Назар Стодоля

Тарас Шевченко

Сторінка 6 з 6

Я піду подивлюсь на дорогу.

Галя

Ні, не боюсь.

Назар

Чого ж ти знов зажурилась?

Галя

Так, нічого. Я згадала покійницю няньку. Вона мені розказувала, що в сій корчмі давно який-то запорозький старшина ночував, а на другий день найшли його в Тясмині; і що тут Богдан зустрічав сина свого Тимофія, як козаки везли його з Молдавії, покритого червоною китайкою; і що тут запорожці вирізали жидів. З тієї години ніхто в їй не жив: усе ніччю ходять мертві жиди... Ух, як страшно тут!

Назар

Тобі твоя нянька бог зна чого наговорила.

Галя

Вона божилась, що правда. Не ходи, лучче останься зо мною, або ходім обоє. Мені важко і на мінуточку розрізниться з тобою.

Назар

Я не піду... Ти не змерзла?

Галя

Ні, твоя шапка така тепла. (Снимает шапку с ног й целует.) О, моя мила шапка! Надінь її: і ти замерз.

Назар

Надінь ти. Я подивлюсь на тебе, яка ти в козацькій шапці. (Она надевает шапку. Назар любуется.) Чудо!. Чорні уси, шаблю дамаську, пістоль за пояс — і козак хоч куди. (Целует ее.) Козаче мій чорнобривий!

Галя

(надевает ему шапку)

Отак краще! Постій, я пришпилю стьожку. Знаєш, як на весіллі бува у молодого?

Назар

Се ти ще й завтра зробиш...

Галя

Ох, стривай! Я й забула. Адже я таки взяла з собою і хустку, що для тебе вишивала. (Вынимает из-за пазухи белый, шитий красним шелком платок и по-дает Назару ) Що, хороший? Я сама вишивала і гроші на шовк сама заробляла.

Назар

Спасибі, серце моє.

Галя

Чи не заспівать оце пісню про хусточку, що я в Чигрині у дядини чула?

Назар

Коли весела, заспівай.

Галя

Ні, не весела, та мені сидіть уже остигло. Слухай же.

(Выходит на край сценьї.)

(Назар стоит задумавшись.)

Галя

Чого ж ти зажурився? То не треба було б і співать.

Назар

Нічого, серце моє. Возьми свою хустку. (Подає їй хустку.) Завтра знову подаруєш.

Галя

Нащо вона мені? Розірви, коли вона тобі нелюба; я другу вишию. (Печально) Тільки не знаю, коли.

(Плаче, помовчавши)

Назар

Не плач, моє серце. Дивись, я не журюся.

Галя

Не журишся? А чого ж ти плакав? Ти щось знаєш, та не хочеш сказать. Скажи ж, мій голубе, мій орле

сизокрилий, скажи, моє серце!

Назар

Знаю, знаю, моя голубко, що я найщасливіший на світі.

Галя

Ба я щасливіша за тебе Ніколи ж не буду співать про хустку; цур їй'

Назар

Я тебе вивчу другу, веселу-веселу та хорошу.

(Дивляться одно на другого і цілуються. Хома і Стеха крадуться із за шкапи.)

Хома

Сюди! Ось де вони! Сюди!

Галя

Батько!.. Пропала я!

Стеха

(пробігає коло їх)

Полковниця! Полковниця!

(Назар мовчки бере лівою рукою Галю, а правою виймає шаблю. Хома торопко веде на його челядь Стеха ховається.)

Хома

(скаженіє)

Цілуйтеся, цілуйтеся, голуб'ята! (До челяді) Киями його, собаку! Чого ж стали? Беріть, рвіть його!

(Челядь торопіє.)

Назар

Хто хоче в домовину, виступай на мене. (До Хоми ) Ти чого хочеш?

Хома

Смерті твоєї, злодію!

Назар

Нащо ж ти собаками цькуєш? Возьми сам, коли хочеш.

Хома

Я рук паскудить не хочу. Беріть його! О, пес поганий! Я розірву тебе!

(Б'ються на шаблях)

Галя

(пада між ними на коліна)

Тату, тату! Убий, убий мене Винна я; я прогнівила тебе... Убий же мене, таточку, та не бери з собою!

Хома

Цить, кошеня крадене!

Назар

(Хомі)

Цить, сатано люта!

Хома

Дочку оддай!

Галя

Не оддавай, не оддавай! Я утоплюся!

Хома

Топись, гадино, поки не розтоптав я тебе!

Галя

Топчи, души мене: я твоя дитина1

Хома

(до челяді)

Беріть його! Я вас перевішаю! Я вас золотом окую! (Челядь поривається до Назара.)

Галя

Одурить! Одуритьі

Хома

Не одурю! Не скавучи, зінське щеня!

(Напада на Галю. Назар заступа її. Челядь напада на Назара ззаду і крутить йому руки.)

Хома

Ха-ха-ха! Вовче, вовче! Чому ж ти не рвеш нас?

Назар

Цить, жабо погана!

Галя

(перед Хомою на колінах)

Тату, тату, кате мій! Я розірву тебе,-я день і ніч плакатимусь на тебе! Танцювать, плакать буду! Чого забажаєте, все робитиму — не вбивай його. Я за полковника піду...

Назар

Галю!

Галя

Ні, ні...

(Зомліла, падав.)

Хома

(до челяді)

Чого ж ви дивитесь? Нехай здиха собака, а ви тимчасом шкуру зніміть.

(Челядинець замахнувся києм на Назара.)

Хома

Стривай! Ми не татари. За що його убивать? Чи єсть у кого вірьовки, пояс або налигач,-що-небудь, скрутить йому руки й ноги?

(Челядь крутить поясами Назара.)

Стеха

(падає коло Галі зомлілої)

Ох, моя пташечко, моя лебідочко! Чи я ж знала, що так станеться? Прокинься, моя зозулечко, моя ластівочко!

Хома

Отак добре! Тепер зав'яжіть йому рот. От, до ладу; у його, здається, ще й хустка у руці. Чи не весільна? Добре, здалась-таки на що-небудь.

(Зав'язують хусткою рот.)

Хома

Не туго, щоб стогнав. Мороз хоть і лютий, та, може, видержить. А вже як вовча тічка нападе... а вовки здалека поживу чують... от буде снідання, начисто гетьманське! Тепер положіть його на білу перину — нехай, проспиться та подума, з ким жартує.

(Челядь кладе Назара на сніг.)

Хома

(на Галю)

А ця учаділа... Возьміть її додому... Прочумається. (Челядь бере на руки Галю і несе з собою.)

Стеха

(бере Хому за руку і веде його за Галею)

А що? Скажеш, що не люблю тебе?

Хома

Спасибі, спасибі. (До Назара.) Оставайсь здоров, приятелю! Не згадуй лихом. Нехай тобі присняться рушники.

(Хома з Стехою шепнуться і пропадають. Назар тихо стогне. Незабаром чути за сценою гомін.)

Голос Хоми здалека

Киньте її! В'яжіть його!

Гнат

(за сценою)

Я тебе зв'яжу, недовірку проклятий! (Незабаром вибігає Галя і кидається на Назара.)

Галя

Орле мій, серце моє!

(Розв'язує хустку.)

Назар

Душно мені, душно!

Гнат

(веде за груди Хому)

Останній раз говорю: оддаси Галю за Назара чи ні?

Хома

Ні!

Гнат

Здихай же, собако скажена!

(Заміривсь шаблею.)

Хома

Стривай. Ти знаєш наш закон козацький, то..

Гнат

Що мене живого поховають з твоїм падлом? Знаю. (До челяді.) Копайте яму.

(Цілить пістолем.)

Хома

В'яжіть його!

(Тимчасом Галя розв'язує руки у Назара.)

Назар

О, доле моя! Серце моє!

Гнат

Копайте яму! (До Хоми, прицілившись.) Лукавий чоловіче, за що без сповіді ти себе губиш і мене з собою? Прощайсь з білим світом, молись богу. (До Назара.) Назаре, брате мій, друже мій! Поховай мене. Прощай! а ми...

Назар

Стривай!

Галя

(до Гната)

Стривай!

Назар

Пусти його, не варт він того. Не напасти душі своєї. (До Хоми.) Іди, лукавий чоловіче, іди, куди знаєш. Не поміг тобі бог занапастить мене; а я чужеі крові не бажаю. Іди собі!

Хома

(пада перед Назаром)

Назаре! сину! батько рідний! Заріж мене, замуч мене, на конях розірви, та не прощай! (Падає до ніг плаче.) О, я лукавий, лукавий! О, я грішний, проклятий!.. Дочко, доле моя! серце моє! Проси його, нехай уб'є, нехай я світа не паскуджу! (Знову плаче.) Боже мій, боже мій!

Назар

(підводить його)

Устань, молися богу, грішний. Коли прощають люди, то бог милостивіший за нас.

Хома

(вставши, утирає сльози)

О сльози, сльози! Чом ви перше не лилися? Назаре, я чернець... спокутую в рясі мої беззаконія! Бери моє добро, бери мою Галю, бери все моє! Галю! Назаре! Обніміться, поцілуйтеся, діточки мої. Я хоч і грішний, а все-таки батько. (Назар і Галя обнімаються.) Боже вас благослови!

НАЗАР СТОДОЛЯ

"Назар Стодоля" — п'єса Шевченка (в першому виданні з підзаголовком "Малоросійська дія"), написана в Г843-1844 рр. спочатку російською мовою, а нотім перекладена самим автором на українську мову. Зберігся 'тільки український текст, надрукований після смерті Шевченка в журналі "Основа" (1862, № 9).

1. Чигирин — місто на Черкащині. В XVII столітті, починаючи від Богдана Хмельницького, місто було столицею, де перебували українські гетьмани.

2. Хорунжий — чин старшини козацького війська.

3. Наливайко Северин-ватажок селянського повстання проти шляхетської Польщі в кінці XVI століття. Остряниця — Яцко-Яків Острянин, керівник селянського повстання в першій половині XVII століття.

4. Братський — монастир 'у Києві на Подолі, заснований 'в кінці XVI ст. при школі, потім академії.

5. Цезар — цісар, імператор.

6. Латинський віршник — Шевченко, очевидно, мав на увазі римського поета Горація.

7. Цесарці — австрійці.

8.Сава Чалий — один з гайдамацьких ватажків у першій половині XVIII століття, що потім —став зрадником і перейшов на бік шляхти. С в і р р о в с ь —к й й Іван — очолював козацький загін у боротьбі з турками. 'Потрапив у полон до турків і там загинув,

9. Тимофій — Тиміш, 'син Богдана Хмельницького, помер 1653 року в Молдавії від рани, що її дістав в бою зі ппниггою.

1 2 3 4 5 6