"Велесова книга" — це набір дерев’яних дощечок, на яких невідомими літерами записані слов’янські тексти. Зміст написів дозволяє віднести їх до кінця IX ст., тобто до епохи перед прийняттям християнства на Русі.
"Велесова книга" була знайдена на території України у 1919 р. під час громадянської війни полковником білої армії Ізенбеком. Пізніше було встановлено, що він знайшов дорогоцінні дощечки у дворянському маєтку князів Донцових, в бібліотеці між розкиданих книг.
У свій час полковник захоплювався археологією, тому звернув увагу на незвичайні дощечки. Деякі з них вже розсипалися від часу, деякі були розтрощені чи надламані. Ізенбек наказав ординарцеві зібрати їх та берегти. Пізніше полковник потрапив до Бельгії, де познайомився з Юрієм Миролюбовим, який і став першим дослідником "Велесової книги". Кожного дня вчений приходив у будинок Ізенбека (той не дозволяв виносити дощечки), склеював та переписував дорогоцінні літери. Трухляві частини він скріплював клеєм. На це пішло більше десяти років. Переписування Ю. Миролюбов закінчив у 1939 р.
Під час Другої світової війни дощечки зникли разом з усім майном полковника Ізенбека, сам він помер.
Вивчення та дослідження дощечок було ускладнене тим, що не завжди дослідники могли правильно встановити межі між словами та реченнями, отже, тлумачили текст на свій розсуд.
Зміст деяких дощечок.
1. Не треба забувати славу минулих часів.
Дажбог створив нам яйце, яке є світлом зорі та сяє нам, повісив він у безодні землю нашу. В Ірії знаходяться душі наших предків.
Там за ними плаче Жаль.
Греки напали на Русь, чинячи беззаконня, а русичі не знали, що робити.
Права таємно уложена Дажбогом, а по ній тече річка Ява, яка створила наше життя. Коли одійде, наступає смерть, Ява тече і твориться в Праві. Після цього душа потрапляє в Наву.
Ми не гідні бути онуками Дажбоговими, бо не слухали та порушували закон, були глухими до істини.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Світ в уявленні стародавніх слов’ян існує на кількох рівнях. Ява (яв) — це світ реального існування людини, дійсний світ, "явний". Нава (кав) — світ померлих, куди душа потрапляє після смерті. Ірій — це рай для душ предків, де за ними плаче Жаль. Весь світ обіймає Права (прав) — закон справедливості, світової істини.
Щодо Ірію на дощечці № 11 написано: "І є то прекрасний Ірій, і тече там річка, яка відділяє Сваргу від Яві, і бог чисел (Коляда) відраховує дні і каже Богові, коли має бути небесний день, а коли ніч". Отже, Ірій уявляється місцем перебування бога Сварога.
Божеством Нава вважався Свентовид. На дощечці № 11 про нього читаємо: "Ми славимо бога Свентовида, оскільки він бог Праві та Яві, і це йому ми співаємо гімни, бо він є світло, завдяки якому ми можемо бачити світ, що нас оточує, і жити в Яві. Це він захищає нас від Наві".
2а. Справедливою людина є не тоді, коли каже щось праведне, а тоді, коли її слова відповідають вчинкам. Людина повинна творити добро. За злих часів Русь було знищено ворожою рукою. Князь в той час був хворий, а сини його піддалися варягам, знехтували рішенням віча.
Тепер князі ходили аж до південних країв, щоб здобути землю, а там напали на них греки. Сто разів починалася Русь, та сто разів її знищували.
Ведені отцом Орієм повернулися праотці до руського краю, селилися тут огнищами. Через деякий час прийшли варяги та захопили землі, став народ працювати в неволі. Був народ родичем з ільменями, з якими вийшли з одного кореня. Народи, які прийшли пізніше, оселялися поряд, бо були родичами.
Мали віче, яке вирішувало всі питання, а інші мали слухатися. Вибирали своїх князів та давали їм допомогу. Князь обирався на час від податі до податі. Вміли робити посуд (гончарі). Потім рід злий відігнав їх у ліси.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Родом давніх слов’ян керувало віче — зібрання всіх старійшин та воїнів. Рішення на ньому приймалося більшістю всіх голосів. Воно проголошувалося, а те, що не проголошувалося, не вважалося обов’язковим.
На вічі обирали князя, який правив родом протягом року. Інколи князі намагалися передати владу своїм синам.
Князь повинен був поважати рішення, прийняті на вічі. Коли він цього не робив, на нього чекала кара богів та поразка від ворога.
Князі різних племен обирали великого князя, який ставав на чолі війська.
У вирішальні моменти з неба злітав чудесний птах — Матір Сва, який помахом крила вказував князю, куди йти (за книгою Ребіндер Б. Влесова книга: життя та релігія слов’ян. К., 1993).
3а. "І молимо ми Влеса, батька нашого, щоб послав він нам багато сил небесних, і щоб Сонце повернулося до нас, і щоб оберталося колесо руху Сонця, яке сяє над нашими домами, і порівняно з ним блідими виглядають вогні наших помешкань".
Просять також з’явитися бога вогнища Смургля, щоб давати світло вночі.
Кожного дня люди працюють. Помолившись, йдуть на поле, щоб обробляти його за наказом богів.
"Онуки Дажбога, ви — обранці богів".
Славлять богів п’ять разів на день. П’ють суріку на славу милості божої.
Десята частина всього заробленого віддається "батькам нашим", а сота — владі.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Суріка (сура питна) — напій з молока і меду, який перебродив.
Дажбог був джерелом біологічного життя, прадідом, дідом слов’ян, захисником у лиху годину.
Смургль чи Сімаргл — бог вогню, молитви до нього не возносили, бо він вважався злим божеством.
Влес (Велес) користувався великою пошаною, тому що він навчив слов’ян обробляти землю та вирощувати худобу.
Його ім’ям Ізенбек назвав найдені таблички.
4г. Кожного дня люди пам’ятають про своїх богів: Перуна, Дажбога, Хорса, Яра, які є світ.
В Сурожі, в темній ямі наші вороги повзають та погрожують нам хворобами і кінцем життя всього.
Дощечка знову описує набіги ворогів та боротьбу з ними. Розповідається, як племена вирушили в дорогу разом з усім своїм майном та дійшли до високої гори. На ній оселився Кий — засновник Києва. "То був престол руський".
Походять русичі від отця — Орія.
Не славлять русичі Мара та Марока — бо то духи нещасть.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Розповідається на дощечці відома з різних джерел легенда про заснування Києва.
Перун вважався у слов’ян богом війни. Він допомагав їм захищати свої землі.
Дажбог — бог усього живого, від нього залежало існування і збереження роду.
Хоре уособлював сонце та космічні небесні цикли.
Ор — засновник роду, прабатько.
7а. Слов’яни славлять богів за те, що мають свою віру. В дар богам вони приносять жирне молоко, ячмінь, у день коляди та під час весняних русалій — ягня.
У лісах називають їх древичами, в полях — полянами.
Вони зовсім не є канібалами, як кажуть про них греки, бо вважають знищення когось — гріхом.
Довгий час жили давні люди племенем, а судити старійшини приходили під дуб (дерево Перуна).
Ігрища відбувалися того дня на очах у старійшин, чоловіки доказували свою силу, молодь танцювала. Вшановували також богів жертвами.
Довго захищалися слов’яни від візантійців.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Дощечка заперечує твердження багатьох джерел про те, що наші предки приносили в жертву людей. Як бачимо, дари були досить мирні — плоди праці.
Підсумок. "Велесова книга" дає нові відомості про життя слов’ян до прийняття християнства, спростовуючи звичні для нас теорії та уявлення.
Релігія давніх слов’ян не була такою хаотичною, як це може здатися на перший погляд. Система, якщо можна так сказати, божественних істот була побудована в суворій ієрархії. Перш за все впадає в око, що боги утворюють трійці (!), які називаються Триглавами.
Головна трійця — Сварог, Перун та Свентовид. Сварог — творець неба і землі, якому підкоряються всі боги, він батько богів та дід людей, Дуже цікаве твердження дощечки № 30: "Нема в нас богів поза Сварогом і нема їм числа, оскільки бог єдиний і неподільний, ніхто не може стверджувати, що в нас багато богів, бо Всевишній входить у нас і ми маємо бути гідні його". Отже, всі боги є нібито просто проявами Сварога—"єдиного" бога.
Наступна трійця — Хоре, Влес та Стрибог. Останній був богом вітрів та різних атмосферних явищ, які залежать від вітру.
Третя трійця — Вишень, Лель та Летич, далі — Радость, Тримав, Колядо. Де вже не такі величні боги, як попередні.
Цікавим серед них є бог Колядо (слова "колядки", "календар"). Колядо святкувався під час зимового сонцестояння.
Інші боги теж утворювали трійці. Не завжди можна чітко встановити значення кожного бога, адже частина дощечок втрачена.
Таким чином "Велесова книга" доводить, що язичництво давніх слов’ян суттєво відрізнялося від, скажімо, грецького та інших.