А як тебе звуть?
П е д о р я . Як крупи деруть. (Видирає з рук пирога.) Оце лишенько! Було шістдесят пирогів. Сама хазяйка полічила. Скажуть, що я поїла... (Кричить у вікно.) Тітко Горпино, тітко! Було шістдесят пирогів, а теперечки тільки п'ятдесят вісім. Не я винна! Щось вшелепалось у хату та й узяло два пироги. (Гострохвостий. бере знов два пироги. Педоря кидається до його, однімає макітру.) Оце якась московська пеня вшелепалась у хату! Геть же! Не беріть, бо пироги лічені! Тітко Горпино! Вже тільки п'ятдесят шість...
Г о с т р о х в о с т и й. Та цить! Як-бо тебе звуть? (Моргає й женихається.)
П е д о р я . Та Педоря ! Одчепіться од мене та не зачіпайте вирогів.
Г о с т р о х в о с т и й. Негарно тебе звуть, а молодиця з тебе непогана! А признайся, чи багато тітка Горпина понапікала та понаварювала?
П е д о р я . А вам нащо?
Г о с т р о х в о с т и й. На те, що треба. Чи й запіканка й варенуха є? Га? Чи не ковтнути трохи, га?
П е д о р я . Оце вже й біс його видав так робити. Щось улізло в хату, поїло пироги, ще й горілку вип'є, а на моїй шиї все те окошиться. Тітко Горпино! Та йдіть-бо сюди!
Г о с т р о х в о с т и й. (п'є горілку нахильці з пляшки). Та потривай! Не кричи! Я сам признаюсь. Я свій чоловік в сім домі.
П е д о р я . Та й своїм не припадає горшки дерти. Поліз по горшках, наче котяка. (Виходить.)
ВИХІД 3
Г о р п и н а й Г о с т р о х в о с т и й.
Г о р п и н а (входить). Хто тут уліз у хату? Чого це Педоря репетує? Чи це ви, Свириде Івановичу?
Г о с т р о х в о с т и й. Це я, мамо! Добридень вам в вашій господі. Поздоровляю вас з сьогоднішнім днем, з святими вашими іменинами та й з пирогами. (Кидається до Горпини й цілується з нею.) Дай вам господи щастя й здоров'я, й чого ви тільки просите в бога!
Г о р п и н а. Та годі, годі! Як була я молодиця, цілували мене в лиця, а тепер... Але ж гарний оцей вражий панич! Як мед з маком! А я вже вас і не сподівалась; думала, що випустила вас з рук, так і навіки втеряла.
Г о с т р о х в о с т и й. Погано робили, коли так думали. А я покинув своє діло, а до вас таки приблудився, ще й пирогів ваших покуштував. Тут ваша Педоря незгірше вас, трохи мені не провалила ганчіркою голови!
Г о р п и н а. О, Педоря зубата! Сідайте ж, будьте ласкаві, коли ви зайшли до мене та ще й з доброю думкою, та побалакаємо любенько.
Г о с т р о х в о с т и й. А от я й прийшов. А ви ж мені вчора не вірили, як я божився, як я присягався! Ви думали, що я похожий на других наших паничів. Ні, Горпино Корніївно! Свирид Йванович не з таківських. Не на те мене розуму багато в голові, щоб дурити дівчат.
Г о р п и н а. То було вчора, а це сьогодня. Коли так, то вибачайте мені, старій бабі. Я, бачте, чула, як ви увивались коло моєї небоги Євфросини, та вже собі інакше міркувала...
Г о с т р о х в о с т и й. Горпино Корніївно! Хіба ж я сліпий? Хіба ж мені баньки більма засліпили? Хіба ж я не бачу, що таке Євфросина, а що таке Оленка? Гай, гай, милий боже! Вже б говорив хтось другий, а не ви, Горпино Корніївно!
Г о р п и н а. Коли ви вже прийшли до мене з чесним словом, то й мені нічого таїтись перед вами. Якби я була паничем, я б обминала Євфросину десятою улицею. Дарма, що вона мені доводиться небога. Тільки я в хату до їх, вона вже задере до стелі носа та й нюхає сволоки (передразнює), взявшись у боки:
"Тітко! Од вас гнилицями тхне". Куди ж пак, який делікатний носичок причепив господь до пики!
Г о с т р о х в о с т и й. О, що носичок, то носичок! Певно, не такий, як у Оленки.
Г о р п и н а. Такі носички, як у Євфросини, тільки коло байдаків. Мабуть, у тих паничів баньки на потилиці, що не бачать її носичка. Якби я оцими своїми руками взяла Євфросину, я б їй утерла того носа! Я б її приборкала.
Г о с т р о х в о с т и й. Вірю вам, вірю, Горпино Корніївно! (Тихо.) Чи не бісової ж п'яти баба! А що, як Євфросина скинулась на цю свою тіточку! Але ж розум, але ж панський тон, але ж золото, золото! Ой-ой-ой, мій милий боже! (Зітхає. голосно.) А я прийшов до вас, Горпино Корніївно...
Г о р п и н а. Щоб пирогів наїстись?
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Що це з вами! Я прийшов сватати Оленку, коли буде ласка ваша. Я знаю, що Оленка не спротивиться.
Г о р п и н а. Оленка не спротивиться, а я то, може, спротивлюсь, бо маю свої норови й примхи.
Г о с т р о х в о с т и й. То одженіть їх чи свяченою водою, чи кропилом або чим там треба.
Г о р п и н а. Еге! Бабські норови не чоловічі: не сплоха одженеш і кочергою, не то що кадилом. Чи не дурите ви нас, паничу?
Г о с т р о х в о с т и й. Ой, Горпино Корніївно, Горпино Корніївно! Чи вже ж вам од бога не гріх? Чи вже ж ви мені й досі не ймете віри? Але ж ваша дочка Оленка... то ж краса на ввесь Київ. (Тихо.) Коли б прийшла, хоч подивився б на ті оченята!
Г о р п и н а. Мою Оленку не гріх хвалити своїй матері. Тільки, бачте, раз те, що тепер паничі дурять молодих наших міщанок, а друге те, що в вас, здається, ні перед собою, ні за собою! Еге так?
Г о с т р о х в о с т и й. А чи ви ж лазили в мої кишені? А що, як там так і забряжчать карбованці?
Г о р п и н а. Карбованці чи забряжчать, чи ні, а п'ятаки, може, й забряжчать.
ВИХІД 4
Г о с т р о х в о с т и й, Г о р п и н а і О л е н к а.
Г о р п и н а. Де це ж ти в гаспида так барилась? Ти не знаєш, що тебе тут дуже треба.
Г о с т р о х в о с т и й. (йде назустріч Оленці). Мій вам низенький поклін і шанування! Де се ви так забарились? (Подає Оленці руку.)
О л е н к а. Добридень вам.
Г о с т р о х в о с т и й. Доброго здоров'ячка, доброго здоров'ячка. Вся моя душа стрепенулась, як зачув я ваш янгольський голосок. Мені здається, що я слухаю найкращих дискантів у концерті у семінарії, як зачую ваш голосок.
Г о р п и н а. Та й уміє ж тобі прикласти й приказати — незгірше, як наша Євфросина. Ще й недавно познакомились з Євфросиною, а вже перейняли од неї язичка...
Г о с т р о х в о с т и й. То ще невідомо, хто од кого перейняв язичка. (Гордо.) Вміємо ми говорити й без вашої Євфросинки. Ми не ходимо по хатах позичати розуму та язика. Маємо доволі й свого.
О л е н к а. Авжеж. Вже ви, мамо, наговорите: на вербі груші, а на осиці кислиці.
Г о р п и н а. А це що? Це так матері? Це вже й ти, мабуть, учора позичила язичка у Євфросини? Гляди лишень мені! Ще ти в моїй господі; я ще тобі втру носа...
Г о с т р о х в о с т и й. Не встигнете, Горпино Корніївно, втерти носа, бо я прийшов до вас, Оленко, не з порожнім ротом, не з пустими словами, а з словом розумним і вченим. Ви мені не йняли віри вчора ввечері, а от я і справдив своє слово; бо моє слово, слово Свирида Йвановича, не те, що слово якогось там Йоньки або Йваньки. Я прийшов до вас свататись.
О л е н к а. То ви покинете Євфросину?
Г о с т р о х в о с т и й. Нехай вона сниться кому іншому, тільки не мені. (Бере Оленку за руку.) Я тільки вас ніколи не покину: (Тихо.) Коли б чорт виніс оцю бабу з хати хоч на часок. Коли б хоч обняти її. Які ж у неї очі! Так і печуть, так і голять, як аглицькі бритви. Хоч трохи пограюсь з гарною дівчиною.
О л е н к а. А я думала, що ви глузуєте з мене.
Г о с т р о х в о с т и й. Борони боже! Чи то можна? Я без вас не можу жити. Лучче нехай мене винесуть на Щекавику, ніж я маю жити без вас.
О л е н к а. Ой, яка я щаслива! Я ніколи не була така щаслива в матері.
Г о р п и н а. Оце! А чого ж тобі ще треба було в матері? Оце так! Ще не встигла винести ноги за мій поріг, а вже нахваляється.
Г о с т р о х в о с т и й. Хоч не винесла ноги за поріг, та швидко зовсім винесе.
Г о р п и н а. Куди ж пак! Стане великою панею!
Г о с т р о х в о с т и й. А чом би пак і не панею? Та я вберу Оленку так, що їй позавидує не тільки що Євфросина, але найбагатіша купчиха! Я почеплю їй на голову такого капелюха з білими стрічками, таку коафюру, що вам і не снилося ніколи.
О л е н к а. Лучче з червоними стрічками. Яка там краса в білих стрічках: і сорочка біла, і капелюх білий і стрічки білі.
Г о с т р о х в о с т и й. І ваше личко біле. А яку я вам стругну сукню! З чистого шовку!
О л е н к а. Я про шовкові сукні ніколи й не думала! Вони мені ніколи й не снились!
Г о с т р о х в о с т и й. Я вам куплю золоті сережки! Я вам ушкварю такі сережки, що перед ними і Євфро-синині потемніють.
О л е н к а. Я вже звикла думати, що мені не доведеться носити золотих сережок. Мати не справляють і не пускають заробити...
Г о р п и н а. Як це ти говориш з матір'ю? Крутить язиком, неначе в пансійоні вчилась. Та я тобі...
О л е н к а. Е, годі, мамо!
Г о р п и н а. Цить, бо я тебе отим кошиком! Не пущу я тебе більше до Євфросинки. Накадила вона тебе своїм ладаном.
Г о с т р о х в о с т и й. Не сердьтесь, Горпино Корніївно! Не сердьтесь!..
Г о р п и н а. Цур тобі, пек тобі! Ти неначе собачої блекоти наїлась. (Виходить.)
ВИХІД 5
Г о с т р о х в о с т и й і О л е н к а.
Г о с т р о х в о с т и й. (бере Оленку за руку). Оленко! Щастя моє! Чи будете любити мене, виходити до мене щовечора? Бо я без вас не можу жити, не можу дихати, як не бачитиму ваших очей щовечора, як не держатиму вас за оці ручки щодня, щогодини!
О л е н к а. Втечу од матері, а таки буду виходити до вас. Вже мені так осточортіло бігати по городу з тими кошиками, так гризе мене мати, що мені й світ немилий. Люди гуляють в неділю, в празник, а мені нема ні празника, ні неділі.
Г о с т р о х в о с т и й. Дайте, Оленко, ради дня вашого сватання поговоримо про що веселіше. Оленко! Серце моє! Як я вас люблю! Дайте надивитись на ваші брівки, на ваше личко...
О л е н к а. Як гляну я на ваші очі, забуваю все своє горе! Я неначе знов народилась на світ божий! Яка я тепер щаслива, яка щаслива! Як мені легко на душі! Я неначе вперше на віку одпочила од роботи. (Схиляється на плече Гострохвостому,)
Г о с т р о х в о с т и й. (тихо сам до себе). Яка тепла в неї душа! Що то якби до сієї душі, до сього личка та Євфросинине золото, та Євфросинину крамницю з крамом, та Євфросинин розум, та Євфросинині кучері! Тут моє кохання... та... (голосно.) Красо моя! Серце моє! (Обнімає Оленку.)
ВИХІД 6
Г о с т р о х в о с т и й, О л е н к а й Г о р п и н а.
Г о р п и н а (входить). Готуй лишень, Оленко, обід, бо вже куми йдуть справляти день мого святого янгола.
Г о с т р о х в о с т и й.