Література кінця XIX — початку XX століття — один з найцікавіших етапів розвитку світової літератури. У свідомості людства ще живуть прекрасні образи класичної літератури XIX століття, а вже нове століття диктує свої критерії цінностей. Тому з'являються літературні і мистецькі напрями, течії, стилі, серед яких новий літературний напрям, що одержав назву символізм.
Поезія, згідно з теорією символістів, має підходити до дійсності через тонкі намітки і напівкольори. Краса та істина осягаються не свідомістю, а інтуїцією.
Символ для. символистів — це не загальновизнаний знак. Від реалістичного образу він відрізняється тим, що передає не об'єктивну сутність явища, а власне індивідуальне уявлення поета про світ, найчастіше невизначене:
Тень несозданных созданий
Колыхается во сне,
Словно лопасти латаний
На эмалевой стене.
(В. Брюсов. "Творчість")
Хоча символізм був широко визнаний російською поезією, батьківщиною його вважається Франція. Там він склався як напрям ще у 70—80 роки XIX століття.
Більшість символістів були виразниками ідей декадансу, відбиваючи песимістичні настрої, створюючи символи смерті. Але до символів звертались і поети, які займали прогресивні позиції, наприклад, бельгійський поет Еміль Верхарн, німецький драматург Гауптман, автор драми "Потонулий дзвін", бельгійський драматург Метерлінк, автор драми "Синій птах".
Західноєвропейська поезія мала великий вплив на російську літературу. Цей вплив полягав у становленні нової концепції людини. Концепцію визначили французькі поети Шарль Бодлер і Поль Верлен.
Шарль Бодлер у найвизначніших збірках своїх творів "Квіти зла" та "Малі поезії в прозі" визнавав несправедливість існуючого буржуазного світу, але симпатію до знедолених виражав песимістично.
Основоположником французького символізму по праву вважається Поль Верлен. Його твори зі збірок "Сатурнічні поезії", "Добра пісня", "Романси без слів", "Мудрість" сповнені мотивів смутку, самотності, релігійної містики.
Ці ж мотиви перейняли у французьких російські символісти:
Полностью жизни принять мы не смеем,
Тяжести счастья поднять не умеем,
Звуков хотим,— но созвучий боимся,
Праздным желаньем пределов томимся,
Вечно их любим, вечно страдая,—
И умираем, не достигая...
(3. Гіппіус. "Межа")
Але більшість російських символістів не тільки підтримали сутність нової концепцій, а й доопрацювали її, переосмислюючи історичні події, як власні, а розвиток історії, розвиток життя вважали досягненнями внутрішнього світу людини. Таким чином, якщо особистість за короткий час подолає суєтність життя, значить вона зуміє приєднатися до вічних законів, які існують не абстрактно, а конкретно:
В моей душе лежит сокровище,
И ключ поручен только мне!
Ты право, пьяное чудовище!
Я знаю: истина в вине.
(О. Блок. "Незнайомка")
Російські символісти намагалися пояснити сутність нового для російської літератури напрямку кількома критичними статтями, проте їх мистецтво було відірваним від життя. І навіть найвидатніші представники цього напрямку, залишаючись новаторами, не змогли злити воєдино життя і творчість, повертаючись до реалізму.