Оленка! Невже це про тебе мені сопілка промовляла? І ось зустрілись ми так дивно... Скажи мені, чи справді ти невільниця?
1-а с е с т р а. Бачиш, очі мої ясні.
К о т и г о р о ш к о. Очі в тебе справді ясні. (Дістає з торби сопілку).
1-а с е с т р а. Дай же я гляну на тебе, щоб потім усім людям могла розповісти, який ти є, яке серце в тебе добре.
К о т и г о р о ш к о. Який же я?.. Звичайний собі хлопець.
1-а с е с т р а. Ой ні. Ой, не звичайний! Я хочу знати твоє ім'я.
К о т и г о р о ш к о. Іваном звуть та ще Котигорошком прозивають.
1-а с е с т р а. Ти? Котигорошко? Це правда? Так ти ж мій брат. Мій рідний брат... (Кидається до нього, щоб обійняти, але Котигорошко дає їй сопілку).
К о т и г о р о ш к о. Мене вже раз обдурила дівчина. Хочу правду знати. Грай!
1-а с е с т р а. Братику, ти мені не віриш? Я ждала тебе стільки літ.
К о т и г о р о ш к о. Грай!
1-а с е с т р а (притулила до рота сопілку. Почувся голос Оленчин).
Ой помалу-малу, душогубко, грай... (Дивиться з жахом на сопілку). Що? Що це? Як сміє вона таку неправду вимовляти? Візьми, візьми!
К о т и г о р о ш к о (суворо). Грай! Я хочу знати, хто ти е насправді.
1-а с е ст р а. Я бідна дівчина-полонянка. Я в неволі була. Я додому...
К о т и г о р о ш к о. Грай! (Підводить руку з шаблею).
1-а с естр а. Гратиму.
Сопілка виспівує.
Ой помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого серденька вкрай.
Мене, молодую, ти зі світу згубила
І в моє серденько гострий ніж встромила.
(Кидає сопілку, кричить). Неправда! Неправда!
К о т и г о р о ш к о. Правда! Ти вбила мою сестру Оленку? Ти? Признавайся!
З-за дерева з'являється Капшивий дід.
Д і д. Ану, хлопче, почекай!
К о т и г о р о ш к о. Десь я тебе бачив, діду. (Приглядається). Змій... Вгадав. Не крийся! Дід. А я і не криюсь.
Темно, свист, грім. Із-за дерев з'являється Змій з мечем, кидає торбу сестрі, та виймає з неї лук і стрілу. Починається двобій. Змієва сестра цілить Котигорошкові в спину. Натягується лук дужче, дужче... пускається стріла. Котигорошко вчасно відхиляється... Стріла б'є мимо.
К о т и г о р о ш к о. Так он ти як? Отруйною стрілою мене хочеш вбити? Умри ж сама!
В цю мить Змій заносить над ним свій меч. Котигорошко вчасно відводить удар. Двобій триває. Зміївна зникає.
З м і й. Може, будемо миритись?
К о т и г о р о ш к о. Ні, будемо битись. (Знов пішов у наступ). Мені на світі жить, тобі вмирати!
З'являються брати і коваль. Котигорошко б'є супротивника ловким сильним ударом.
З м і й. Ой! (Хапається за рану, падає).
К о т и г о р о ш к о. Сконав.
В е р н и д у б. Сконав найбільший кат.
К о т и г о р о ш к о. Ще залишилася Зміївна.
В е р н и г о р а. Нема. Ми вже самі упоралися з нею.
В с і. Слава тобі, брате! Слава!
К р у т и в у с. Ми перевірили: у володіннях Змія вже невільників нема. Всі повернулися додому.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. А ми додому не підемо, а підемо до синього моря сестрицю Оленку визволяти. Веди нас, брате!
В с і. Веди!
К о т и г о р о ш к о (підіймаючи шаблю). Веду!
Музика.
За мною!
Завіса
ДІЯ ТРЕТЯ
КАРТИНА П'ЯТА
Підводні гори. Пропливають дивовижні риби: крилатки, нетопирі, морські лахматі коники, скати, глибоководні риби з ліхтариками на.голові; повзуть по підводному камінню краби, йоржі, черепахи, павуки, зірки. З'являється Крутивус, розмахуючи то лівим, то правим вусом, він розганяє воду. За ним ідуть Котигорошко, коваль і всі брати.
К р у т и в у с. Здається, далі дороги нема. Он які гори стали перед нами.
К о т и г о р о ш к о. Високі, що й казати... На таку скелю нам
не вибратись.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити? Може,
повернемо назад?
Ї м-і — н е-н а ї м с я. То добра рада, брате. Вже я по камінню цьому ноги позбивав. Повернемось.
К о т и г о р о ш к о. Ні, назад ми не підемо. Лишить сестру? Та як не соромно вам отаке казати?
Як глянемо ми в вічі нашій матері, коли вони спитають у нас про Оленку?
К р у т и в у с. Твоя правда, брате. Назад ми не підемо.
В е р н и г о р а. Не лишимо сестру в неволі у Смертоносця.
В е р н и д у б. Ми вільні, то хай же вільною буде й вона. А чи не так?
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Назад ми не підемо. Тільки вперед.
К о в а л ь. Гори високі, та, може, стежку де знайдемо.
К о т и г о р о ш к о. Біжу-й-не-набіжуся, ану поглянь, чи там можна пройти?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (помчав в один бік). Тут стежки нема. (Помчав у другий). І тут нема.
К о т и г о р о ш к о. Оглядаймо краще, оглядаймо всі.
Оглядають, крім Їм-і-не-наїмся. По дну проповзають краби, павуки. Їм-і-не-наїмся сідає на камінь, до нього наближається краб. Їм-і-не-наїмся злякано скрикує, а потім б'є ложкою. Краб проповзає далі. З'являються брати.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Стежки нема.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Пройти не можна.
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Я теж шукав і... нема. Таке страхіття скрізь.
К р у т и в у с. Високі скелі та урвища. Не вибратися нам.
В е р н и д у б. Я таких гір не бачив зроду.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Що ж будемо робити?
К о в а л ь. Оце задача.
В е р н и г о р а. Вже пробував я камінь—міцний, мов залізо.
К о т и г о р о ш к о. А йти вперед нам треба.
Мовчанка.
(Озирає всіх, зупиняє свій погляд на Вернигорі).
На тебе, брате Вернигоро, вся тепер надія. Виручай!
В е р н и г о р а. Попробую! (Немовби воза підважує, так давить плечем).
Всі стежать за ним.
Ї м – і – н е – н а ї м с я (злякано). Ховаймося, а то камінням нас привалить.
К о т и г о р о ш к о. Не ховатися нам треба, а підсобити.
В е р н и г о р а. Ні, ні, не підступайте близько, бо тоді сила моя пропаде. (Напружується. Давить).
К.р у т и в у с. Стоїть гора, стоїть.
К о т и г о р о ш к о. Не рушиться.
В е р н и д у б. Натискуй дужче, брате, дужче!
П'ю — і — н е — н а п'ю с я. Цікаво, чи звалить він цю скелю?
В е р н и г о р а. Не можу. (Відходить геть).
К о т и г о р о ш к о. Брате, пам'ятай: за тими горами сестра.
В е р н и г о р а. За тими горами сестра... Я мушу подолати скелі, мушу! (Знову стає до скелі).
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Ви гляньте, гляньте!
Чути гуркіт падаючого каміння.
К о т и г о р о ш к о. Спасибі тобі, брате.
Б р а т и. Знову є шлях перед нами!
К о т и г о р о ш к о. Ну, рушили у путь.
Крутивус розмахує вусами. Музика. Затемнення.
В е р н и г о р а. Дивіться, знову якась перешкода.
К о т и г о р о ш к о. Що б там не було, а ми не спинимось і не повернемо назад.
Шлях їм перетинає дрімучий ліс з віковими деревами.
К р у т и в у с. Далі шляху нема.
К о т и г о р о ш к о. А треба знайти.
К о в а л ь (здивовано). Оце ліс... Зроду такого не бачив. Деревина біля деревини.
В е р н и г о р а. Не пройти нам тут.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, як же ми будемо пробиратися в такій гущавині?
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Скажіть, а в цьому лісі є вовки?
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Є... Може, де стежку знайду.
В е р н и д у б. Нікуди не біжи. Ось гляну я на дерева. (Підходить ближче, обмацує їх).
К о т и г о р о ш к о. На тебе, брате Вернидубе, вся надія. Виручай!
В е р н и д у б. Попробую! (Вивертає з корінням віковічні стовбури).
К о т и г о р о ш к о. Хвала тобі, наш брате.
Б р а т и. Молодчина!
— Ламай, ламай!
— Є знову шлях у нас!
— Все ближче до сестри!
— Цікаво, ще якісь там будуть перешкоди чи це вже остання?
К о т и г о р о ш к о. Рушаймо далі!
Музика. Затемнення.
К р у т и в у с. Бачу, щось маячить спереду.
В е р н и д у б. Скеля.
В е р н и г о р а. Не схоже.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, може, то палац?
Ї м – і – н е – н а ї м с я. Невже то справді палац? Так швидко ми прийшли. Це ж у ньому, мабуть, Смертоносець?
К о т и г о р о ш к о. Тим краще, коли вдома він.
Б і ж у — й — н е — на б і жу с я. Ні, ні, на дім воно не схоже.
К о в а л ь. У мене добрий зір. Не палац бачу я й не скелю.
Ї м — і — н е — н а ї м с я. А що ж воно таке? Ну що?
К о в а л ь (придивляється). Стоїть там брама.
Згодом виростає перед ними брама.
К р у т и в у с. І справді, брама.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти замках.
К о в а л ь (обмацує її рукою). Залізна.
К о т и г о р о ш к о. На п'яти незвичайних замках. На вас, дядьку Максиме, вся тепер надія. Виручайте!
К о в а л ь (дістає ключі). Оце так задача.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи відімкне ж він замки?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Майстер добрий — мусить відімкнути.
К о в а л ь. Ви не хваліть, бо щось не відмикається.
К о т и г о р о ш к о. Ви, дядьку Максиме, пробуйте. (Стежить за ним). Ну, як? Годиться ключ? Не підійшов?
К р у т и в у с. Ти пробуй ще.
В е р н и д у б. Ключів багато в тебе...
В е р н и г о р а. Якийсь-то підбереш.
К о в а л ь (упрів). Не прості ці замки, і простими ключами їх не відімкнути.
К о т и г о р о ш к о. Бачу.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, чи обійти її не можна?
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я. Я зараз гляну. (Побіг наліво).
К о т и г о р о ш к о. Що там таке? Чому спинився?
Б і ж у – й – н е — н а б і жу с я. Страшне провалля, аж туманіє голова.
К о т и г о р о ш к о. А з цього боку що? (Іде направо, а за ним Їм-і-не-наїмся).
Ї м — і — н е — н а ї м с я. Ой-йой! Та не дивися ж, не дивись, бо звалишся у прірву!
П' ю – і — н е — н а п' ю с я. Цікаво глянути й мені. (Вийшов).
В е р н и д у б. Ось вона, пастка наша. Тут треба бути обережним.
К о т и г о р о ш к о (з'явившись). І там провалля, і там провалля. Єдиний шлях нам — через оцю браму.
Ї м — и— н е — н а ї м с я. А за цією брамою ще, може, десять буде таких брам. Вже сили нема.
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Коли втомивсь, лягай полеж, а ми за тебе думать будемо, як далі нам пройти.
Б і ж у – й – н е – н а б і ж у с я (вбігає). І дна не видно — така там прірва глибочезна!
П' ю — і — н е — н а п' ю с я. Цікаво, що ж будемо робити?
К р у т и в у с. Подумать треба.
Ї м – і – н е — н а ї м с я. Я б повертавсь назад. Цієї брами нам не відчинити.
Б і ж у — й — н е — н а б і ж у с я. Мовчи хоч ти! Не досаждай.
К о т и г о р о ш к о. Скільки пройдено шляху... Скільки подолано перешкод. Може, за брамою цією наша Оленка... То як же можна повертатись?
В с і. Твоя правда, брате.
К о т и г о р о ш к о. А може, повалити браму. Брате Вернигоро, пробуй.
В е р н и г о р а.