Здоровому розумові. Та ум мене пристрасно морочить —
Звичка, зломити обичай противним обичаєм.
Та якщо це видається трудним у здійсненні,
Воно є трудне, але можливе:
Трудно — бо вигідніше зло і безбожність,
Трудно — та без труду ніхто не бере заплати;
Трудно — то для цього труду вистачить згадати
Вічний огонь. О Христе мій! (Моїм називаю Тебе
Я чужий Тобі й окаянний), на Твою поміч покладаюся;
Бажаю бути всеціло твоїм: Тобі віддаю, і душу, і тіло,
Згаси вогонь, віджени і брехливих бісів,
Славу єдину збережи для мене, бо знаєш, скільки
Рід мій гордовитий ганьбитиме княжу власть,
Коли я прийму віру Твою явно.
Хай буде до вподоби Тобі, щоб я втай охрестився!
О нечулість моя! Кого я встидаюся?
І перед ким? У встид мені безумному є
Цар Вишній, а рід цей лукавий і грішний
Видається мені чесним?!
Ні, не так! Хай шириться усюди вість про мене:
Ось іду явно визнати Христа.
Ось іду, творю волю твого божества і
Закон Твій у нутрі моїм покладаю.
Прелесть — Хор
Поверни, поверни, Володимире, біг твій спішний,
Не при, постій, і почуй плач мій невтішний.
Пізнай любязно,
Хто кличе слізно.
Кого кохаєш?
Куди біжиш?
В які країни йдеш?
Звідкіля гнів на нас?
Плач не успокоїть тебе,
Голос мій не умолить;
Такий ти твердий,
Такий жорстокосердний!
Любове моя єдина!
Що це за зміна!
Коли ти бував у цих обіймах:
Яка тоді просторість, яка радість була!
Серце вміщало трьох сот жен поцілунки!
Велись безупинно танці й плигання;
Вся насолода, що лилась у душу незаборонно.
Яких насолод тоді не були ми повні!
Приємно є згадати, — а що тоді на ділі!?
Згадай, коли для прохолоди серця
Була я з тобою у пишнім винограднику:
Природа дарувала нам квіття різнорідне;
Я представляла тобі жінки краснолиці.
Від цвітів отих любо пишалось місце.
Але найкраще видіння було наше: рум'янів
Усюди від встидливости цвіт темно-червоний.
Живих квітів лицем переможений.
Де ж ті дні? Зійшли у доли підземні,
Оповив їх вечір темний.
Померк день світлозорий,
Насунулась (люто!) Хмара мрячна.
Володимире, главо возлюблена!
Хто тебе звів так лукаво?
Сам на себе ти хочеш
Лютий гнів розбудити.
О люди мої! Хай того вам не буде:
Не ідіть на путь Христову:
Жорстока вона дуже, смутить тіло,
Не беріть важке ярмо!
Яка лють, о княже,
Благ моїх новий враже!
Якщо тобі здається милим
Мучити себе самого.
Пощо інших заради тебе
Має мучити укол без відради?
Триста сердець умліває,
Плаче шістсот очей.
Ось я даремно помножую плач мій безмірний,
Не чує цього, він з каменя і зловірний!
Не від княжого він роду.
Але від лютих тигрів плоду;
Увесь бо він звіринний.
Без чуття, страховидний, яроокий!
Висміває наші ради
І гадає, що то буде гостроверха перемога.
Бігме, шо помщусь на тобі, звірю дикий,
Відімщусь тобі за це наше пониження гордовите.
Від завданої помсти увідаєш,
Скільки гніву повний укол
Погордженої любови.
ДІЯ V
Ява 1
Куроїд
Їсти хочеться мені, о їсти! Горе! їсти!
Хочу їсти! Горе мені! Приходиться пропасти!
Пияр
Куроїде, де ж ти був? Де був ти сьогодні?
Куроїд
Щоб князь наш не був так живий —
(Говорю це з тобою віч-на-віч), —
Як через нього жертва для богів зменшилась.
О, коли б я почув, що він мертвий,
Я почув би вістку радісну, нову.
Пияр
Яка провина?
Куроїд
Він повірив словам Філософа,
По всіх городах заборонив приносити жертви.
Пияр
Це ще невелика злоба.
Куроїд
Убивати голодом — ти звеш це малою злобою,
А то і всечесних жреців і незлобивих
Молільників за увесь рід!
Бо я ходив на село курей купувати.
Коли це було?
Пияр
Бачу, що тобі не прийшлось почути
Дещо гірше, про що многі говорять.
Прощу тебе: хто більший — жреці чи боги?
Куроїд
Розумію, про що питаєш: немов би цю печаль
Я мав про себе самого?
О ні, друже! Себе не жалую, жалую богів:
Бо коли жертва ще зменшиться, я закуплю м'яса;
Але бог не має грошей і не піде на село:
Отож голод для нас, — для нього певна смерть.
Це мене робить подвійно стурбованим.
Пияр
Ти ще не відаєш гіршої його злоби.
Біси так розпалили його проти богів..
Що дав наказ усюди нищити богів!
Я бачив як відірваний член від члена
Валявся по землі, у багатьох я бачив
Повідрізувані носи, ноги. О боги добротливі!
Уболіваю дуже за вами.
Хіба ж це не скорбота, мій друже?
Ладо вже не може танцювати, а це діло
Було повірене йому всіма богами.
І лише даремно лікті нечинно підносить.
А Мошко вже ніяк не зможе кадил нюхати.
А Подвизд (0 скорбото моя! О жалю мій прелютий!)
Пробито йому голінку і, стогнучи, криває!
Але почуй же більші ще й скрайні лиха:
Кумир, посікши на кусні дітей сорому, —
Що я не бачив, окаянний?
Річ немислиму я бачив, — в череп голови,
Немов у посуду, животи спорожняють!
Куроїд
Що роблять з головою?
Пияр
Животи спорожнюють.
Куроїд
Ах! Ах!
Чи Жеривіл знає про це?
Пияр
Куроїде, коли Жеривіл довідається про це
Богу духа віддасть.
Куроїд
Але де ж він є? Не знаєш?
Пияр
Поринув у великі страждання від многих
Скорбот, і заледве чи вспіє уникнути смерть:
Бо не може їсти багато, і смаку не відчуває:
Вже третій день минає, відколи він лише
Одного бика на день пожирає.
Куроїд
О горе! Всі помремо з голоду!
О князю беззаконний! Нехай би ти
Царював над адом, а не над нами.
Не над руським родом!
Пияр
Мовчи!
Радіємо твоїм приходом, Вельможний Пане!
Ява 2
Мечислав, Вождь, Хоробрий, Пияр
Мечислав
Жреці, яка тут справа?
Насправді дивний спротив! Ви одні маєте
Противитись княжій волі?
О безумні стовпи! Скоти нерозумні!
Здитинілі старці!
Куроїд
Чому таким страхом ворушиш нас, о пане?
Мечислав
Хіба ви не чули княжої волі?
Куроїд
Неправду не чули, яка вона?
Мечислав
Невже ви глухі! Голос труби оповіщав її.
Пияр
Не дійшла до наших вух: ми рівно ж попали
Тут з дороги: не були ми нині в Києві.
Але дозвольте запитати вас, вельможні,
Який цей княжий указ?
Ми виконуємо його волю. Це був би
Справді ворожий дух, коли б хтось
Противився волі такого славного володаря.
Мечислав
Невже вам і досі невідомо, що князь
Наказав нищити усюди кумирів, бо
Прийшла християнська віра?
Пияр
Це новість ми чуємо.
Куроїд
І нам несподівану.
Мечислав
Як? Вся Русь знає про це, а ви досі
Не чули? Брешете, о пси?
Пияр
О Пане! Хай буде, як ти кажеш: однак —
Ми прості люди, ми не чули про це.
Куроїд
Хай не прогнівиться власть твоя:
Ваша розповідь ніяк не здається достовірною:
Наш князь є боголюбивий.
Мечислав
О горе тобі! Невже і мені радиш
Говорити неправду, псе брехливий?
Отож твоїм вчинком об'явлю правду:
Круши ідолів!
Куроїд
Не маю січила (приладдя) з собою.
Мечислав
Хоробрий! Дай оружжя.
Куроїд
Прошу змилування, не мучте недужого:
Підождіть, бо не годен піднести.
Мечислав
Член непослушний мечем треба відтяти.
Куроїд
О горе мені!
Мечислав
Сповніть! А ти ступай на місце
Твого друга; невже і ти ослаблений
Вадою такої ж недуги?
Пияр
Вислухай трохи, о пане! Це є Ладо-бог,
І це — Купало, а це Перун великий:
З отими робіть вже що хочете; а цього
Не ушкоджуйте зовсім, благаю вас!
Ох! З великим трепетом пригадуємо те, що
Про нього ми одержали від предків.
Старинні жреці предсказали, що як хтось
Ушкодить цього бога, тоді сонце, видячи це,
Закриє свої лучі. Дніпро повернеться назад,
Київ — землетрусом збурений, в порох обернеться!
Благаю вас, не наважуйтесь!
Хоробрий
Друзі, зважмося узнати це: діло виявить нам
Цей пострах більш явно.
О великий! О боже преславний!
Не прогнівайся на нас; те, що велить нам
Наш владний князь, треба нам сповнити.
Якщо загинемо, як ти жахаєш нас,
Загинемо відважні.
Пияр
Не відважуйтесь, молю вас! О злоба! 0 горе!
Гляньте: земля трясеться, скоро город упаде
Паде місто! Що робите?
Не можу вдержатись на ногах.
Мечислав
Фальшивий брехуне! Не час тобі брехати!
Пияр
Сонце міняється! ...
Мечислав
Яка велика була (ваша) брехня!
Яке недоумство наше! Яке засліплення!
Камінь і бездушне дерево, немов живого
Бога широ, цілодушно, умильно почитати, і
Бути рабами тих, що їх слуга твій —
Художник навик виробляти.
Христе, світло істинне!
Що маємо дати Тобі взамін за таку
Велику ласку, що її Ти нам нині вчинив?
Хоробрий
Чи не вдалось вашій достойності видіти
Як князь хрестився?
Мечислав
Бажав я від цілого серця; воєнна справа
Затримала мене, не велів прибути:
Дуже жалію за це.
Ти переповіж нам милі новини.
Ти ж бо бачив це.
Хоробрий
Та хто зможе переповісти предивне явище!
Ніколи я ще не бачив такого великого торжества.
Йшло два великих полки в рядах:
В одному славетноруські воїни,
В другому вибраниі візантійського народу,
Двір світлого імператора, що був
Висланий царем зустріти князя:
На всіх воїнах одяг тканий золотим цвітом.
А зброя виблискувала таким світлом, що
Глядиш — і якийсь страх і радість
Зроджувались у душі.
Серед такого видовища князь наш
Підійшов до храму. Увесь храм —
Долом і горою іконами прикрашений:
Посередині стояв великий срібний посуд.
Що в нім можна вмістити людину:
По правім боці його стояв престол в
Дорогім уборі — трон для головного єпископа,
Для інших єпископів дещо нижчі стільці;
З лівого боку по черзі за достойністю
Були уложені білі одяги, які ясніють
Перевищали цвіт лілеї. Цей дорогоцінний убір
Придбав імператор для Володимира.
Свого духовного сина, за старовинним звичаєм
У християн. А вся ота палата, немов заїздами —
Сповнена була золотокованими лямпадами —
І світильниками. Від східньої сторони (від престола)
Безперестанно допливав запах кадила приємний.
Князь, ставши у дверях, — і ось
Золотими воротами від олтаря ішов увесь клир;
Я — огорнутий радісним трепетом,
(Вірте мені ваше достойносте!) —
Забув, де я є, і серце мені тремтіло.
Ява З
Вістун, Мечислав
Вістун
Великий князь Василій шле
Вашій достойності радісний привіт.
Мечислав
З приємністю приймаю таку новину.
Але яке ж нове ім'я сповіщаєш — Василій?
Припускаю, що приходиш від нашого князя?
Вістун
Так. Мечиславе, наш князь післав мене
До тебе: але Василій вітає тебе.
Мечислав
Слова твої — якось таємничі.
Вістун
У Хрещенні Володимир прийняв нове ім'я, —
Василій зветься. Документ докаже все ясно.
Мечислав
Хорбрий! Прочитай, щоб усім було відомо.
Хоробрий
Читає послання Володимира:
Володимир, у святім Хрещенні названий
Василій, Київський князь і володар усіх
Руських земель Мечиславові, вірному вождеві
Наших військ, поздоровлення.
До цих пір не траплялося, ні мені писати.
Ні тобі читата те, що ми отримали від
Божої благодаті: і нинішня радість з цього
Приводу не була нам раніше знаною
В жадному випадку, навіть коли ми здобували
Численні городи у підданство.