Сівши на лелії, —
Співай, співай, товаришко,
Минає неділя.
Ой кувала зозуленька.
Сівши на барвінок, —
Співай, співай, товаришко,
Минув понеділок.
Ой кувала зозуленька
Та й кувала сорок, —
Співай, співай, товаришко,
Минає вівторок.
Ой кувала зозуленька.
Сіла на віконце, —
Співай, співай, товаришко.
Бо заходить сонце.
Співай, співай, товаришко,
Бо вже не будемо,
Та не знаєм, товаришко,
Чи нарік (1) діждемо.
(1) Нарік — наступного року.
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло)
Зозулю в народі вважали віщим птахом, із її особливим співом —"куванням" — пов'язано багато прикмет. Наприклад, бажано, коли перший раз почуєш цього птаха, дістати й кинути їй копійки, щоб мати упродовж року гроші. І не дуже добре, коли грошей у кишені не виявлялося. Як правило, рахували, скільки разів зозуля закує, щоб знати, скільки років проживеш. Пісня має всі ознаки фольклорного твору — повтори, звертання, перелічення. За настроєм вона трохи сумна, бо виражає сумнів, чи доведеться ще наступного року почути зозулине кування.