За Сибіром сонце сходить (Пісня про Устима Кармалюка)
За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
За Сибіром сонце сходить.
Хлопці, не зівайте.
Ви на мене, Кармалюка,
Всю надію майте!
Зажурилась Україна,
Бо нічим прожити.
Витоптала орда кіньми
Маленькії діти.
Максим козак Залізняк,
Козак з Запорожжя.
Як поїхав на Вкраїну,
Як пишная рожа!
Зібрав війська сорок тисяч
В місті Жаботині.
Ой Морозе, Морозенку,
Ти славний козаче,
За тобою, Морозенку,
Вся Вкраїна плаче.
Віють вітри, віють буйні, аж дерева гнуться;
О, як моє болить серце, а сльози не ллються.
Трачу літа в лютім горі і кінця не бачу.
Тільки тоді і полегша, як нишком поплачу.
Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде,
Хто щасливим був часочок, про смерть не забуде.
Засвіт встали козаченьки
В похід з полуночі,
Заплакала Марусенька
Свої ясні очі.
Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці,
Бо на вечорницях дівки чарівниці.
Котра дівчина чари добре знала,
Вона ж того Гриця та й причарувала.
Інша дівчина чорнобривая.
Та чарівниченька справедливая.
Та, ой, як крикнув же та козак Сірко.
Та, ой, на своїх же, гей, козаченьків:
"Та сідлайте ж ви коней, хлопці-молодці,
Та збирайтеся до хана у гості!"
Та туман поле покриває.
Гей, та Сірко з Січі та виїжджає.
Гей, та ми думали, та ми ж думали.
Чи не той то хміль,
Що коло тичин в’ється?
Ой, той то Хмельницький,
Що з ляхами б’ється.
Чи не той то хміль,
Що по пиві грає?..