Перші хвилини 1823 року. Невеличке містечко Кішкереш, що в Угорщині. У родині збіднілого угорського дворянина народжується дитина — хлопчик, якому судилося стати окрасою не тільки угорської, а й світової літератури. Це Шандор Петефі. На стіні будинку, у якому поет провів останню ніч свого життя, вирізьблено слова: "Тут він був ще людиною, звідси вийшов у свій великий шлях, щоб стати зорею. Сяйво її вічне". І справді, ясною, незгасною зорею сяє нам з літературного Олімпу творчість відомого поета.
Хоч батьки його були людьми невеликих статків, проте вони намагалися дати синові освіту. Майбутній поет навчався по багатьох містах (батько шукав йому найкращих учителів). Із захопленням оволодіває він угорською, німецькою, латинською мовами читає угорських та зарубіжних письменників-класиків та вивчає фольклор, що пізніше стане основою багатьох його творів. Але, на жаль, справи батька дедалі стають все гіршими. І для молодого Петефі починаються роки поневірянь. Він то служить у війську, то працює в театрі, то займається перекладами, час від часу перебиваючись випадковими заробітками. 1842 року поет публікує свої перші вірші, які принесли йому визнання. Роки бідності і поневірянь збагатили життєвий досвід поета. Він побачив у всій його непривабливості життя простого трудового народу. Але відчув він і його великі, невичерпні сили, які поки що не виявилися сповна і які поет зумів показати у своїй літературній творчості.
Один із таких творів — поема-казка "Витязь Янош", яка має чітку, яскраву фольклорну основу. Уже з перших рядків поеми автор знайомить нас з головним героєм Янчі — майбутнім витязем Яношем. Далі поет веде нас у свій неповторний світ поезії, у якому все дивує: велетні, витязь-богатир, якому судилися далекі мандри, незвичайні пригоди, де на нього чекають небезпечні випробування, з яких він з честю виходить, чарівна країна фей і нарешті зустріч із коханою.
Але разом із тим ми бачимо у цій поемі-казці і цілком реальні речі: тяжкі поневіряння хлопчика-пастушка, його коханої дівчини, сироти Ілушки, над якою збиткується зла мачуха.
У центрі поеми — витязь Янош. Спочатку ми бачимо його бідним пастушком, який не має ні батька, ні матері і змушений заробляти на шматок хліба у багатія. І єдиною його радістю було кохання до бідної дівчини-сироти Ілушки. Але коли на пасовиську у нього пропадають вівці, хазяїн, розгнівавшись, ледве не вбиває Яноша, і той вирушає у мандри — шукати щастя по світу. І тут його характер, сила волі, самовладання виявляються на повну силу. Зустрівшись із розбійниками, він не тільки не лякається їх, а й знищує, коли ті поснули.
Добраніч, — Янчі їм, — будити вас не буду,
Підніме сурма вас у день Страшного Суду.
Ви світло багатьох очей згасили в світі.
Я вічну тьму нашлю на вас, кати неситі.
Далі стежка привела Яноша до гусарського полку. Мужньо й відважно воює він із турками і навіть визволяє з полону французьку принцесу, батько якої на радощах хотів одружити її з Яношем. Але, зберігаючи вірність коханій Ілушці, він відмовляється від принцеси й королівського трону.
Отже, забудь мене, красуне королівно.
Я Ілушку свою кохатиму все рівно.
Й не буде у житті для мене важче втрати,
Хай навіть смерть сама мене не схоче брати.
Проте коли нарешті прийшов він після мандрів у своє село, то дізнався, що кохана його померла, "бо було і горя й сліз у бідної немало, а мачушина злість вкінець її зламала".
І знову в розпачі вирушає у Далекі мандри витязь Янош. Доведеться пройти йому через небезпеки й злигодні, аж поки дістанеться він до країни фей, де й станеться диво: воскресне його кохана Ілушка. У царстві фей Яноша й Ілушку повінчали й вибрали на царство. Так врешті-решт витязь Янош зазнав щастя й долі.
В образі витязя Яноша Ш. Петефі показав розбуджену силу народу, який здобув собі щасливе заможне життя. Саме таким — вільним і щасливим — і хотів бачити свій народ його великий син Шандор Петефі.