також брати наші
суть у тім краї.
І казали про них, що прийдуть до нас у час зимовий і
підтримають нас.
І се сила божеська прийде до нас, і та втримає до кінця.
А се венеди, і до них ходили допомоги молити, і не
одержали.
Бо всякому люду належить захищатися самому.
29
Отож не сподівались уже на них (венедів) ніколи...
Хай іде слово наше о правді, і так знайшли правду.
І се мовимо од старих словес, що йдуть од отців наших,
які бо були сильні.
І то маємо повернутися до борозни їхньої і тако
потрапити до неї.
Се бо Аскольд іде з варягами своїми до нас.
І сей Аскольд — то ворог наш.
Се мовить нам, що йде для захисту нашого і бреше, бо
такий же ворог, як грек.
І се Аскольд є варяг озброєний, щоб охороняти
еланських купців,
що ходили до Дніпра-ріки.
І се Аскольд прийшов до нас із Кнудієм через двісті
років після Алдоріха
і хотів правити нами.
І се Дірос еланський, кажуть, присмирив наших і був на
престолі цьому раніше його.
І се Аскольд забив Діроса, і є він один на місце те;
і також є ворог наш, і не хочемо його, як ворога.
Старі перекази повідають нам, що приходив на Русь
інший Аскольд
і що було три Аскольди-варяги.
І ті варяги приносили свої жертви,
і не наші, та й не чужі князі, бо вони зовсім не князі,
а вої прості, і силою захоплювали владу.
І се Рюрик іде...
А згадаймо, як римські орли зазнали поразки від дідів
наших у гирлі Дунаю.
Тоді Траян напав на дулібів.
І се дідове наші пішли на легіони і розтрощили їх.
І те було за триста літ до нашого часу.
І сеє маємо тримати в пам'яті.
Ї се не піддамося Рюрику, як не піддавалися й раніше
іншим.
Маємо князів своїх і ругу їм даємо і даватимемо до кінця.
Ні римляни, ні елани не мали влади над нами; і так
пробудемо.
І се дуліби кажуть про нас, що ми брати з ними.
І те істинна правда, бо походять вони з того ж кореня,
що й ми.
І се згадаємо, як Траян був дідами нашими розтрощений,
і легіони полону брали були до полів наших,
і так трудилися на нас десять літ і одпущені були од нас.
І се римляни кажуть, що ми ворове.
І се греки кажуть, обаполи, що ми ворове.
А мають свої інтереси, й обоє зазіхають на наші землі.
І се земля є, взята мечем і кров'ю; така є земля.
І се Траян був за п'ять сотень літ до готів,
але і нині мовимо, що війна наша не перестане до кінця
життя нашого.
І се годиться битися за життя наше мечами.
Се мовить вам Хоругин син од отця Хориги,
і се є прохач ваш перед богами,
оскільки дають вам силу і владу на землю вашу, оточену
ворогами і воюємо.
Се була Воронзенець-ріка, і град був,
і там отці наші розтрощили готів.
Так ми розтрощимо й інших ворогів.
Се повернемо свою гідність і мовимо, що буде інший
час для нас.
І там Мати-Слава перед нами йде, що огень дала
пращурам нашим.
І се щури наші радіють на небі за нас.
Се бо пітере Діяіе молять за нас;
і се Ор дивиться на свій люд;
і се не можемо повернути тили свої ворогам.
Се був у час минулий Дірос, і се був греколанець, і той зник.
І прийшли на нас Аскольд і Рюрик.
І ось молимо богів позбавити русів од зла того.
XVI. Маємо їсти хліб свій
ЗО
Се бо ми зберігали пытаре Діяіе, бо той окремо є, став
перед Матір'ю.
Се бо те було за приходу до джерел.
І та йшла, піднявши руки до хляб.
І дала дощ, що пішов і наситив (землю).
І тому маємо житень нашу і жнива вінимо у славу їх.
Се бо перед нами земля наша і ту захищаємо, як і отці наші.
І се повінчаємо Небо і Землю, і справимо весілля їм,
де чоловік є Сварежь і навпроти нього — жона його.
І се свято мали робити, як для мужа і жони, і ми діти їхні.
І тако бажали тим здоровими і щасливими бути і мати
дітей багато,
і собою хвалитися, і дивитися до вод, щоб були велеплодні;
і се давати мужам своїм пітаре.
І хай обітницею твоєю буде повнити плоди, і овочі, і зерно.
І се радіємо тому, і гаразд буде в тому.
І так буде до конечного дня.
Се бо вірники твої молять про блага і про часи,
коли життя їхнє буде усічене за потребою і в жертву для цього.
І хай це буде у владності твоїй
вергунь бо може о хлябі давати, коли в тому буде
потреба наша.
І молимо про те.
Се бо Ондере маємо, який є інший Перунець.
І се верже ворогів на спину і так одірве голови їхні;
і мовить до неба і кине (їх) біля моря і в пущі.
І ся засуха йде швидко по краю чужому,
і там є до часу, аж поки пьітаре не одведе.
Можновладця йде назад і накинувся на неї і зім'яв її.
І то молились богам у тому жалю і горюванні тому.
І стали ці боги на межі тій.
XVI. Маємо їсти хліб свій
Попереду Сварог, і той одняв руки од бороди
і повелів дощу текти до гоміте тієї.
І се грунт усохлий насититися міг по волі божій,
і злаки могли вирости до тверді, щоб бачити сонце.
Ї се бо сонце живить їх і повнить силою зелене хкріа і злаки.
І се сеє поле оживало і зілля принесло,
і віна зростали, і збирали їх до житниць наших.
Ї се віну покладемо до них і скажемо,
що вергунець Ондере упаде на нас і зростить віна і злаки.
Ї се маємо справді їсти хліб свій...
А се бо гадали о Індру; брали колоду, очищену від гілок,
і казали: яке вдіє?
А потім палили огень сильний і кидали до нього колоду ту,
так щоб огень був до небес,
і там язень її терзав і ділив надвоє і натроє.
Ї то є знак од богів, що любиться жертва тая їм і хочуть її.
Якщо ж трапиться якийсь блудень, що хотів би
порахувати богів, поділити в небі,
то вигнаний буде з роду,
бо не мали богів, лише Вишень і Сварог і іні суть
множеством,
бо бог є єдин і множествен.
І хай не розділяє ніхто того множества і не говорить, що
мали богів многих.
Се бо світло Іру йде до нас, і будьмо гідні того.
XVII. Славимо богів
31
Поречемо тобі, боже, яко се нам дієш суру пити смертну
і на ворогів грядеш, і тих б'єш мечем твоїм мовленим згу,
і світлом мружиш очі.
А ніч на нас натікає, аби сяйво знищити.
То ж Перуну мовимо, яко не збавилися ворожих грабунків.
Хай іде той день, який хочеш ти!
Й убоїмося розжарених печей і громів тих на нас.
Хай сила твоя наші поля оплодотворить,
грім і дощ хай поллються на них.
І тому ми благі, яко йдемо по волі твоїй.
Як ранкову славу тобі мовити маємо,
то так і мовимо, яко благ є і основа благ наших,
що упрошені вони суть, як вівці, нам течуть.
Та матимеш нас в усі дні, та будемо тобі вірні
і до кінця слави твоєї, отче наш, назавжди.
І хай будеш так усі дні...
Жертву тобі правим — овсяне борошно
і так співаємо славу і велич твою...
Славимо Дажбога, і буде він наш по крові тіла
заступником од Коляди до Коляди.
Хай плодить на полях і дає трави для худоби,
і дає нам в загонах скоту умножитися і зерна житнього
багато,
аби мед віщий заколотити і варити.
Бога світла славимо Суронжа, аби минула зима і
повернуло на літо.
Тому-то співаємо славу, як отці в полях.
Славимо огнебога Семаргла,
який гризе дерево і солому
і розвіває огнекуделицю вранці, вдень і ввечері.
А тому вдячні за сутворені борошно і питво,
що як єдине зберігаємо в попелі;
того вздуймо, щоб горіло...
Прийдемо в домівки свої і дамо (в огень) сушняку.
Хай святиться ім'я його Їндра,
бо то є наш бог серед богів і Веди знає, так оспівали
були його.
Од нього маємо отари худоби, яку бережемо од зла.
Примножуються ті отари, що були збережені, так ми і
його (зберегли).
Дитиною прийшов він із землі оріїв до краю 1н(д)ського.
Думали прийти до раю травного, а для худоби то були
злі злаки.
Так веселощі великі нас обуяли.
Ї там наказав отець Глас Оріїв трьом синам своїм
поділитися на три роди
і йти на південь і на захід сонця.
А то були Кий, Щек і Хорив.
І так зробили, і пішли три роди,
і сіли всі на землю свою.
А Кий, як розповідають, поставив град, і тому ім'я дано Київ.
Там прожили зиму і пішли по весні знов на південь
і там худобу пасли до першого літа...
Земля наша простяглася од сонця до сонця Сварожія.
І великі там бо суть луки Хорса,
і там водимо худобу,
аби проплодитися їй волею Дажбога,
його ж славимо...
Якщо хтось знає це і не воздасть хвалу богам,
триклятий буде.
Слава Впаруні, богу нашому,
який бо нас охороняє і здоров'я дає.
Блага земні дає тому,
хто палить вогонь віщий в граді Нові на Волхові, і на
Горі в лісах,
і в діброві берези або дуби.
В тому наші боги,
Бо Дажбо дає тому, хто просить,
і за те хвалимо його.
XVIII. З минулого. І греки, і гуни, й обри
32
І се була розбита руськолань готами Германаріха.
А той хотів жону з роду нашого і ту забив.
Се отці наші пішли на них,
і Германаріх розбив їх,
і вбив руса Божа (Буса) і сімдесят інших християн.
І тут смута велика була в русах.
І повстав молодший Вендеслав, і зібрав русь, і повів на них.
І вщент розбив готів, і не було жалю ні до кого.
Пішли вони на північ і там зимували, оплакуючи своїх.
І раділи ми, і дід наш Дажбо веселився з тої перемоги,
бо здобули отці наші багато коней швидких і добра багато.
А також земля готська стала руською і до кінця пребуде.
А митриди сказали русам, що ті можуть селитися біля них.
І коли згодилися, ті греки вели (русів) до битви, потім
вдруге і без кінця.
І там руси стратилися цілком,
і многі воїни загинули.
Пішли руси геть од греків і сіли на Дону і Донці,
а пізніше пішли до Дніпра і Дунаю, і там мирно жили.
І тоді ж вражі обри нападали на нас,
І якби не втримали обрів.
то бути нам рабами до кінця і працювати на них.
І тяжко боролися руси і визволили їх, а самі згинули.
Се старі родичі казали, що приймали клятву на вірність
і тримали її аж до смерті;
самі повинні були померти, а русь визволяти.
Розказують, що якщо хтось не хотів іти до бою,
а йшов до дому свого і його ловили там,
то, піймавши, давали грекам, щоб там, як віл, працював.
Кара буде його тяжка і рід викине його,
і в жалю не оплаче його, ім'я його забуде.
А самі витязі прославлені будуть від родів до родів наших.
А ми з тими митридами поріднилися...
І ми, руськолуні, не берегли
і тут раптом побачили перед собою гунів.
Ті, як вовки, ходили вночі, отроків (рабів) крадучи.
І з тими ми билися і розбили їх, хоч і зазнали багато зла.
І се по гунах найшла на нас велика біда, себто обри,
ніби пісок морський.
І дали се в неволю Русь цілу і там обрам лишили.
Хоч билися, та не було ладу в русів,
і обри силою здобули перемогу над нами.
І се отець Діес примучен був од обрів дати... воїв своїх; і
пішли на греків.
Ї се знали, та не було іншого виходу;
і так віче рішило вслід за отцями...
І вої пішли до Дунаю і далі і звідти вже не повернулись.
А в той час волиняни заговорили про єдність нашу;
і рід з родом догодився, і мали силу велику воїнів.
А в зручний час отці пішли на них і були по обрах.
Так і днесь маємо стати до смерті і битися за землю до
кінця.
Бо вже греки йдуть на нас і силою гримлять.
Але Перун нам отець, і се тих греків розтрощимо.
Дивіться, ворон летить — і там буде смерть;
а летить той до греків, і те буде.
33
У той давній час багато родів зібрали отці.
А ті роди мали старших і віча,
іні бо мали князів, яких обирали по сьомому колод
Коляди до Коляди.
І се рід усякий правився чаклуном, що жертви прі носив.
І всякий рід мав старого чаклуна,
який іншим радогощі діяв.
І се перший серед них Дажбо, по ньому ж і твори.
Се бо про главу мовимо, що став праворуч нас.
І буде се початком.
І як він став, то й радіємо тому.
Самі під чарами і пиймо суру,
вона ж бо прийшла од них.
Се бо силою укріпить і мудрістю огорне.
І се брали інше до думки —
йдемо на ворогів отців наших і розіб'ємо їх.
А ся треба наша по Седеню, отцю нашому,
що на Понтійському березі у Росії-граді був.
І се руси пішли од Білої Вежі і од Росії на Дніпровські
землі.
І там Кий заснував град Київ.
І се (поселились) поляни, деревляни, кривичі, ляхове на
кущу руському.
І всі стали русичами.
34
Се бо князеві Кию на ум спаде йти на болгар
і ту рать пожене на північ і аж до Вороненця.
І десь там були свої вої поляни,
і їх повернули, бо в них був голод.
Отож Голинь, град руський, відібрали, обітницю свою,
від іншої землі.
Також той край відібрали і русичі населили його.
Лебедень бо сидів у граді Києві, бідний,
бо вражений у розумі і правити не міг.
Се бо торжищами еланським і арабським правив,
зважаючи на те, що мав чин.
І се Кий одвів полки свої од ворогів.
І поки болгари не принесли од своєї землі,
брали данину од родів.
Се бо слава ходила всюди.
А там почали з готами воювати,
і сила людська погнала тих опріч.
І так се земля наша простяглась од краю до краю, як
Руськолань, заселена,
і данину богам відвойовували од ворогів;
і так ту держали собі.
А Голинь град був великий і багатий.
І се бо вороги прийшли до нас і зруйнували той і стіни
спалили.
І се мусили боронити нашу фортецю й утримати в Русі;
до неї включились і землі, що обаполи Ра-ріки суть;
то бо була своя, то земля отців наших,
і ту мали за ці літа, зберегли.
Тамо бо преземлили і руду кров улили до неї,
яко та буде для нас і воєвод наших з рани серця.
І кров істече на землю, і то руська кров і земля, яку взяли.
І побачили тако знак у дні наші і повинні йти до степу,
то не втратимо цю землю нашу, і будемо повіки русами.
І готує Перун нам стрілу свою,
аби силу його на везіння мали і ворогів одбивали.
І пройшов так цілий вік, а та пря не стихала; тако йшла
боротьба.
Й узнавали на ній силу свою,
і пішли —до Голуні і до Суренце землі, до того моря
дулібського.
І зліва були готи, а прямо на півдні — елани.
Се бо з ними торги вели, підтримуючи життя своє.
Й об'єднали сили свої докупи.
За те проголошуємо гучну славу богам;
і тому зробимо суру і пиймо її во славу божу.
І надбали добра, і тут поділили степ той між родами своїми;
і завели отари великі овець і корів,
що дали нам сили жити серед трав;
і ті (отари) водили, зберігаючи протягом двох віків.
Днесь маємо студену зиму і не маємо сіна досить.
І йдемо на південь на зеленицю і на покорм злачний од
еланів.
А ті відігнали нас силою до землі стуленої;
і були при загибелі, і не могли лишатись на зелениці
через ворожість еланську, і ту зеленицю не брали.
А ті дуже злі суть і не хотіли допомогти нам.
І те (ми) говорили, щоб відомстити за ті діяння
й оплатити їм у час їхній, як казали були отці наші,
оволодіти землею тією і гнати грецьколань ту до моря.
І стали грудьми проти них, і вразили передніх,
і вчинили прю велику.
І грецьколань миру запросила;
і закінчили війну нашу.
Отак дістали зеленицю на зиму,
і годували худобу нашу,
і проголошували славу богам.
35а
Се ж особиця наша була причиною того,
про що маємо слова викривальні сказати.
І тут мовимо воістину благе про роди наші
і не брешемо про них, а правду мовимо про них.
Про першого бана нашого повідаємо і про князя вибраного.
Іменувався бо той Киська;
а той повів родичів по степу з худобою своєю на південь;
і там, де сяє сонце, жили.
І прийшов до них отець Єрей і те до них мовив:
"Обоє маємо дітей, і мужів, і жінок, і старих,
маємо боронити їх од ворогів.
І так мовимо, що племено є,
і даємо вівці свої і худобу до нього і будемо племено єдино.
Се боги сприяють нам, і маємо шукати доблесті на віки
вічні".
Коли об'єднались, почали говорити: "Хиба також
спільна"; й інше говорили.
Отож отець Ор одвів отари свої і людей своїх од них,
повів їх подалі і сказав там: "Закладаймо град".
І то Голинь був у голому степу і лісі.
І Кисько пішов геть; той повів люд свій до іншого місця,
щоб не змішувати їх з людьми отця Ора,
Се той (Ор) є старший.
І так поставив у землі той город і поселення.
І так Кисько одійшов з людьми й утворив землю іншу і
там оселився.
І так од цілого одійшли ті окремо і, так скажемо, що
(ніби) були чужі одне одному.
Всі ті пожитки і сили мав кожен інші.
І був Киська той славен, і люди отця Ора славні,
бо слава зросла їхня, і поле знає їх,
як стріли і мечі знає.
35б
А се прийшли язиги до краю його і почали худобу
завертати.
Тоді Кисько напав на них; спочатку відігнав,
а далі і його самого відігнали.
І люди повинні були стати покормом для граків, які
виїдали многі очі,
і люди були повержені од мечів.
І мовив Ор-отець, що мертві вчорнені граками,
і ті кричать од радощів, що їжу отримують.
І від того сповнилося прикрістю серце Орієве,
і сказав родичам: "Підтримайте Киська і люд його".
І ті коней сідлати взялися і налетіли на ясів,
і гнали їх, доки не розтрощили зовсім.
І те маємо знати: доки сили наші об'єднані,
ніхто не зможе подолати нас,
Ті бо степи ні від кого не відібрані,
бо руські суть, і собі славу маємо, ворогами визнану,
які приходять до нас і, бачачи життя наше; спокусити
беруться братів наших
сріблом міченим і од гончарства горшками, з яких їли
сини їхні.
Життя наше в степах є до кінця нашим; а й потребуємо
свого.
Там не повинні нам говорити про інше життя.
Се бо слова наші істинні, а їхні брехливі.
Се бо неправду говорять, її й мають.
36а
Предречено од старих часів, що мусимо в спілці з іними
створити державу велику,
відродити маємо Руськень нашу з Голуном і трьома
стами городів і сіл.
Вогнищ дубових дим там, і Перун наш є, і земля.
Се бо Мати-Птиця співає про дні ті і чекаємо на часи ці,
в які крутиться стануть кола Сварожі до нас,
і часи ті настануть для нас.
Мовили матері своїй, що будемо боронити землю нашу
краще венедів,
які пішли на захід сонця і там перед ворогами землю
упорядковують
і хибну віру взяли, тримаються її.
Боровин бо мовить, яко сильний,
і люд той віру має до слів тих.
А ми не дурні, не безумці, і вірити не мусимо,
доки не побачимо, що венеди повернуться до земель
наших, до степів давніх,
щоб глядати ватри іні, як у дні виходу од П'ятиріччя і
Семиріччя,
коли на сході відійшли од нас.
І та птиця мовила, яко огень смар понесла на нас
і гьлу доручила, щоб горіння було (Семарглу?),
і богам купалити, і дощу дощити.
Се бо наша земля була розверзена і коні поглинені,
бо присвятили синове тих коней в жертву богам,
що боги те від степу того давали сонцю по сівбі їхній.
За цим маємо жалкувати, та не за часами антів,
бо ті анти завоювали мечем багато, але ж і погубили
дім твій,
бо домове ніхто в чужині не будує.
Се бо Ор-отець іде перед нами,
і Кий іде з русами,
і Щек веде плем'я своє,
а Хорев хорватів своїх.
І Земебог радіє з того, які-то ми внуки божі.
З6б
Одійшли Хорев і Щек од інших і переселилися до
Карпатських гір,
і там інші городи заснували і торгували з племенами
іншими,
і багатства мали великі.
Се бо вороги напали на нас і тому відійшли до Києграда
і до Голуні
і там оселилися, вогні свої палячи до неба
і жертви приносили, дякували богам,
і такі (жертви) за нас.
І се Кий помер, будучи нашим володарем тридцять літ.
І по ньому був син Лебедян, який звався Славер, і той
був двадцять літ.
А по тому був Верен з Великограддя також двадцять літ
І по тому Сережень — десять.
І вони здобули перемоги над ворогами...
І тьму лиха принесла осінь.
І се нагрянули на нас інші,
і то готи приїхали до степів наших, зло творячи.
Се доблесні часи мали праотці наші,
воюючи за життя своє.
Се ми слов'яни, бо славимо богів,
і се ми внуки богів наших Сварога і Дажбога.
І тако терпимо злі наїзди, силу маючи велику,
і боремося сильно од нападів готів швидких протягом
десяти літ.
І тут ільмерці підтримали (нас), і так здобули перемоги
над ворогами.
Се бо тії десять князів мали,
і ті великі були, досвідчені в боях і воїни хоробрі.
Оце пішли на нас по часі і зло творили,
і не було в нас іншої зброї, як мечі фрязькі,
обміняні на баранів та овець,
а ті майстрам створені на небі самому.
ХІХ. З минулого. Після Кия
37а
Се б'є крилами Мати-Птиця, що браманове йдуть на нас.
І ті роги на чоло натягають і так посуваючись напали на нас.
А се тече туга велика в краю нашім,
яко димове степи наповнили до неба,
і жаль плаче за нами,
і Мати кличе до Вишнього, що дав їй вогонь до вогнищ
наших,
і той прибув з допомогою.
І се міць свою кинув на ворогів.
І се Гематьріх відступив, і се готи всілися на Калицю Малу
і рушили до берегів морських,
і ті землі взяли до Дону.
І по тому Дону є Калка Велика, що є межею між нами й
іншими племенами.
І там готи се билися чотири сотні літ зі своїми ворогами.
І тому зайняли се ми землю нашу і порядкуємо на ній
спокійно.
І з еланами торгували, обмінюючи худобу, шкури і жир
на срібні і золоті кільця, і питво, і їжу.
Була шкура — і життя наше о тій порі було спокійне і
мирне.
І се готи напали на нас ще, і була війна десять літ,
і се втримали землю нашу.
Отож маємо боронитись од ворогів, які йдуть із трьох
кінців світу,
тоді, коли свята наближаються до нас.
І ті свята: перше — Коляда, а друге — Яр і Красна гора
осіння, велика і мала.
Йдуть ті свята, як муж іде з города до села огнищанського.
Ї тими землями мир гряде од нас до інших і од інших до нас.
37б
Рушайте, браття наші, племено за племенем, рід за родом
і бийтеся за себе на землі нашій,
яка належить нам і ніколи іншим.
Се бо ми, русичі, славимо богів наших співами нашими
і танцями, й ігрищами, і видовищами на славу їм.
Се бо сядьмо на землю
і візьмемо її до рани своєї,
і натовчем (землю) до неї.
А як по смерті своїй станемо перед Мар-Морією,
та щоб сказала (та): "Не можу винити того,
яко наповнений землею,
і не можу його одділити од неї".
І боги, що там є, скажуть тоді:
"Се русич і залишиться ним,
бо взяв землю до рани своєї
і несе її до Нави".
В ті часи, після Кия, князями обирали багатьох отців
а князі окремі і всякі після князювання ставали на вічі
простими мужами.
І так ставала земля розквітлою,
і вибрані князі дбали про людей і хляби,
одержували і їжу, і всякий пожиток од людей своїх.
Нині маємо інше: і князі полюддя беруть,
і синам владу передають —
од отця до сина і аж до правнука.
38а
(Писано се рукою).
І паки настала велика холоднеча.
Родичі бо се воювали за волості, і багато хто казав:
"Не йдемо до роду, оскільки нема спокою огнищанам,
і будемо ліпше самі в лісі або в горах тирлувати".
Се бо тими словами родичі відокремилися (від інших)
і воліли дуже сердитися і жалітись.
Се бог Сварог, караючи, велике сум'яття горам зробив.
А слов'яни вночі проснулися од великого грому і землетрусу.
І чули, як угорі коні кричали, і сповнилися страхом,
і зібрались і пішли з села, а овець лишили.
А вранці побачили хати зруйновані — одна вгорі, інша
— внизу,
а ще в дірі великій земній,
і більше ніяких слідів не лишилось.
Були ті слов'яни у великій скруті, не могли нічим
прогодуватись.
І сказали Іру-отцю: "Веди нас геть".
І сказав Їрій: "Се я на вас із синами своїми".
І відповіли ті: "Подлегнеме".
І пішли з Києм, Щеком і Хоравом, трьома синами Ірьовими,
іншу землю глядати.
І з того почався рід слов'ян аж до днесь.
Не дав Богдаждь знати будучину смертним.
Так возхвалимо мудрість його і старе згадаємо,
і те, що знаємо, скажемо.
Давно був рід слов'ян у горах великих-високих.
Тамо (знали) землю орати, овець і ягнят доглядати і
пасти в травах.
Якось люди пробудились, а коні під хмарами од страху
кричать.
Чуючи це, (люди), обійняті страхом, остерігалися,
боялися, не лягали вже.
І був по цьому мор і холод великий.
І пішли з краю Їндського світ за очі.
Пройшли по землі Перській і пішли далі,
яко не годилася земля тая для овець.
Пішли горами і бачили каміння,
і ті проса не сіяли — також пройшли мимо.
І знайшли степ квітучий і зелений.
Там стояли літа два, а по тому пішли далі,
оскільки хисниці з'явилися.
Пройшли мимо Каяли і прийшли до Дніпра,
яко той всякій прі граничити має і бути перепоною для
ворогів.
На тому Дніпрі мав осісти рід слов'ян.
А ті були огнищанами, і кожний мав діру земну й огнище.
Нам Сварогу славу співати і Дажбогу, які же суть у небі
пречистім;
Перуну і Стрибогу, які громами і блискавками повелівають.
А Стрибог вітри ярити на землю візьметься.
І тому — Ладобогу, який править лади родинні і благості
всякі;
і Купалбогу, який до митнищ правитиме і всяке омовіння
і Ярбогу, який править весняним цвітінням і русаліями,
водяними, і лісовиками, і домовими.
А і Сварог тими править.
Усяк рід мав щурів і пращурів,
які померли віки тому назад.
Тим богам почитання маємо дати і од них радощі маємо.
І поставив псе олов'ян молебище в граді
Індікиєві, який назвший Київ.
І в ньому стали селитися.
А в лісах дубових лісовики в гілках колисатися почали
і бороди хмелем утичені,
і волосся в травах,
тії суть листя зелене.
А мокошани, які внизу сплять,
того (листя мають) до бороди затиченого.
ХХ. Молитва: Дажбог нас струзі своєму
38б
Дажбог на струзі своєму був на небі премудрім, яке синє.
А струг той сяє і виглядає, як золото, Огнебогом розпалене.
Його подих — це життя кожної істоти і притулок.
Усяк муж благо того знати може або зло.
І хто богом не сподоблений,
той пребуде, як сліпий, і не матиме з ним частки,
яко же всяке, що до злого йде,
з ним до кінця пребуде.
ФРАГМЕНТИ
Переклад фрагментів дощечок 20, 27 зроблений нами за публікацією "Календаря канадійського фармера" (1970).
20
... по-своєму також, як птицю, кінноту поставили, і та
ворога тими крилами прикрила, а головою била ...
... щастя було тій кінноті і ум істягнувши (прийнявши
рішення?) обрізали ряди січі і повели її колом ...
... мали так діяти, якщо хотіли здобути перемоги ...
... зніжились вони і в ті дні ми їх мали і в жертву
приносили, як вівцю, що втікала перед нами ...
... родичи десять сот літ худобу випасали на угіддях, а
римляни і греки нашу житву брали і міняли на добро
благодатне ...
... Бо Велес навчив землю орати пращурів, так і діємо ...
... тому кинемо до вогню трави і клечви Велеса славити ...
... три рази русь погибша вставала ...
... гуни зовсім посікли наших і од інших відірвали і
нині ...
... встати їм ще раз ...
... тако стара пря виникне і тако має тривати ...
... багато племен ішли до степів наших ...
... од стріл не бачили сонця ...
... русь — єдина ...
... волали до неба про поміч божу ...
... гриміли мечі і не чути голосів ...
... а не стане один день ...
... напружили отці сили ... той Щек ...
... казали вони дітям бігти до кущів і ті ...
... як буде злий час ...
... перше почали ставити на кордонах міста, бо тих не
мали ...
... з того не візьмемо ...
... а тут Впаруна прийшов і сей кинув на них ...
... тут бо слава велика, і ту провіщає Мати, крилами
б'ючи ...
... тако вороги втікали від нас ... ті мужі суть прості ...
і у славі не шануються ...
27
... інші на північ ... готів ... житва інша ... до Алдоріха
ніхто не йшов ...
... про наступника їх Конеріха ... внук є Буріху ...
... маємо сказати ... про тих бояр, які на готів виходили ...
... і боярин Сегеня, що убив сина Германаріха і раба
Гуларіхового поранив ...
... Алдоріху данину давали ... а мали давати двісті то ...
... в часи Германаріха йшли готи на північ і прийшли
на нас і підкорили ...
... і не брали і рабів мали тяжити, то бо зло творили, і
та Русь упала, і вороги стали над нами володарями і те
тривало сто ... років і піднялися і часи рабства минули ...
... і стали руси вільними і живемо так ... бо руси
піднялись і скинули готів тих ...
... се бо ті огородили землю Руськолань ... пішли отці
в ліси біля Воронзенця і кинули на готів усі сили і роз-
трощили їх ...
''... це справді було в часи Коноріха, од якого обидва
походять Алдоріх і прапрадід Готоріх, що був прадідом
Германаріху ... як ...
... ті літа були там готи Германаріха і се злобилися на
нас, і тут була битва велика, і готи були відтиснені і від-
кинуті до Донця і Дону. І Германаріх пив вино, що буде
любим братом поза воєводами нашими. І так владналося;
стало життя нове ...
... той час, коли готи йшли на нас, се Германаріх з
гунами домовились, і мали ми двох ворогів на два кінці
землі нашої. І був Болорев у затрудненні щодо того. І тут
Мати-птиця прилетіла і сказала йому, що спочатку має
напасти на гунів і розбити їх, а потім повернутися на готів.
Там бо вразив сина Германаріха і вбив його. А тут Гураїк,
друг наш, тако пив кров і вино і опісля за одне літо йшов
на нас. Ї то не раз Болорев говорив про вигнання готів і
тако удіяв сказане. Маємо стояти чесно, урочисто і
добровільно за главу свого, який бореться за життя наше
залізами отців наших, бо коло і коні — то сила наша, яку
даємо й іншим ...
Уривки д. 33 з рукописного тексту Ю. П. Миролюбова
(ТОДРЛ. — Т. 43. — С. 183) і д. 386 (Там же. — С. 224)
перекладені вперше для цього видання.
33
... воїни-волохи пішли на нас ... не могли ... стати
твердо ...
... не почнемо ... як се згадаємо Моуху, що слов'ян до
куща і всі землі до єдності зібрав ...
... якщо в розумі ходять, то візьмуть своє ...
... що се радіють, а потім ідуть дорогою своєю ...
... деякі бо суть одеще (?) тих ...
... Боги наші суть великі родичі ...
... згадаймо частку малу, яка була єдина, і ми також
єдині були ...
... "Волох бо велик і тому йдемо і, як браття, вино
п'ємо" ...
... "се бо не смієте назад дивитися, лише вперед" ...
... "і се пішли на Дунай" ...
... "римлянам же погано є" ...
... "і Халабуті був" ...
... "і се воїни римські суть, коли ... одержали славу на
полі" ...
... "і се римлянам одплачено за зло іхнє" ...
... і се кров проливали за зв'язки братні до смерті,
аби не щезнути.
II. Волос бо наш ...
III. Ми є ...
IV.
V. ... раділи з того ...
VI. ... як би світло ...
VІІ-ІХ ... маємо тих, назад не повинні вертатися.
X. ... се в узді ...
... окремо удіяти ... і сю страву їмо о тіх, хто приходив
до Русі і визволяв русів ...
... і се фряги йдуть вперед ...
... історгнуть мечі свої на вас і ... та пря пребуде до
кінця днів ваших ...
38б
№1 ... наші праотці пішли до землі сухої знайшли
вящень (?) і так посіяли інде і не мали краю того
на землі нашій. І хрещена русь того дня
№6 ... (Біля) Дніпра племена суть рускі ... і костобоці
руськолань творили ...
1. (з) мормарою не сміємо частки мати, бо будемо
одлучені
2. од роду нашого і буде те недобре всім борусам ...