Княжа Україна (збірка)

Олександр Олесь

Сторінка 7 з 7
За Карпати,
На Угорщину іде…
Сяє сонце в синім небі,
Ні хмариночки ніде.

КНЯЗЬ ДАНИЛО У ХАНА

Все ж татари не лишили,
Не покинули наш край.
Незабаром хан татарський
Присилає: "Галич дай!"

Зажурився князь Данило:
"Ми стомились в боротьбі,
Але, хане, мого краю
Не угледіти тобі.

Не угледіти сліпому
Сяйва сонячного дня".
Так говорить князь Данило
І сідає на коня.

Ось уже й золотоверхий
Видно Київ на горі.
Князь заїхав. Довго радивсь
І моливсь в монастирі.

Довга жде його дорога;
Аж над Волгою в степах
Стали табором татари
І живуть в своїх возах.

Довго їхав князь Данило,
Приглядався до орди, —
Як вона живе злиденно
Серед лиха та біди,

Як вклоняється то сонцю,
То деревам, то зіркам,
Як вона приносить жертви
Хмарам, вихорам, вітрам…

Ось і Волга, ось і табір.
"Хто це їде? Хто це? Стій!"
"Князь я галицький, Данило…
Де живе тут хан Батий?"

Князь приїхав. Хан татарський
У шатрі своїм сидів.
"Добре, князю, що, хоч пізно,
Ти побачитись схотів.

Поживи у мене в ханстві,
Придивися до життя!
Може, хочеш ти напитись?
Спробуй нашого пиття.

Ти тепер вже наш, татарський…"
Хан сміявся, жартував
І замість свого кумису
Пива князеві подав.

Цілий місяць жив Данило,
Цілий місяць гостював,
І не йти на княжий Галич
Хан Данилу обіцяв.

І вернувся князь Данило,
Галич був, як день ясний,
Та сумний був князь Данило,
Як могила, мовчазний.

ХОЛМ І ЛЬВІВ

Раз Данило був на ловах
І у лісі заблудив.
Довго він шукав дороги,
Довго в пущі він ходив.

Аж виходить на поляну:
Ні дороги, ні стежок.
На поляні горб високий,
Вкритий килимом квіток.

"Ось де місце для твердині!" —
З уст зірвалися слова.
"Тричі голову розіб'є,
Доки візьме татарва!

І твердиня тут постане!" —
Князь Данило порішив
І залізною рукою
Перший камінь положив.

І робота закипіла:
Ліс рубати почали,
Тут копають рів глибокий,
Там нагортують вали.

На горі будують замок,
Поруч — вежу з стовбурів.
Скільки плотників зійшлося,
Скільки з'їхалось майстрів!

І постало в лісі місто
На досаду татарви,
Забіліли мури, вежі,
Появилися церкви.

А навколо по долині
Скрізь розсипались хати.
Скрізь городи зеленіють
І пишаються сади.

Там, де звір ревів голодний,
Серед лісу на шпилі
Виріс Холм і став на варті
Української землі.

Друге місто будувати
Він над Полтвою звелів.
І на славу Льва-князенка
Князь назвав це місто Львів.

КОРОНАЦІЯ ДАНИЛА

Щоб скріпивши свої сили,
Стати дужчим в боротьбі,
Князь Данило скрізь шукає
Вірних спільників собі.

Він звернувся і до папи.
Папа каже: "Я готов,
Але хай повстане разом
Вічна спілка двох церков".

І посли пішли на згоду.
Папа князя привітав
І корону королівську
Для Данила передав.

Щоб лунала дужче слава,
Мала більше прав земля,
І Дорогичині Данило
Повінчавсь на короля.

ВІЙНА З ТАТАРАМИ

Як довідались татари,
Що повстали Холм і Львів,
Землю Галицько-Волинську
Хан їх знищити схотів.

На волинський Володимир
То не хмара чорна йде,
То не грім гуде далекий,
А то військо хан веде.

Виїжджає князь Василько:
"Залиши мій рідний край!"
Але був глухий, як камінь,
Хан татарський Бурундай.

І Василько підпалити
Рідне місто мусив сам
І діставсь живим у руки
На наругу ворогам.

У похід взяли Василька
І під Холм його ведуть:
Як, мовляв, Василька вгледять,
Холм без бою віддадуть.

І Василько йде під мури,
Плаче й камені несе.
Радить він здаватись швидше,
Та каміння кида все.

І холмщани зрозуміли
Князя мову бойову,
Що каміння треба брати
Та камінням в татарву!

"Королю не є ти братом.
Не послухаєм слуги!
Не здамося, повоюєм!
Будуть знати вороги!"

І задумавсь хан татарський:
"Мабуть, сила у їх єсть.
А моє стомилось військо;
Що, як втрачу славу й честь?"

І, подумавши, він крикнув:
"Гей, на коні, вояки!
Коли тут ми заночуєм,
Нападуть на нас вовки".

І пішло татарське військо.
Холм щасливо врятувавсь,
Та з татарами лихими
Цілий вік король змагавсь.

КІНЕЦЬ ГАЛИЦЬКО-ВОЛИНСЬКОЇ ДЕРЖАВИ

Син Данила Лев, якому
Збудував Данило Львів,
Після смерті свого батька
На престіл у Львові сів.

Молодий, палкий, хоробрий,
Все життя він рвався у бій.
Все життя не міг знайти він
Стриму вдачі вогняній.

То з татарами воює
На незайманих степах,
То веде на Польщу військо
І змагається в боях.

І зміцнилася держава,
Збагатилася земля,
І просила польська шляхта
Князя Льва на короля.

Володимир, син Василька,
В Володимирі сидів.
Ніжний, тихий, не любив він
Ні походів, ні боїв.

Все в своїх книжках кохався,
Все з ученими сидів.
І своїм життям чернечим
Розбудив у брата гнів.

І брати живуть окремо.
Вічно сваряться вони,
І стоїть над краєм привид
Братовбивчої війни.

Скористалися татари
І приходять із степів…
Так держава підупала
Через нелади братів.

КОРОЛЬ ЮРІЙ

Після Льва закняжив Юрій,
Внук Данила-короля.
І за його панування
Розгорнулася земля.

За Карпатами забрав він
Мукачів і Ужгород.
Знов зміцнилася держава,
Знов на ноги став народ.

Землі Галицьку й Волинську
В одне ціле Юрій злив
І корону королівську
Діда славного носив.

Мудрі теж сини у його
І відважні, як орли,
Та в боях в степах татарських
Лев з Андрієм полягли.

ЮРІЙ БОЛЕСЛАВ

Після Льва, після Андрія
Княжив Юрій Болеслав,
Син поляка й українки
Про поляків тільки дбав.

Будував костьоли польські,
Запроваджував латинь,
Не любив свого нічого
І сміявся із святинь.

З Польщі їхали невпинно
Шляхта, дідичі, купці,
Все життя поляк-чужинець
Став тримати у руці.

І урвалося терпіння,
І увесь народ повстав,
По містах, по селах всюди
На чужинця ніж підняв.

Болеслава отруїли,
Вбивства, розрухи пішли…
Землю Галицько-Волинську
Знов чужинці зайняли.

Так безславно обезславив
Княжий устрій Болеслав…
І народ доріг до щастя
Без князів шукати став.

15.X.—8.XI.1920.

Марієнбад
1 2 3 4 5 6 7