Прислів'я та приказки — це невичерпне джерело мудрості народу. Деякі прислів'я та приказки народів Росії прямо підкреслюють значення цього виду фольклору. Так в Якутії можна почути таке: "Прислів'я — притча предків", "Прислів'я — в усіх на вустах", "Людське слово — не дзвіночок, прив'язаний до дуги". Тувинці мають свій запас мудрості: "Вірьовку треба вміти вити, прислів'я — розуміти", "Під час повені немає риби, в прислів'ї немає брехні", "Приказка яскравіша од квітки" тощо.
Найдавнішими за походженням є прислів'я та приказки на родинно-побутову тематику. В них відбилися повсякденні турботи народу, його любов до рідної землі, його розуміння взаємин в родині, громаді. Ось деякі з них: "Птах гарний пером, а людина — розумом" (з марійської), "Добра справа сама себе хвалить" (з хакаської), "Батько помре — обідніють, мати помре — осиротіють" (з осетинської). Мудро сказав народ про те, що прислів'я треба вміти розуміти. В них можна знайти відповіді на життєві ситуації, а також корисні поради: "Уночі не йди на вогник, що здається близьким, а йди на гавкіт собаки, хоч він і здається далеким" (з адигейської).
Російський письменник М. Горький говорив про своє ставлення до прислів'їв та приказок: "Взагалі прислів'я та приказки зразково формують увесь життєвий, соціально-історичний досвід трудового народу... Я дуже багато вчився на прислів'ях — і інакше: на мисленні афоризмами".
(Переклад з російської прислів'їв та приказок В. Бойка)